22 січня 2024 року Справа № 480/11119/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/11119/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області, третя особа - Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду,-
Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду, і просить стягнути (зобов'язати нарахувати та виплатити) з Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області (код ЄДРПОУ 40356714, адреса 40021, м. Суми, вул. Гамалія, 25) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКІІП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду по справі № 480/7731/22 з 23.03.2023 по 25.09.2023 в розмірі 204 799,32 грн.
Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду по справі № 480/7731/22 від 23.03.2023, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2023, окрім іншого, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області з 10.11.2022. В частині поновлення позивача на посаді, рішення суду допущено до негайного виконання. На думку позивача, внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, яка виразилася у невиконанні судового рішення, яке підлягало негайному виконанню, він набув право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 23.03.2023 по 25.09.2023 в розмірі 204 799,32 грн.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.
У відзиві на позовну заяву відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що позивач негайно не був поновлений на посаді, оскільки Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів було подано до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.03.2023 по справі № 480/7731/22 в межах строку для апеляційного оскарження судового рішення. Після перегляду справи №480/7731/22 Другим апеляційнимадміністративним судом, постановою якого рішення суду першої інстанції залишено без змін та рішення набрало законної сили, Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів було винесено наказ № 582-к про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області з 10.11.2023. Також зауважує, що суб'єктом призначення на посаду начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області та органом який мав виконати рішення суду про поновлення на роботі є Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.
У відповіді на відзив, позивач, не погоджуючись із доводами відповідача, звертає увагу суду на те, що середній заробіток за час затримки виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду по справі № 480/7731/22 має бути стягнутий саме з Головного управління Держпрдспоживслужби в Сумській області, адже незважаючи на той факт, з вини якого суб'єкта владних повноважень виникла затримка у виконанні судового рішення, а саме в частині поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на роботі покладається на установу, в якій особа працювала перед звільненням, тобто з юридичної особи до штатного розпису якої віднесено посаду, на яку рішенням суду поновлено працівника. Також наголошує, що оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції у апеляційному чи касаційному порядку не виправдовує протиправну бездіяльність суб'єкту владних повноважень, яка полягає у невиконанні судового акту більше 6 місяців, оскільки законодавець передбачає обов'язок роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися чи ні.
Третя особа надала суду письмові пояснення, в яких повністю заперечуючи позовні вимоги, зокрема, зауважує про те, що у рамках розгляду справи № 480/7731/22 ОСОБА_1 , як позивачем, не подавалася заява про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених відповідачами - Держпродспоживслужбою, Головним управлінням Держпродспоживслужби в Сумській області щодо затримки виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.03.2023 по справі № 480/7731/22. Також заперечує проти стягнення з Головного управління на користь позивача судових витрат по справі, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 15 000 грн, як документально не підтверджених.
Ухвалою суду від 12.01.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.
Ухвалою суду від 22.01.2024 додаткові письмові пояснення представника позивача про збільшення позовних вимог повернуто без розгляду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.03.2023 позов ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів № 574-к від 08.11.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області з 10.11.2022.
Стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській (40021, м. Суми, вул. Гамалія, 25, код 40356714) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.11.2022 по 23.03.2023 у загальному розмірі 147 393, 47 грн.
Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягало негайному виконанню (а.с.13-19).
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2023 рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.03.2023 по справі №480/7731/22 залишено без змін (а.с. 23-27).
Вважаючи, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.03.2023 по справі №480/7731/22 за період з 23.03.2023 по 25.09.2023, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Згідно з частинами другою, третьою статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Приписами статті 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Частиною другою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Положеннями статті 236 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
Так, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Верховний Суд вже неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.
Так, у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Також Верховний Суд наголосив, що наведені приписи Кодексу не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
Як висновок, суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом також і в постановах від 16 лютого 2018 року у справі №807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 31 липня 2019 року у справі №813/593/17, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16, від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а, від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 05 лютого 2020 року у справі №815/1676/18, від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19, від 26 листопада 2020 року у справі №500/2501/19, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі № 280/5260/19, від 27 січня 2022 року у справі № 580/5185/20, від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22 та від 23 березня 2023 року у справі №420/8539/21.
У постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22 Верховний Суд, урахувавши раніше висловлену правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП України, зазначив, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов'язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов'язання щодо поновлення працівника на посаді.
Слід зауважити про те, що інститут звернення рішення суду до негайного виконання покликаний забезпечувати швидкий і реальний захист прав працівника. Цей інститут не заперечує можливості скасування в апеляційному чи касаційному порядку рішення, допущеного до негайного виконання, проте на стадії апеляційного або касаційного оскарження віддає перевагу інтересам працівника.
Зрештою, стаття 236 КЗпП України не містить у собі застереження про те, що скасування рішення про поновлення на роботі звільняє роботодавця від обов'язку оплатити працівнику вимушений прогул при затримці його виконання.
На основі цих обставин і міркувань суд доходить висновку, що у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі, факт подальшого скасування цього рішення в апеляційному чи касаційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов'язку здійснити таку виплату.
Дана позиція суду також узгоджується з висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 по справі № 460/16522/21, від 24.10.2023 по справі №420/10861/21 та від 19.12.2023 по справі № 520/15896/21.
Як вже зазначалося судом, з матеріалів справи встановлено, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду по справі № 480/7731/22 від 23.03.2023, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2023, зокрема було поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області з 10.11.2022
Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягало негайному виконанню.
Отже існування рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.03.2023 у справі № 480/7731/22 породжувало у відповідача обов'язок щодо поновлення позивача на вказаній у рішенні посаді, який мав бути виконаний шляхом видання відповідачем відповідного наказу негайно після проголошення рішення суду.
Проте в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували виконання відповідачем рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.03.2023 у справі № 480/7731/22 негайно після проголошення рішення суду.
Лише 25.09.2023 Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів було винесено наказ № 582-к про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області з 10.11.2022 (а.с.55).
Вказана обставина не заперечується відповідачем та третьою особою у даній справі.
З позовної заяви суд вбачає, що позивач просить стягнути середній заробіток за затримку виконання рішення суду у розмірі 204 799,32 грн. При цьому в позовній заяві, позивач зазначив, що період затримки виконання рішення суду становить 132 робочих дні (з 23.03.2023 по 25.09.2023), а отже середній заробіток за час затримки виконання рішення суду становить 204 799,32 грн (1551,51 грн (середньоденна заробітна плата * 132 робочих дні затримки).
Суд не погоджується з розрахунком позивача щодо кількості робочих днів затримки виконання рішення суду та суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, з огляду на наступне.
Суд зауважує, що період затримки необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Враховуючи те, що рішення суду від 23.03.2023 про поновлення позивача на посаді позивачем не було виконано, суд вважає, що період з 24.03.2023 до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, тобто, до 24.09.2023 (включно), є часом затримки в поновленні позивача на посаді згідно з рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.03.2023 у справі № 480/7731/22 та становить 131 робочий день.
Відтак, позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення, а саме: за період з 24.03.2023 (наступний день після проголошення рішення суду у справі №480/7731/22) по 24.09.2023 (включно) (день винесення наказу про поновлення позивача на посаді на виконання рішення суду у справі №480/7731/22).
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 року № 100 (далі по тексту - Порядок №100) цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду.
За змістом абзацу 4 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід обраховувати, виходячи з розрахунку робочих днів.
Судом встановлено, що затримка виконання рішення суду за період з 24.03.2023 по 24.09.2023 (включно) становить 131 робочий день.
При цьому судом враховано, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, з 5:30 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, який неодноразово продовжувався і триває станом насьогодні.
Згідно із ч.2,3 ст.1 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", від 15 березня 2022 року № 2136-IX, який набрав чинності 24.03.2022, на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України (ч.2). У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом (ч.3).
Відповідно до ч.6 ст.6 вказаного Закону, у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої - п'ятої статті 67 та статей 71-73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.
У свою чергу з матеріалів справи суд вбачає, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.03.2023 у справі № 480/7731/22 встановлений розмір середньоденної заробітної плати позивача в сумі 1 551,51 грн.
Тому при розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 24.03.2023 по 24.09.2023 (включно), суд виходить із середньоденної заробітної плати у розмірі 1 551,51 грн.
Таким чином середній заробіток за час затримки виконання рішення суду становить - 1 551,51 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 131 робочий день = 203 247,81 грн.
Відтак, враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є частково обгрунтованими та підлягають задоволенню шляхом стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області за час затримки виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.03.2023 у справі № 480/7731/22 за період з 24.03.2023 по 24.09.2023 (включно) у сумі 203 247,81 грн (двісті три тисячі двісті сорок сім гривень 81 коп).
Суд також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи зазначену позицію Європейського суду з прав людини, суд надав відповідь на всі аргументи сторін, які мають значення для правильного вирішення справи.
Щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 15 червня 2022 року у справі № 280/8547/20.
Як вбачається з матеріалів справи (а.с.57-61), професійна правнича допомога у цій справі надавалася позивачу адвокатським об'єднанням "Веріта Груп" в особі керуючого - адвоката Молібог Юлії Миколаївни (далі - адвокат, Молібог Ю.М.).
Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано попередній розрахунок суми судових витрат з визначенням суми витрат на професійну правничу допомогу в 15000,00 грн, договір про надання правничої допомоги в адміністративній справі, укладений 06.09.2023 між адвокатським об'єднанням "Веріта Груп" в особі керуючого адвоката Молібог Ю.М. та позивачем (далі -Договір), квитанцію №103 від 11.10.2023 на суму 15000,00 грн та ордер на надання правничої (правової) допомоги.
Так, згідно п.п.1 Договору адвокат приймає на себе обов'язки представляти права і законні інтереси позивача в суді та здійснювати професійну діяльність Адвоката згідно з умовами цього Договору з усіма, без обмежень, правами представника, які передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, у зв'язку із зверненням позивача до Сумського окружного адміністративного суду під час розгляду справи про визнання протиправною відмови та скасування, зобов'язання призначити на посаду.
Згідно п.п.4.2 Договору всього гонорар Адвокатського об'єднання складає 15000 грн. та складається із вартості складання та подання позовної заяви до суду, формування та завіряння додатків до позову, участь у судових засіданнях (у випадку призначення справи до судового розгляду в судовому засіданні), складання відповіді на відзив, направленні запитів, формування розрахунків до позову. При визначенні розміру гонорару також враховуються терміновість надання адвокатських послуг та важливість справи для сторони. Гонорар сплачується на підставі рахунку. По факту надання послуг в повному обсязі сторонами складається та підписується акт виконаних робіт (наданих послуг).
Матеріалами справи підтверджено, що адвокатом Молібог Ю.М. на виконання умов Договору складено та підписано позовну заяву у цій справі, також складено відповідь на відзив та пояснення (а.с.1-61, 77-80, 97-100).
Згідно квитанції №103 від 11.10.2023 позивачем сплачено за правничу допомогу відповідно до договору від 26.09.2023 15000,00 грн (а.с.59).
Представник відповідача, заперечуючи проти відшкодування правничої допомоги зауважує, що позивачем не надано документального підтвердження витрат на правову допомогу (квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касового чеку), а також розрахунку таких витрат.
Однак, суд зауважує, що не надання таких документів не може бути підставою для відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, оскільки за Договором (п.п.4.2) гонорар Адвокатського об'єднання складає 15000 грн та складається із вартості складання та подання позовної заяви до суду, формування та завіряння додатків до позову, участь у судових засіданнях (у випадку призначення справи до судового розгляду в судовому засіданні), складання відповіді на відзив, направленні запитів, формування розрахунків до позову. А фактична сплата витрат на правову допомогу підтверджується квитанцією №103 від 11.10.2023.
У той же час, проаналізувавши зроблений представником позивача зміст поданої заяви та наданих доказів на підтвердження витрат на правову допомогу, заперечення відповідача щодо суми судових витрат, враховуючи критерії обґрунтованості та співмірності, суд частково погоджується із запереченнями відповідача та відмічає, що такі види робіт як подання позовної заяви до суду, формування та завірення додатків до позову взагалі не є юридичними послугами та не потребують спеціальних професійних навичків, відповідно не підлягають відшкодуванню.
Таким чином, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд, враховуючи складність справи, критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, що підтверджені належними доказами, дійшов висновку про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 5000,00 грн та відшкодувати цю суму позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області, третя особа - Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області (40021, м. Суми, вул. Гамалія, 25, код ЄДРПОУ 40356714) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.03.2023 у справі №480/7731/22 за період з 24.03.2023 по 24.09.2023 (включно) у сумі 203 247,81 грн (двісті три тисячі двісті сорок сім гривень 81 коп).
У решті позову - відмовити.
Стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області (40021, м. Суми, вул. Гамалія, 25, код ЄДРПОУ 40356714) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правову домопогу у сумі 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 коп).
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.В. Савицька