Справа № 320/21117/23 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.
19 січня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Грибан І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 заяву повернуто позивачеві на підставі пункту 3 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати спірну ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи апелянта обґрунтовані зокрема тим, що судом першої інстанції порушено положення процесуального закону при поверненні заяви, порушивши права та законні інтереси апелянта, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду з огляду на надання представником позивача електронного ордера, який є достатнім підтвердженням наявності повноважень та адміністративної процесуальної дієздатності.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що доданий до позовної заяви ордер є документом, що не може підтверджувати право адвоката на підписання позовної заяви від імені позивача та представництво його інтересів у суді.
Указаний висновок суду першої інстанції ґрунтується на тому, що поданий представником позивача ордер не є сформованим електронним ордером через модуль у підсистемі "Електронний суд" у встановленій адміністратором формі, а є додатком до позовної заяви, а тому має містити обов'язкові реквізити, визначені Положенням №41. Водночас, як вбачається з доданого до позову ордеру, у графі "Адвокат" відсутній підпис адвоката. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що такий ордер є документом, що не може підтверджувати право адвоката на підписання позовної заяви від імені позивача та представництво його інтересів у суді.
Колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з частиною 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до частини 1 статті 57 КАС України у представником у суді може бути адвокат або законний представник.
За приписами частини 4 статті 59 КАС України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Поняття ордеру визначено у частині другій статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", відповідно до якої це письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги; ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката; Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Колегія суддів погоджується з тим, що представником позивача було долучено лише електронний ордер, сформований за допомогою Електронного суду, проте оцінюючи правомірність висновків суду першої інстанції у взаємозв'язку з твердженнями апелянта, судова колегія зазначає, що у випадку, коли у суду виникли сумніви в тому, що документи на підтвердження повноважень представника є недостатніми, то суду слід залишити позовну заяву без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а не повертати її одразу позивачу.
Аналогічний висновок висвітлений в постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 185/2794/19 та від 08 червня 2023 року у справі № 466/566/22.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення у справах: "Walchli v. France" від 26 липня 2007 року, "TOB "Фріда" проти України" від 08 грудня 2016 року).
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Європейським судом з прав людини також вказано, зокрема в рішенні по справі "Белет проти Франції", що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції має право встановлювати правила судової процедури, у тому числі процесуальні заборони й обмеження, які полягають у тому, щоб судовий процес не перетворився на безладний рух. Разом з тим суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.
Таким чином, суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви, а тому спірна ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, ухвала Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року - скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
І.О. Грибан