Справа № 640/5586/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
22 січня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Кузьмишина О.М.
Парінов А.Б.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Чернігівської області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Господарського суду Чернігівської області, Державної судової адміністрації України, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Господарського суду Чернігівської області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди з 01 січня 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року в розмірі 2102 грн.;
- зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу з 01 січня 2021 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2021 року складає 2270 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з урахуванням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Державна судова адміністрація України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та надано невірну правову оцінку діям відповідача, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року призначено апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року до розгляду в судовому засіданні на 17 січня 2024 року.
У судове засідання учасники судового процесу не з'явились та явки уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.
З огляду на зазначене та керуючись приписами ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач є суддею Господарського суду Чернігівської області.
За період з 01.01.2021 по 31.12.2021 відповідачем позивачу нараховано та виплачено суддівську винагороду, у тому числі допомогу на оздоровлення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року в розмірі 2102,00 грн. Вважаючи застосування даного розміру неправомірним, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2 270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн) у січні-грудні 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 1082-IX була неправомірною.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наразі до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII, Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX, Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999р. №966-XIV.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
В силу частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить:
судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Водночас, частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною 3 цієї статті, додатково застосовується зокрема регіональний коефіцієнт 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі:
за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків,
більше 5 років - 20 відсотків,
більше 10 років - 30 відсотків,
більше 15 років - 40 відсотків,
більше 20 років - 50 відсотків,
більше 25 років - 60 відсотків,
більше 30 років - 70 відсотків,
більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Крім того, частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Положеннями Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 р. №966-XIV визначено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років;
дітей віком від 6 до 18 років;
працездатних осіб;
осіб, які втратили працездатність.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень;
дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень;
працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня;
осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.
Водночас, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» додатково встановлено наступні розміри прожиткового мінімуму для:
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень.
Отже, законодавцем фактично розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.
При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаних категорій осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Так, відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11.03.2020 року в справі №4-р/2020, з посиланням у тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99, від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 01.12.2004 року №19-рп/2004, від 11.10.2005 року №8-рп/2005, від 18.06.2007 року №4-рп/2007, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, від 19.11.2013 року №10-рп/2013, від 08.06.2016 року № 4-рп/2016, від 04.12.2018 року №11 -р/2018, від 18.02.2020 року №2-р/2020.
Зокрема, Конституційний Суд України послідовно вказував, що:
-однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів;
-встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм;
-конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання);
-гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом;
-суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу;
-зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу 3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24.06.1999 року №6-рп/99, перше речення абзацу 6 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03.06.2013 року №3-рп/2013, друге речення абзацу 6 підпункту 3.2., абзаци 27, 33, 34 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018 року №11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Виходячи із змісту зазначених правових норм та рішень Конституційного Суду України, при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди слід керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів» та Законом України «Про прожитковий мінімум», які не передбачають встановлення окремого розміру прожиткового мінімуму для суддів. При цьому, слід зазначити, що положення статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди з 01 січня 2021 року розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні, прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Також, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, що регулюють спірні правовідносини, зокрема: частину 2 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (яка визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами); стаття 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій); ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» (встановлює перелік основних соціальних і демографічних груп населення).
Отже, неможливо розглядати положення абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди з 01 січня 2021 року розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні, як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що була неправомірною заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102грн) у січні - грудні 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
Вказані висновки суду першої інстанції узгоджуються із практикою Верховного Судута його правовими висновками, що викладені у постановах від 10.11.2021 в справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі №360/503/21.
Розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021 складає 2270 грн.
Поряд із тим, у ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
У структурі Господарського суду Чернігівської області, який є розпорядником бюджетних коштів, утворюється бухгалтерська служба, що діє відповідно до прийнятого Кабінетом Міністрів України Типового положення про бухгалтерську службу бюджетної установи й актів Державної судової адміністрації України.
При цьому, відповідач-1, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затверджує у його кошторисі на відповідний рік.
Відтак, саме відповідач-1 наділений повноваженнями щодо нарахування, виплати суддівської винагороди, дотриманням бюджетного законодавства при взятті таких бюджетних зобов'язань, їх реєстрації в органах Казначейства та здійсненням платежів відповідно до взятих бюджетних зобов'язань та своєчасного та у повному обсязі перерахування податків і зборів (обов'язкових платежів) до відповідних бюджетів, зумовлених таким нарахуванням.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним нарахування та виплату судді Господарського суду Чернігівської області ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівської винагороди, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102,00 грн. та зобов'язання Господарського суду Чернігівської області провести нарахування і виплати суддівської винагороди судді Господарського суду Чернігівської області ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2021 році у розмірі 2270,00 грн. із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Щодо доводів апеляційної скарги на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
У апеляційній скарзі зазначається, що розгляд цієї справи не міг відбуватись за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки вона не є справою незначної складності.
Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно із частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Водночас, частиною четвертою статті 257 КАС України передбачено вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а саме справи щодо:
- оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
- оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
- примусового відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
- оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
З цими положеннями співвідносяться (частково) норми частини першої статті 263 КАС України, яка визначає особливості розгляду окремих категорій справ незначної складності щодо: 1) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 2) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 3) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 4) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію).
Згідно із частиною п'ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів апелянта, колегія суддів вважає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).
Аналогічну правову позицію виснувано Верховним Судом у постановах від 22 липня 2021 року в справі №460/6542/20 та від 30 червня 2022 року у справі №640/27145/20.
Отже, колегія суддів зазначає, що ця справа не належить до справ незначної складності у значенні частини шостої статті 12 КАС України, однак заборони для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження відсутні.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача є законними і обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: О.М. Кузьмишина
А.Б. Парінов
(повний текст постанови складено 22.01.2024р.)