22 січня 2024 р.Справа № 160/1746/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєва С.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зобов'язання вчинити певні дії, -
18.01.2023р. ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та просить:
- зобов'язати відповідача скасувати арешти всього рухомого та нерухомого майна позивача, накладені постановою державного виконавця в рамках виконавчого провадження №55143667 про стягнення з позивача на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" боргу у розмірі 16043,07 грн.;
- зобов'язати відповідача внести зміни стосовно скасування вказаних арештів до відповідних Державних реєстрів України, а саме: до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру обтяжень рухомого майна та до всіх інших Державних реєстрів, в яких містяться відомості про накладення арешту на майно позивача відповідно до постанов державного виконавця про накладення арешту за вказаними виконавчими провадженнями.
Вивчивши матеріали адміністративного позову, проаналізувавши зміст позовних вимог, норми чинного законодавства, суд дійшов до висновку, що зазначену вище позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.74 Закону України “Про виконавче провадження” (далі - Закон №1404) встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Так, як вбачається з матеріалів справи, даний спір виник у зв'язку із не скасуванням арешту усього майна позивача, що позбавляє останнього права розпоряджатися своїм нерухомим майном, при цьому, у позові позивач вказує на те, що ним не оскаржується правомірність накладення такого арешту.
Частиною 3 статті 59 Закону №1404 передбачено, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Згідно із частинами 4, 5 статті 59 Закону №1404 встановлено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;
10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
З аналізу вищенаведених норм вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках виключно на підставі рішення суду.
Згідно висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020р. у справі №340/25/19, для визначення юрисдикції таких спорів необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
У позові позивач вказує на те, що наявність арешту на належне майно перешкоджає йому вільно розпоряджатися своїм нерухомим майном, при цьому, у позові позивач вказує на те, що ним не оскаржується саме правомірність накладення такого арешту.
Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) й виникають із цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції (Аналогічні висновки викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 21.08.2019р. у справі № 911/1247/18).
Так, даний спір за своєю суттю не є публічно-правовим, а стосується захисту цивільних прав позивача щодо майна, яке обтяжене арештом.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Отже, за приписами ст.ст.19, 30 ЦПК України спори, пов'язані зі зняттям арешту нерухомого майна розглядаються в порядку цивільного судочинства за місцезнаходженням майна або основної його частини.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про те, що дана позовна заява не віднесена до юрисдикції адміністративного суду, а тому її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
При цьому, слід роз'яснити позивачеві про те, що даний позов має розглядатися місцевим судом в порядку цивільного судочинства.
Керуючись п.1 ч.1 ст.170, ст.287, ст.ст. 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими матеріалами надіслати позивачу за зазначеною у позовній заяві адресою.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 5 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складання ухвали у відповідності до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва