22 січня 2024 року м. Рівне №460/27798/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій.
В обґрунтування позову зазначає, що є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача. У зв'язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", чого зроблено не було.
Відповідач відзив на позов у строк встановлений судом (п'ятнадцять днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі) не подав, як і будь-які докази у спростування позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 13.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, позивач є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, та перебуває на обліку у відповідача.
Згідно паспорта позивача, довідки про реєстрацію і проживання, позивач проживає в населеному пункті, який, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відповідачем позивачу не нараховувалось та не виплачувалось підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", внаслідок чого останній звернувся до суду з даним позовом.
Предметом спору в даній справі є виплата пенсійним органом непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії у розмірах, установлених частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015.
Отже, дана справа є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, а тому відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при її розгляді підлягають врахуванню правові висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 240/4937/18.
В Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 по справі № 240/4937/18, зокрема, зазначено:
"...з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ."
Щодо розміру підвищення Велика Палата Верховного Суду у вище зазначеній постанові вказує, що "... Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат".
Зважаючи, що стаття 39 Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року має такий зміст:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
-у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
-у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
-у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати", суд дійшов висновку, що розмір підвищення до пенсії, на який має право позивач, визначено ст. 39 Закону № 796-ХІІ та дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Крім того, аналогічного висновку щодо розміру підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, Велика Палата Верховного Суду дійшла і в ухвалі від 24.06.2020 у справі №240/4937/18 щодо роз'яснення постанови від 18.03.2020, в якій зазначено: "Велика Палата Верховного Суду, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ, тому судове рішення Великої Палати Верховного Суду є зрозумілим і підстав для його роз'яснення немає.".
Таким чином, після прийняття рішення Конституційним Судом України позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Бездіяльність відповідного органу Пенсійного фонду, яка потягла ненарахування та невиплату позивачу вказаного підвищення, є протиправною, а тому вимоги позивача щодо нарахування та виплати зазначеного підвищення підлягають задоволенню.
Щодо стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує таке.
Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 та ч.4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У позовній заяві позивач заявив клопотання про стягнення на його користь судових витрат на правничу допомогу в сумі 1500 грн.
На обґрунтування вказаних витрат позивач додав до матеріалів позову копію договору про надання правничої допомоги від 07.12.2023 №1554, акт приймання-передачі наданих послуг за вказаним договором із описом виконаних послуг від 08.12.2023 на загальну суму 1500 грн.
Так, згідно з Актом приймання-передачі наданих послуг адвокатом в ході надання правничої допомоги в межах даної справи надано позивачу послуги на загальну вартість 1500 грн.: 1) надання первинної консультації клієнту - 500 грн.; 2) підготовка процесуальних документів в адміністративній справі, пошук актуальної судової практики - 1000 грн. При цьому, згідно з договором та актом оплата послуг здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту ухвалення судом першої інстанції рішення по суті справи.
Разом з тим, щодо відсутності документа про фактичну сплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу (платіжного документа), то суд враховує таке.
У постанові Верховного Суду від 21.01.2021 (справа №280/2635/20, провадження №К/9901/29763/20) судова колегія зазначила, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Так, на переконання колегії суддів, норми ст.ст. 134, 139 КАС були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів - суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Враховуючи зазначену правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що долученими до матеріалів цієї справи доказами доведено факт надання адвокатом Редзель Миколою Миколайовичем правничої допомоги позивачу у межах розгляду даної адміністративної справи.
Разом з тим, стосовно розміру витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", "East/West Alliance Limited" проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи встановлені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, суд вважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги за складання та подання позову явно завищеним та таким, що підлягає зменшенню.
Зважаючи на те, що дана справа належить до категорії справ незначної складності, її розгляд здійснювався в порядку письмового провадження, а також беручи до уваги значну кількість сталої судової практики у спірних правовідносинах та фактичний обсяг виконаної роботи, на переконання суду, розумно обґрунтованими є заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, у розмірі 200 грн., а їх стягнення з відповідача у такому розмірі не становитиме надмірний тягар для державної установи.
Таким чином, заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у загальній сумі 200 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, щодо ненарахування та невиплати із 09.06.2023 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити із 09.06.2023 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області суму витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 200 (двісті грн, 00 (нуль) коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 22 січня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя Д.П. Зозуля