Справа № 120/6257/23
Головуючий у І інстанції: Жданкіна Н.В.
Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.
16 січня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С.
за участю:
секретаря судового засідання: Ковальчук І.А,
представника позивача: Горобця Д.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької митниці Державної митної служби України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тракс-Вінн" до Вінницької митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів, картки відмови у прийнятті митної декларації,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тракс-Вінн" (далі - ТОВ "Тракс-Вінн", позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Вінницької митниці ДМС України (далі - Вінницька митниця ДМС України, відповідач) про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, картки відмови у прийнятті митної декларації.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.10.2023 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Вінницької митниці ДМС про коригування митної вартості товарів № UА401020/2022/000391/2 від 07.11.2022 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № U401020/2022/002029 від 07.11.2022.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обгрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що подані до митного оформлення документи містять розбіжності/неточності та не містять всіх відомостей, що документально підтверджують числове значення заявленої митної вартості товару. Додатково апелянт звертає увагу на те, що адміністратиний позов поданий псля закінчення шестимісячного строку, установленого законом, при цьому жодних поважних причин пропуску подання позову, а також клопотання про продовження такого строку, позивачем не подано.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції, 05.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тракс-Вінн" (далі - покупець) та VICTORIA PKW/LKW GmbH (Germany), укладено контракт №02/01/22, згідно умов якого продавець виконує по замовленню покупця підбір та продаж покупцеві засобів наземного транспорту, їх частин і обладнання, двигунів внутрішнього згорання, як нових, так і таких, що були у використанні, що іменуються в подальшому Товар, а покупець зобов'язується прийняти Товар і оплатити його вартість.
Згідно вказаного контракту, його загальна вартість становить 1000000,00 Євро.
Згідно пунктів 1.2, 3.2 контракту, ціна на кожний окремий транспортний засіб вказується в інвойсі. Відповідно до п. 4.3 контракту строк оплати - 30 днів з моменту поставки. Згідно Додаткової угоди від 14.01.2022 до контракту №02/01/22 від 05.01.2022 сторони збільшили строк оплати до 180 днів.
На виконання даного контракту на дану одиницю було виставлено інвойс № AR.2022.251 від 29.10.2022 на суму 8 800 Євро, товар - тягач сідельний, марки MAN, модель TGX 18.480, календарний рік виготовлення: 2014, номер шасі - НОМЕР_1 , двигун пошкоджений, транспортний засіб самостійно не пересувається (а.с. 13).
Згідно платіжного доручення в іноземній валюті №353 від 22.11.2022 покупець переказав на рахунок продавця кошти в сумі 14400,00 Євро (а.с. 14).
Для здійснення митного оформлення товару, а саме тягачу сідельного, марки MAN, модель TGX 18.480, календарний рік виготовлення: 2014, номер шасі - НОМЕР_1 , позивачем подана до митниці електронна митна декларація № 22UА401020051116U8.
Митна вартість товару була визначена за першим методом за ціною договору 8800 євро (342638,96 грн).
Одночасно, з вказаною вище ЕМД декларантом було подано до митного органу низку документів, що підтверджує заявлену митну вартість товарів, зокрема:
Контракт №02/01/22 від 05.01.2022;
Рахунок - фактура (інвойс) № AR.2022.251 від 29.10.2022;
Свідоцтво про реєстрацію ТЗ №586055931 від 16.01.2015;
Довідку про транспортно-експедиційні послуги №0311/1 від 03.11.2022;
Декларацію країни відправлення №22DE560391805242EI від 01.11.2022
За результатами розгляду поданої декларантом електронної митної декларації №22UА401020051116U8 та доданих до неї документів, 07.11.2022 відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів № UA 401020/2022/000391/2.
Враховуючи вищевикладене, декларанту було направлено лист щодо надання документів зазначених в ч. 3 ст. 53 МКУ. Декларант листом від 07.11.2022 відмовився від надання додаткових документів.
Враховуючи, що використані декларантом відомості для цілей визначення митної вартості не підтверджені документально, а подані до митного оформлення документи містять розбіжності та неточності, відповідно до пп.2, 3 статті 58 МКУ застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 МКУ. Митна вартість не може бути визначена за другорядними методами (ст. 59 та ст. 60 МКУ) по причині відсутності у митного органу інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, що були оформлені у митному відношенні. Визначити митну вартість за другорядними методами (ст. 62 МКУ) та (ст. 63 МКУ) неможливо з причини відсутності у митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Джерелом числового значення митної вартості є оформлена МД від 14.10.2022 N°UA401020/2021/047018, за якою випущено у вільний обіг товар: «Сідельний тягач, такий, що був у використанні, марка - MAN, модель - TGX 18.480, календарний рік виготовлення - 2014 р., модельний рік виготовлення - 2014 р., дата першої реєстрації - 14.05.2014, VIN - НОМЕР_2 , двигун - дизельний, робочий об'ем циліндрів - 12419 см3.
Також роз'яснено право на оскарження рішення про коригування заявленої митної вартості у органі доходів і зборів вищого рівня відповідно до глави 4 МК України або до суду.
Відмову у митному оформленні товарів відповідач оформив карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні товарів № UA 401020/2022/002029 від 07.11.2022.
Не погоджуючись із такою відмовою відповідача у прийнятті митної декларації та коригування митної вартості товару, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права шляхом оскарження рішень.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано документи, які містять відомості про вартість транспортних витрат, а отже доводи викладені в спірному рішенні про коригування митної вартості товарів щодо відсутності документів про транспортування не знайшли підтвердження.
Крім того, в оскаржуваному рішення суд першої інстанції дійшов висновку про поновлення позивачу строку звернення до суду із заявленими вимогами.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Окрім іншого, в обгрунтування протиправності оскаржуваного рішення відповідач зокрема посилається на те, що судом не враховано обставин пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом. При цьому, жодних поважних причин причин пропуску строку на подання позову, а також клопотання про продовження такого строку, позивачем не надано.
У справі, що розглядається, з огляду на доводи скаржника, підлягає дослідженню питання дотримання позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
Водночас, ч.2 ст.44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Слід зазначити, що суд, оцінюючи обставини, що перешкоджали особі здійсненню права на своєчасне звернення за захистом порушених прав, свобод та інтересів, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів.
Таким чином, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, відсутність заяви про поновлення строку, а у разі подання заяви про поновлення строку - відсутність поважних причин його пропуску.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Колегія суддів зазначає, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
З матеріалів справи слідує, що позовні вимоги у даному спорі стосуються правомірності рішення митного органу про коригування митної вартості товару та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників і відповідальність визначена главою 4 Митного кодексу України (далі - МК України).
Частиною 1 статті 24 МК України передбачено, що кожна особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.24 МК України предметом оскарження є рішення - окремі акти, якими органи доходів і зборів або їх посадові особи приймають рішення з питань, передбачених законодавством України з питань державної митної справи, а також задовольняють скарги, заяви, клопотання конкретних фізичних чи юридичних осіб або відмовляють у їх задоволенні .
Як слідує зі змісту ч.3 ст.24 МК України, правила глави 4 застосовуються у всіх випадках оскарження рішень, дій або бездіяльності органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників, крім оскарження постанов по справах про порушення митних правил та випадків, коли законом встановлено інший порядок оскарження зазначених рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно ч.1 ст.29 МК України рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів або їх посадових осіб можуть бути оскаржені безпосередньо до суду в порядку, визначеному законом.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення Вінницької митниці №UA401020/2022/000391/2 про коригування митної вартості та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску та пропуску товарів, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA401020/2022/002029 датовані 07.11.2022 та в цей же день отримано позивачем.
10 травня 2023 року звернувся до суду з позовом про скасування рішення Вінницької митниці про коригування заявленої митної вартості товарів від 07.11.2022 №UA401020/2022/000391/2, тобто з порушенням строків, передбачених ст. 122 КАС України. В той же час, клопотання про поновлення строку звернення до суду позивачем подано не було.
Згідно доводів позивача, зазначених у відповіді на відзив (а.с.113-115), поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду є запровадження воєнного стану на території України. У відповіді на відзив позивач виклав обставини, які спричинила військова агресія Російської Федерації проти України.
Аналізуючи доводи позивача щодо наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду, колегія суддів враховує наступне.
Так, позивач наголошує на тому, що з 25.10.2022 у Вінниці були встановлені графіки увімкнення електропостачання протягом 2 годин та подальшої відсутності протягом 4 годин. Оскільки протягом 3 місяців (листопад 2022 року - січень 2023 року) звичайні умови життєдіяльності були скорочені на 2/3 загального обсягу часу, то позивач вважає, що нього були відсутні 2 місяці (60 днів) для нормальної життєдіяльності.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що поважність причин повинен доводити скаржник (див. постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №806/2321/16).
Причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Водночас незвернення до суду з позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19.
Як на доказ поважності причин пропуску строку звернення до суду, позивач посилається постійні тривалі повітряні тривоги, обмеження на споживання електричної енергії та затверджені графіки відключення електричної енергії, які, як зазначив позивач, значно ускладнили збирання та опрацювання інформації, формування пакету документів необхідних для підготовки до подання позовної заяви.
Крім того, у відповіді на відзив зазначено, що позивачем було прийнято рішення про сканування додатків. Оскільки протягом доби у період листопад 2022 року - січень 2023 року звичайні умови життєдіяльності були скорочені на 2/3 загального обсягу часу, протягом однієї доби позивач міг би виділити 8 годин на роботу. Причому даний показник вказаний без урахування тих умов, що частина з 8 годин припадає на ніч та темну пору доби та необхідності задоволення поточних потреб життєдіяльності.
Суд апеляційної інстанції критично оцінює наведені аргументи позивача, оскільки позивачем не наведено обставин, які позбавляли останнього у світлу пору доби можливості опрацювати необхідні документи для підготовки та подання позовної заяви по даній справі у світлу пору доби.
Слід також зазначити, зазначені позивачем в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду обставини не спричинили припинення діяльності підприємства та виконання керівником й іншими працівниками своїх функціональних обов'язків, а також не свідчать про те, що позивач був обмежений у праві обрання належного способу організації своєї роботи з метою вчасного звернення до суду з даним позовом.
Також, як на підставу поважності пропуску строку звернення до суду представник позивача посилається на введення в Україні воєнного стану.
Дійсно, у зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який діє до цього.
Таким чином, починаючи з 24.02.2022 і включно до дати звернення позивача до суду 10.05.2023 в Україні діяв (і діє до цього часу) воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі Закон № 389-VIII).
Колегія суддів зазначає, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків у судових справах. При цьому, наголошує, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Відповідно до статті 1 Закону № 389-VIII воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
За змістом статті 9 Закону № 389-VIII в умовах воєнного стану Президент України та Верховна Рада України діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Згідно зі статтею 12-2 Закону № 389-VIII в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Приписами статті 26 Закону № 389-VIII передбачено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Отже, незважаючи на введення в Україні воєнного стану з 24.02.2022, Вінницький окружний адміністративний суд своєї роботи не припиняв, здійснював та здійснює свої повноваження, що визначені Конституцією та законами України.
Відтак необхідно перевірити, яким чином введення на території Україні, в тому числі на території Вінницької області, могло об'єктивно перешкодити позивачу своєчасно звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів у спірних правовідносинах. При цьому, яке вже зазначалося вище, саме позивач зобов'язаний довести існування таких об'єктивних перешкод.
Однак, у відповіді на відзив позивач лише обмежився загальним посиланням на введення в країні воєнного стану та на рішення Ради суддів України, як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, однак при цьому не надає жодних доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску такого строку з мотивів введення воєнного стану.
Також представником позивача не наведено жодних обставин, які б об'єктивно, внаслідок введення воєнного стану, перешкоджали йому звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк.
Верховний Суд у постанові від 25.08.2022 у справі № 240/3771/21 вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.
Отже, саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу заявника, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що введення воєнного стану може бути поважною причиною пропущення процесуального строку якщо це пов'язано не з загальними, а конкретними причинами, що практично, а не теоретично, заважали вчасно виконати процесуальну дію.
Натомість представник позивача таких конкретних причин не наводить, як і не надає доказів, які б вказували на поважні причини пропуску строку звернення до суду з позовом. Також позивачем не доведено, що між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану є безпосередній, прямий, причинний зв'язок.
Колегія суддів звертає увагу, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними (див. правову ухвали Верховного Суду від 02.03.2020 у справі №420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі № 186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18).
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
В даному випадку позивач не може та не повинен намагатись отримати вигоду від ситуації, яка склалася в державі, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі щодо вчасного звернення до суду з адміністративним позовом.
Таким чином, наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не можуть визнаватися поважними, оскільки не свідчать про об'єктивну неможливість позивача своєчасно звернутися до суду з цим позовом.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки адміністративний позов належить залишити без розгляду.
Частиною 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених статтею 240 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
Судом апеляційної інстанції не встановлено наявності непереборних обставин, що перешкоджали позивачу реалізації права на вчасне звернення до суду з даними позовними вимогами, а тому приходить до висновку про застосування правових наслідків, передбачених п.8 ч.1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановлені рішення допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права що у відповідності до статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про залишення позову без розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Вінницької митниці Державної митної служби України задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року скасувати.
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тракс-Вінн" до Вінницької митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів, картки відмови у прийнятті митної декларації залишити без розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 22 січня 2024 року.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.