вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"09" січня 2024 р. Справа № 918/462/22
Господарський суд Рівненської області у складі судді Торчинюк В.Г., при секретарі судового засідання Гупалюк О.О. розглянувши у судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Керівника Вараської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі: Вараської міської ради Рівненської області
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Чайка Надія Яківна
про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 435 109 грн 03 коп.
В засіданні приймали участь:
від прокуратури: Ковальчук Інна Леонідівна (посвідчення № 067217 від 27.04.22 року);
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Описова частина:
У липні 2022 року Керівник Вараської окружної прокуратури звернувся у Господарський суд Рівненської області в інтересах держави: Вараської міської ради Рівненської області з позовною заявою до відповідача Фізичної особи-підприємця Чайка Надія Яківна про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 435 109 грн 03 коп.
Ухвалою суду від 20 липня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 918/462/22 визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 30 серпня 2022 року.
В подальшому розгляд справи відкладено на 18 жовтня 2022 року.
Ухвалою суду від 18 жовтня 2022 року призначено у справі №918/462/22 судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Волинському відділенню Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз (43001, м. Луцьк, вул. Червоного Хреста, 16).
Ухвалою суду від 27 грудня 2023 року задоволено клопотання експерта та направлено додаткові витребувані документи, провадження у справі № 918/462/22 зупинено до отримання висновку судового експерта та повернення матеріалів справи.
Ухвалою суду від 07 листопада 2023 року поновлено провадження у справі № 918/462/22 з 14 листопада 2023 року. Клопотання судового експерта Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз призначено до розгляду у судовому засіданні на 14 листопада 2023 року.
Ухвалою суду від 14 листопада 2023 року клопотання судового експерта Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 26.10.2023 року №3988 - задоволено. Зобов'язано сторін надати експерту безперешкодний доступ до об'єкту експертного дослідження - земельної ділянки. Провадження у справі № 918/462/22 зупинено до отримання висновку судового експерта та повернення матеріалів справи.
30 листопада 2023 року через відділ канцелярії від Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Волинського відділення надійшов супровідний лист в додатках до якого долучено висновок експерта а також матеріали справи №918/462/22.
Ухвалою суду від 01 грудня 2023 року провадження у справі №918/462/22 поновлено та призначено підготовче засідання на 12 грудня 2023 року на 11:00 год.
12 грудня 2023 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду Керівником Вараської окружної прокуратури подані пояснення, щодо висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 3988 від 27 листопада 2023 року, в яких останній просить суд врахувати вказані пояснення в ході судового розгляду та позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 12 грудня 2023 року відкладено підготовче засідання на 26 грудня 2023 року.
13 грудня 2023 року на адресу суду від Вараської міської ради надійшли додаткові пояснення, щодо висновку експерта № 3988 від 27 листопада 2023 року.
Ухвалою суду від 26 грудня 2023 року судом закрито підготовче провадження у справі № 918/462/22 та призначено справу до судового розгляду по суті на 09 січня 2024 року.
08 січня 2024 року через відділ канцелярії представник відповідача подав клопотання про виклик судового експерта та клопотання про відкладення розгляду справи.
Щодо клопотання про виклик експерта, слід зазначити, що на переконання представника відповідача, висновок судового експерта є неповним та необгрунтованим, однак, слід зазначити, що такі твердження представника нічим не підтверджені, зокрема не надано суду рецензії на висновок експерта іншого висновку спеціаліста, який би вказував на неповноту або невідповідність здійсненого висновку.
З огляду на вказане, суд вімдовляє в задоволенні клопотання про виклик судового експерта.
Прокурор в судовому засіданні 09 січня 2024 року підтримала позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві, з урахуванням відповіді на відзив та письмових пояснень на заперечення.
Представник позивача - Вараської міської ради, відповідач та третя особа в судове засідання 09 січня 2024 року не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином
Щодо клопотання предствника відповідача про перенесення розгляду справи, слід вказати наступне, відповідач не обмежений у кількості представників, передбачені законом строки для розгляду спору спливають, з огляду на що суд відмовляє в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалася обов'язковою та зважаючи на наявність вищевказаної заяви позивача, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання з розгляду справи по суті без участі представників позивача та відповідача.
Присутній у судовому засіданні прокурор підтримала позовні вимоги у повному обсязі з підстав наведених у позові.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи прокурора, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Мотивувальна частина:
09.08.2005 року між Кузнецовською міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки (далі - Договір оренди), за умовами якого, Орендодавець рішенням Кузнецовської міської ради № 402 від 24.02.2005 року - надає, а Орендар - набуває в строкове платне користування земельну ділянку, для розміщення та обслуговування магазину. Земельна ділянка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) (п. 1 Договору оренди).
Відповідно до п. 2 та п. 3 Договору оренди в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1900,00 кв. м. На земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна.
Згідно п. 13 та п. 14 Договору оренди, Земельна ділянка передається в оренду для задоволення суспільних потреб. Цільове призначення земельної ділянки: розміщення та обслуговування магазину.
Вказаний Договір підписаний повноважними представниками сторін та зареєстрований у Кузнецовському міському відділі Рівненської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10.08.2005 року № 040558400018 (167).
24.05.2013 року між ОСОБА_1 (Дарувальник) та ОСОБА_2 (Обдаровувана) укладено Договір дарування, за умовами якого ОСОБА_1 дарує - передає безоплатно у власність, а ОСОБА_2 приймає у дар нежитлову будівлю, цілісний майновий комплекс - магазин АДРЕСА_2 (надалі магазин) (п. 1 Договору дарування).
Згідно п. 2 Договору дарування, відчужуваний магазин належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Договору купівлі - продажу об'єкта державної власності групи А цілісного майнового комплексу - магазину № 8 "Взуття", за адресою: АДРЕСА_3 , що підлягає приватизації шляхом продажу на аукціоні, посвідченого 12.11.2003 року Приймасом В.О., приватним нотаріусом Кузнецовського міського нотаріального округу Рівненської області, за реєстровим № 1846 та зареєстрованого в КП "Кузнецовське МБТІ" в книзі 3к номер запису 11-6.
Відчужуваний магазин, розташований на земельній ділянці площею 0,19 га., кадастровий номер котрої 56 107 000 00 01 007 0044 (п. 9 Договору дарування).
Вказаний Договір підписаний сторонами, посвідчено приватним нотаріусом Кузнецовського міського нотаріального округу Рівненської області Сусь Л.У. та зареєстровано в реєстрі за № 1150 та є чинним на день розгляду справи.
Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.12.2016 року справа №918/1055/16, яке набрало законної сили 12.04.2017 року.
Згідно частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи наведене, факт існування орендних правовідносин на спірну земельну ділянку із попереднім власником земельної ділянки, а також переходу права власності і відповідно права користування спірною земельною ділянкою до відповідача, підтверджується рішенням суду яке набрало законної сили.
Також зазначеним рішенням №918/1055/16 від 27.12.2016 року визнано за Фізичною особою - підприємцем Чайкою Надією Яківною право володіння і користування земельною ділянкою, загальною площею 0,19 га (кадастровий № 5610700000:01:007:0044), відведеною для розміщення, будівництва та обслуговування будівель за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомо майна, ОСОБА_2 з 24 травня 2013 року є власником нерухомого майна - нежитлова будівля, цілісний майновий комплекс - магазин № 8 "Взуття" загальною площею 497,5 кв.м., що знаходиться за адресою: мкрн. Будівельників, 48, місто Вараш, Рівненська область.
Отже, право власності на вказаний об'єкт нерухомості зареєстровано 24 травня 2013 року на підставі договору дарування, серія та номер: 1150, який виданий 24 травня 2013 року, який виданий приватним нотаріусом Сусь Л.У. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень, індексний номер 2569218 від 24 травня 2013 року), відчужуваний магазин, розташований на земельній ділянці площею 0,19 га, кадастровий номер 5610700000:01:007:0044.
Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 09.08.2005, територіальною громадою в собі Кузнецовської міської ради (орендодавець) передано ФОП Ільчуку В.М. в оренду строком на 1 рік з правом пролонгації для розміщення та обслуговування магазину земельну ділянку площею 0,19 га, кадастровий номер 5610700000:01:007:0044 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33001491 від 19.12.2016).
Отже, до ФОП Чайки Н.Я., як власника нерухомого майна, перейшло право користування земельною ділянкою під ним на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача ФОП Ільчука В.М., а саме право оренди земельної ділянки площею 0,19 га згідно договору оренди землі від 09.08.2005, що додатково підтверджується рішення суду від 27.12.2016 року №918/1055/16.
ФОП Чайка Н.Я. 12 лютого 2015 року звернулася із заявою до Кузнецовської міської ради про надання в оренду земельної ділянки площею 1047 кв.м. для розміщення та обслуговування магазин № 8 "Взуття".
Також, 04.05.2015 ФОП Чайкою Н.Я. на адресу органу місцевого самоврядування скеровано заяву про передачу їй у власність вказаної земельної ділянки шляхом викупу та, у зв'язку з чим, залишенням без розгляду її попередньої заяви.
У подальшому, розглянувши заяву ФОП Ільчука В.М., рішенням Кузнецовської міської ради від 15 жовтня 2015 року № 2190 "Про припинення права оренди земельної ділянки ФОП Ільчуку В.М.", припинено за ФОП Ільчуком В.М. право оренди на земельну ділянку площею 0,19 га з (відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено 14.12.2016).
Враховуючи викладене, ФОП Чайка Н.Я. повторно звернулась до Кузнецовської міської ради з заявою від 10.02.2016 року про передачу у власність шляхом викупу земельної ділянки площею 1047 кв.м. для розміщення та обслуговування магазину.
Листом від 18 лютого 2016 року Кузнецовська міська рада повідомила ФОП Чайку Н.Я. про необхідність долучення до заяви документів, передбачених ч.2 ст. 128 ЗК України.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка площею 0,19 га, сформована як об'єкт цивільних прав із кадастровим номером 5610700000:01:007:0044, код цільового призначення 03.07 - для будівництва та обслуговування об'єктів торгівлі, дата державної реєстрації - 10.08.2005, та перебуває у комунальній власності територіальної громади в особі Кузнецовської міської ради. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 грудня 2016 року.
Як стверджує прокуратура, з моменту виникнення права власності на нерухоме майно, у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею, однак, станом на момент розгляду справи, договір оренди земельної ділянки площею 0,19 га, не укладений, ФОП Чайка Н.Я. як власник нерухомого майна розташованого на ній, продовжує користуватися вказаною земельної ділянкою, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, актом обстеження земельної ділянки від 23.06.2022 року.
Матеріалами справи стверджено, з 01.07.2019 до подання позову у даній справі ОСОБА_2 використовує земельну ділянку, у зв'язку з розміщенням на ній належне їй на праві власності нерухомого майна, однак будь яке оформлене права користування такою земельною ділянкою відсутнє.
Крім того, відповідно до інформації Вараської міської ради від 03.06.2022 №52/1-573вих-22, договір оренди земельної ділянки з Чайкою Н.Я. не укладався, орендна плата та земельний податок останньою не сплачувався.
Доказів протилежного відповідачем не надано, зокрема документів які б підтверджували право користування спірною земельною ділянкою.
Отже, як вже було з'ясовано, набуте відповідачем нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, є нерозривно пов'язане з цією земельною ділянкою. Тому, визнання за відповідачем права власності на будівлю автоматично призвело до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою під такою будівлею.
Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів, в якому саме розмірі така земельна ділянка перейшла у користування до відповідача, оскільки як вказувалося вище, позивач наголошує на користуванні земельною ділянкою в більшому розмірі ніж погоджується відповідач.
В межах розгляду даної справи, судом було проведено судову експертизу, на розгляд якої поставлено наступні питання: яка реальна, фактична конфігурації про міри та площа земельної ділянки, кадастровий номер: 5610700000:01:007:0044, що перебуває у користуванні Чайки Н.Я. для обслуговування належного їй права власності об'єкта нерухомості? Та з якої дати відбувається користування? Чи знаходяться будь-які інші об'єкти нерухомості чи тимчасові споруди, тощо, на зазначеній ділянці, кадастровий номер: 5610700000:01:007:0044, що використовується іншими особами суб'єктами господарювання?
Згідно висновку судового експерта від 27.11.2023 року № 3988, площа фактичного землекористування становить 0, 1548 га (1548 м.кв.).
Вказаний розмір більший ніж той що просив передати в оренду відповідач (1047 кв.м.) однак, менший ніж той що був оформлений в оренду до 2015 року (1900 м.кв.).
Із вказаного вище слідує, що прокуратура та позивач, подаючи даний позов, не визначили, в якому ж розмірі відповідач використовує земельну ділянку, зазначене підтверджується відсутністю в матеріалах справи будь яких висновків спеціаліста, експерта, тощо.
Також, слід наголосити, що непогодження з висновком експерта, надані сторонами у вигляді письмових пояснень, судом до уваги не приймаються, оскільки такі заперечення мали бути викладені у формі рецензії на звіт, або ж подані клопотання на проведення повторної експертизи, разом з тим такі дії сторонами вчинені не були.
Відтак, судом приймається до уваги встановлений у висновку експертизи факт користування земельною ділянкою відповідачем в розмірі 0, 1548 га.
Як наголошував прокурор, ФОП Чайка Н.Я. як фактичний користувач земельної ділянки комунальної власності площею 0,19 га, кадастровий номер 5610700000:01:007:0044, на якій розміщений належний їй на праві власності об'єкт нерухомості, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегла у себе кошти у вигляді орендної плати, які мала сплатити за користування нею, зобов'язана повернути ці кошти власнику на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Вараською міською радою, проведено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування ФОП Чайкою Н.Я. земельною ділянкою площею 0,19 га, кадастровий номер 5610700000:01:007:0044, у вигляді орендної плати за землю, згідно з наданим розрахунком, загальний розмір недоотриманих доходів за використання зазначеної земельної ділянки складає 435 109, 03 гривень.
Слід наголосити, що після встановлення судом обставини користування земельною ділянкою відповідачем в меншому розмірі чим вказувала прокуратура та позивач у позовній заяві, останні не подали суду уточнюючі розрахунки, із відповідним коригуванням суми орендної плати, розрахованої для відповідача.
Щодо застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України та вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, даний спір виник між сторонами, щодо використання земельної ділянки, яка знаходиться під об'єктом нерухомого майна, який належить на праві власності для ФОП Чайка Н.Я.
Разом з тим, прокуратура, просить суд покласти на відповідача зобов'язання, щодо сплати коштів, за користування земельною ділянкою, вказуючи що такі кошти є безпідставно збереженими.
У відповідності до частин 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За частинами 1-3 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Із вказаних норм законодавства слідує, що зобов'язання з оплати за землю для позивача можуть виникнути виключно з договору або закону.
Як було встановленого вище, матеріалами справи підтверджується факт користування земельною ділянкою, на який розташований об'єкт нерухомого майна, який належить для ФОН Чайка Н.Я. на праві власності.
Водночас, матеріали справи не містять доказів звернення Вараської міської ради до суду, або ж доказів прийняття будь яких рішень, щодо зобов'язання укласти договір або визнання укладеним договору оренди (користування) спірною земельною ділянкою із відповідачем ФОП Чайка Н.Я.
Правовий механізм переходу права на землю, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у 377 ЦК України.
Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Згідно з ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 123, ч. 1 ст. 124 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на момент набуття відповідачем права власності), сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Матеріалами справи стверджено, земельна ділянка площею 0,19 га, яка розташована під об'єктом нерухомого майна - цілісного майнового комплексу - магазину № 8 "Взуття", за адресою: Рівненська область, м. Кузнецовськ, м-н Будівельників, 48, була в оренді у Ільчука В.М. (минулий власник вказаного об'єкту нерухомості).
У відповідності до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №304221068 від 05.07.2022 року власником земельної ділянки5610700000:01:007:0044 є Територіальна громада в особі Кузнецовської міської ради.
З наведеного слідує, що на Вараську міську раду, згідно законодавства покладений обов'язок укласти договір оренди (користування) із землекористувачами, в тому числі відповідачем.
Як було встановлено вище, відповідач звернувся до Вараської міської ради, щодо передачі в оренду земельної ділянки, а в подальшому із заявою про передачу у власність шляхом викупу земельної ділянки, для розміщення та обслуговування магазину.
Сторонами було зазначено, що радою надано відповідь для позивача на заяву про викуп земельної ділянки, в якій вказано на необхідність надати перелік документів, однак який перелік і чи був такий наданий, матеріали справи відповідних доказів не містять.
Однак, матеріали справи не містять доказів того, що процедура передачі земельної ділянки для відповідача була проведена, завершена.
Відтак, судом встановлено, що бездіяльність Вараської міської ради призвела до неукладення договору оренди (користування) земельною ділянкою, якою користується ФОП Чайка Н.Я.
Доказів протилежного, суду не надано.
Щодо нерозривності об'єкту нерухомого майна та земельної ділянки, на якій розташований такий об'єкт, слід звернути увагу на наступні норми закону.
Статтею 120 ЗК України, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.
Враховуючи вищезазначене, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.
Статтею 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.
Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Землекористувачі зобов'язані: своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (п. в) ч. 1 ст. 96 ЗК України).
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється (ст. 125 ЗК України).
Враховуючи зазначені положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства. З моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.
Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Як було з'ясовано вище, відповідач звернувся до Вараської міської ради, для оформлення права користування спірною земельною ділянкою, однак таке оформлення не відбулося.
В ході розгляду справи судом з'ясовано, що відповідач вказує на тій обставині, що розмір земельної ділянки який необхідний для обслуговування будівлі, вказаний Вараською міською радою не відповідає фактичним розмірам на місцевості, зокрема на частині ділянки розташовані об'єкти, які не належать для відповідача (дитячий майданчик).
Отже, з вказаного слідує, що між сторонами виник спір, щодо розміру необхідної для обслуговування будівлі земельної ділянки.
Відповідно, жодних дій ні відповідачем ні Вараською міською радою, вчинено не було, щодо оформлення належним чином права користування спірною земельною ділянкою.
Як наслідок, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою ФОП Чайка Н.Я., зокрема, укладення відповідних договорів оренди з Вараською міською радою та державної реєстрації такого права.
Однак, при набутті права власності на нерухомість, за старим власником було оформлено належним чином право користування земельною ділянкою у формі договору оренди, відповідно до нового власника, перейшло право оренди на тих самих умовах що і були у старого власника.
Разом з тим, зміни сторони договору оренди проведено не було, більше, як вказувалося вище, 15.10.2015 року Вараська міська рада прийняла рішення, яким припинила право оренди старого власника будівлі Ільчука В.М., при цьому нових рішень щодо оформлення належним чином права користування прийнято не було.
Із вказаного вище слідує, що між сторонами виник спір, щодо не оформлення належним чином права користування земельною ділянкою, зокрема договору оренди.
Фактично ФОП Чайка Н.Я. з 24.05.2013 року до 15.10.2015 року користувалася вказаною земельною ділянкою на підставі договору оренди, який був укладений із попереднім власником.
Зазначене також стверджується відсутністю в матеріалах справи доказів того, що за вказаний період, за ФОП Чайка Н.Я. існує заборгованість з орендної плати, сплати податків на землю.
Прокуратура та позивач в позові покликаються на главу 83 ЦК України, згідно якої врегульовані відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
З аналізу змісту норм статей 1212-1214 ЦК України випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок Іншої особи.
Щодо вказаних ознак, та обставин у даній справі, слід вказати на наступне.
Відповідач набув право користування на спірну земельну ділянку в силу вимог закону ст. 120 ЗК України та 377 ЦК України, та звернувся до позивача у визначений спосіб, для оформлення належним чином права користування земельною ділянкою.
Отже, ФОП Чайка Н.Я. не зберігала у себе майно, а тим паче кошти, у вигляді орендної плати, що мали бути сплачені за володіння і користування спірною земельною ділянкою.
Адже, щоб неправомірно зберегти майно, таке мало бути передано для відповідача, однак матеріали справи не містять жодних доказів того, що будь яке майно передавалися для ФОП Чайка Н.Я., відтак, зберегти те, що не передавалося є неможливим.
Норма закону, яка передбачає "зобов'язати повернути потерпілому це майно" покладає обов'язок доказування, щодо набуття, отримання та збереження цього майна.
Прокуратурою та позивачем не вмотивовано та не надано суду доказів в який спосіб, коли та яке майно набула та зберегла у себе ФОП Чайка Н.Я. та має його повернути.
Також прокуратурою та позивачем не доведено суду, яким майном та в якому розмірі ФОП Чайка Н.Я. володіла та зберегла таке майно.
Прокуратура вважає що набуття ФОП Чайка Н.Я. права власності на нерухоме майно в законний спосіб автоматично набуває майнові права володіння і користування земельною ділянкою на якй розташоване нерухоме майно. Водночас, частина 1 статті 1212 ЦК України передбачає, набуття, збереження майна, без правової підстави.
Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.
Відтак обставини справи, не відповідають нормі закону на яку посилається прокуратура, оскільки відповідач є титульним власником спірної земельної ділянки та не може вважатися особою, що використовує майно без правової підстави.
Також, слід зазначити, що відповідно до статті 1212 ЦК України, якщо вважати що відповідачем без достатніх правових підстав за рахунок власника користувався (зберіг) земельну ділянку, то відповідач зобов'язаний повернути саме збережене майно (земельну ділянку), а не кошти які мав би сплатити за оренду земельної ділянки.
Суд наголошує, положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондиційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Узагальнюючи викладе, можна зробити висновок, що кондиція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондиція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Ні прокуратурою, ні позивачем не надано докази, що позивач безпідставно набув майно, а саме: коли, в який спосіб набуте та в якому розмірі збережене майно, а враховючи предмет позову, грошові кошти, та докази що такі кошти були збережені, щоб їх повернути.
Отже, як вказувалося вище, матеріали справи не містять доказів, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникло у відповідача, оскільки не відбулося набуття чи збереження майна (таке виникає в силу вимог закону або договору); як було з'ясовано, відповідач мав правові підстави для оримання в користування земельної ділянки та скористався таким правом звернувшися до позивача; матеріалами справи не доведено що набуття чи збереження грошових коштів відбулося за рахунок іншої особи (позивача), а також не доведено в якому розмірі таке майно або ж грошові кошти були збережені.
Слід вказати, відповідач міг мати зобов'язання зі сплати орендної плати або ж земельного податку, який стягується у встановленому законом порядку, а не у порядку статті 1212 ЦК України.
Також слід зазначити, що це могла бути не оренда земельної ділянки, а викуп відповідної ділянки, відповідно сума яку б мав сплатити відповідач буде іншою.
В даному випадку слід наголосити на діях та бездіяльності міської ради, зокрема ненаданні відповіді щодо передачі в оренду (користування) земельної ділянки для відповідача, коли останній звертався, як наслідок такі дії вказують на те, що міська рада не мала на меті передавати зазначену земельну ділянку в оренду та отримувати за її користування дохід у вигляді орендної плати, або кошти за викуп, оскільки остання не вчиняла будь яких дій, щодо передачі або ж продажу спірної земельної ділянки.
Також матеріали справи не містять доказів того, що Вараська міська рада вчиняла будь які дії, для оформлення належним чином права користування земельною ділянкою за відповідачем, зокрема ініціювала судові процеси, щодо зобов'язання укласти договір оренди, надсилання претензій, тощо.
Як наслідок, в результаті бездіяльності органу місцевого самоврядування у вигляді не вчинення дій щодо укладення договору оренди земельної ділянки, стало фактичним наслідком набуття відповідачем у володіння і користування земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації для місцевого бюджету.
Також, слід вказати наступні норми законодавства.
Згідно ст. 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Згідно абз. 1 п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України), підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до пп. 14.1.147, п. 147 ст. 14 ПК України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Слід зазначити, що відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.
Відповідно до п. 14.1.125 ст. 14 ПК України, нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XII, глави 1 розділу XIV цього Кодексу - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок (п. 289.1 ст. 289 ПК України)
Згідно з п. 14.1.136 ст. 14 ПК України, орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.
Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (п. 287.1 ст. 287 ПК України).
У відповідності до п. 288.5 ст. 288 ПК України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: 288.5.1. не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області; 288.5.2. не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки; 288.5.3. може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах; 288.5.4. для пасовищ у населених пунктах, яким надано статус гірських, не може перевищувати розміру земельного податку; 288.5.5. для баз олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, не може перевищувати 0,1 відсотка нормативної грошової оцінки.
Таким чином, ПК України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною.
Отже, для визначення розміру орендної плати, слід визначити фактичний розмір земельної ділянки, який необхідний для користування, а також прийняти рішення на підставі якого буде укладено відповідний договір оренди.
Однак, як свідчать матеріали справи, відповідне рішення, щодо передачі земельної ділянки для ФОП Чайки Н.Я. прийняте Вараською міською радою не було, як і не було вчинено будь яких дій, щодо оформлення належним чином права користування для відповідача земельної ділянки, а як наслідок, бездіяльність органу місцевого самоврядування не є підставою для покладення на відповідача орендної плати чи будь яких інших платежів, які б мали бути сплачені на підставі договору.
Суд наголошує, що завданням судочинства є надання оцінки правомірності дій вчинених позивачем та відповідачем у правовідносинах що склалися між сторонами спору, а не досягнення бажаного результату, однією із сторін.
Також приймаючи рішення судом враховано посилання прокуратури на правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 922/3617/19, від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 06.02.2019 у справі № 923/921/17.
Слід зазначити, в даній справі не тотожні та не ідентичні обставини справи, а тому висновки цієї судової практики не застосовуються.
У відповідності до статті 2 ГПК України, одним із основних принципів господарського судочинства, є змагальність сторін.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, судом встановлено, що прокуратурою та позивачем не надано суду належних та допустимих доказів ґрунтовності позову, а тому суд в задоволенні позову відмовляє.
Щодо участі прокурора у цій справі, оцінка обґрунтованості порушення інтересів держави в особі органу, визначеного прокурором позивачем.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частинами 3 та 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
За змістом ч. 1, ч. 3, ч. 4 та ч. 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 р. зі справи № 806/1000/17).
У даному випадку загроза порушення інтересів держави полягає у нераціональному та неефективному використанні бюджетних коштів.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 викладено таку правову позицію:
- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;
- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;
- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;
- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;
- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Орендна плата за користування земельною ділянкою має вноситись до місцевого бюджету Вараської міської ради, використання відповідачем без належного оформлення та здійснення державної реєстрації речових прав на спірну земельну ділянку комунальної власності під об'єктом нерухомого майна, який на праві власності належить відповідачу, зумовлює ненадходження коштів до бюджету Вараської міської ради та порушує права та інтереси держави в особі зазначеного органу, як власника спірної земельної ділянки.
Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у даних правовідносинах, є Вараська міська рада.
З наявних в матеріалах справи листів прокуратури та позивача слідує, що останній, будучи безпосередньо обізнаним про використання відповідачем земельної ділянки без укладення договору оренди земельної ділянки, без сплати орендної плати та земельного податку, не вчиняв належні дії щодо захисту інтересів держави по стягненню коштів орендної плати.
Разом з тим, прокуратурою помилково визначено статус Вараської міської ради, як позивача, оскільки бездіяльність вказаного органу, як було з'ясовано вище, призвела до обставин, при яких місцевий бюджет недоотримав кошти у вигляді орендної плати.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що, прокурор не вірно визначив орган, в інтересах якого він звернувся, оскільки в даному випадку, прокурор мав представляти інтереси держави самостійно, оскільки орган який мав вчиняти захист таких інтересів, вчинив бездіяльність та мав бути в статусі відповідача у справі.
Щодо судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на зазначене, враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено, судові витрати залишаються за прокуратурою.
Крім того, в межах справи було проведено судову експертизу, вартість якої становила 9 816 грн 04 коп, що стверджується рахунком №22-3988 від 10.11.2022 року, платник ОСОБА_2 .
Судом встановлено, вказані витрати відносяться до судових витрат.
Оскільки, такі витрати були понесені ФОП Чайка Н.Я., а в задоволенні позову судом відмовлено, відповідно такі витрати має відшкодувати прокуратура.
Відтак, суд стягує 9 816 грн 04 коп. судових витрат на проведення судової експертизи з Вараської окружної прокуратури на користь ФОП Чайка Н.Я.
Керуючись ст. ст. 129, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Стягнути з Вараської окружної прокуратури (34400, Рівненська обл., м. Вараш, мкрн. Будівельників, 1, ідентифікаційний код 02910077) на користь Фізичної особи-підприємця Чайки Надії Яківни ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) 9 816 (дев'ять тисяч вісімсот шістнадцять грн) 04 коп.судових витрат на проведення експертизи.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Повне рішення складено та підписано 19.01.2024 року
Суддя Вадим Торчинюк