22 січня 2024 року м. Київ № 320/7471/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання дій протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, у якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 14.07.2021 №104250012506;
зобов"язати призначити та виплачувати пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 03.05.2022.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що вважає безпідставною відмову відповідача на заяву про призначення пенсії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
28.09.2022 засобами поштового зв'язку до суду надійшов відзив в якому відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову з посиланням на відсутність на це правових підстав.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що у задоволені адміністративного позову слід відмовити, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 - громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується ID-карткою № НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Позивачем звернувся з заявою про призначення пенсії на підставі ст. 55 Закону України № 796 від 28.02.1991 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закону № 796), однак відповідачем було відмовлено з посиланням на відсутність правових підстав.
Не погоджуючись із вказаним позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом № 796 або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Пунктом 4 ч. 1 ст. 11 Закону № 796 визначено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони станом на 01.01.1993 проживали або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Статтею 14 Закону № 796 передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема до категорії 4 належать особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років.
Частиною 3 ст. 55 Закону № 796 прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій зазначеним категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст. 26 Закону України № 1058 від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закону № 1058).
Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.
Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2019 по 31.12.2019 року - не менше 26 років, з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років, з 01.01.2021 по 31.12.2021 не менше 28 років, з 01.01.2022 по 31.12.2022 року не менше 29 років.
Відповідно до абзацу 1 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 796, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідач при прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії визначив страховий стаж позивачу, який становить 36 років 2 місяці 8 днів на момент подання заяви про призначення пенсії. Ця обставина ніким не заперечується, вказаний стаж підтверджується записами у трудовій книжці.
Згідно з абз. 5 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону № 796 особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 796 у такому порядку: 2 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
За змістом примітки до абз. 5 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону № 796 для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 2 роки постійне проживання або робота в зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом усього періоду з моменту аварії по 31.07.1986 не є обов'язковим; достатньо, що особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто, 26.04.1986) по 31.07.1986. Аналогічна правова позиція щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 556/1153/17.
Спірним питанням у даних правовідносинах є відсутність необхідного періоду проживання позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю, станом на 1993рік.
Суд зазначає, що механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (зі змінами внесеними постановою правління Пенсійного фонду України № 23-1 від 24.11.2022) (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до п. 2.1 Порядку № 22-1до заяви про призначення пенсії за віком додаються, в тому числі документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм ст. 55 Закону № 796).
При прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів.
Відповідно до ст. 15 Закону № 796 довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Позивач надав суду документ, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", це посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до вимог п. 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 (який був чинний на момент видачі посвідчення позивачці), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з п. 10 Порядку № 501 видача посвідчень потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС провадиться Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
Відповідно до п.2 Порядку №501, посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства України.
Зазначене кореспондується зі змістом ч.3 ст. 65 Закону № 796, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Таким чином, надаючи особі посвідчення Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи держава визнає за особою право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Посвідчення громадянина який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), видане позивачці, ніким не оспорювалось, не було визнане недійсним ні на момент звернення із заявою про призначення пенсії, ні на момент подання цієї позовної заяви.
Отже, факт проживання позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за умови досягнення нею 55 років, не повинен викликати сумнівів, оскільки підтверджується відповідним документом, виданим у встановленому законом порядку.
Відтак з матеріалів справи вбачається, що таке посвідчення видане позивачу 12.02.1995 уповноваженим на те державним органом (Київська обласна рада), який при його видачі перевіряв достовірність поданих позивачем документів.
За наведених обставин, можна дійти висновку, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) серії НОМЕР_3 , виданого 12.02.1995, підтверджує той факт, що він з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01.01.1993 постійно проживав у зоні посиленого радіоекологічного контролю більше 4 років.
З трудової книжки позивача НОМЕР_4 встановлено що у період з 01.08.1986 по 30.11.1993 працювала в Столінському вузлі поштового зв'язку Брестського філіалу РУП «Белпошта».
Відповідно до довідки № 07-12 від 10.01.2022 виданої Столінський районним виконавчим комітетом населений пункт Столін Брестської області віднесено до зони проживання з періодичним радіаційним контролем.
У суду відсутні підстави вважати, що позивач не відноситься до осіб які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю.
Період роботи позивача в зоні посиленого радіологічного контролю Станом на 01.01.1993 становить 6 років 5 місяців 1 день.
Відповідно період роботи на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 55. Закону № 796 більше ніж 4 роки, тому посилання пенсійного органу що у позивача відсутні необхідний період роботи (проживання) до 01.01.1993 є протиправним.
Однак, відповідно до абз. 5 ч. 2 ст. 55 Закону № 796 особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, зменшення пенсійного віку відбудеться на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
З вищевикладеного виходить, що позивачу належить зменшити пенсійний вік на 2 роки і додатково на 2 роки тобто 1 додатковий рік за кожні 3 роки проживання, оскільки позивач пропрацював 7 років і 4 місяці, загалом позивач має право отримати пенсію з 56 років, на момент звернення до пенсійного органу позивачці виповнилось лише 55 років, що є не достатнім для призначення пенсії.
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Європейський суд з прав людини у справі "Чуйкіна проти України" (Chuykina v. Ukraine) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.
Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який не довів правомірність своєї бездіяльності.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242- 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.