Головуючий І інстанції: Бідонько А.В.
16 січня 2024 р.Справа № 520/10957/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. ,
за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року у справі за адміністративними позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
06.12.2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень (а.с. 50-58), просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ), яка полягає у не нарахуванні та не виплаті йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30.06.2021 року по 29.10.2022 року, із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) та одночасно компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 (далі - Постанова № 44).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на факт не проведення з ним належного розрахунку при звільненні, свідченням чого є судове рішення у справі № 520/17243/21, яке виконано відповідачем - 29.10.2022 року.
Заперечуючи вимоги адміністративного позову, відповідач зазначає, що з аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України встановлено, що на дату звільнення позивач розмір облікової ставки НБУ становив 8% річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів - 19 756,58 грн., 8 % річних від цієї суми становитиме 1 580,53 грн., тобто 4,33 грн. за день затримки розрахунку (1 580,53 : 365). Враховуючи загальний період затримки розрахунку з дня звільнення 03.06.2020 року до винесення рішення судом 08.11.2021 року, що становить 523 дні, приблизний середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні становитиме 2 264,70 грн. (4,33 х 523).
Також відповідач зазначив, що важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. Причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо індексації грошового забезпечення, спір з приводу чого вирішений судом . Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов'язана із помилковим застосуванням норм законодавства.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2023 року (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження) частково задоволено вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 .
Судовим рішенням визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні у сумі 19 806,58 грн. (дев'ятнадцять тисяч вісімсот шість гривень 58 коп.) та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб з 04.06.2020 року по 29.10.2022 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції врахував правову позицію, сформовану у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16, - за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Також судом враховано реальну суму боргу, яка сплачена з порушенням строку відповідачем (19 806, 58 грн.), та ту обставину, що значною мірою тривалість строку затримки розрахунку при звільненні залежала від власної волі позивача з приводу визначення дати звернення. Керуючись засадами розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов до висновку про необхідність задоволення претензій заявника саме у межах суми боргу, тобто у розмірі 19 806,58 грн.
Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку № 44, суд зазначив, що наразі відсутні підстави вважати, що нарахування та виплата середнього заробітку з компенсацією сум податку позивачу відбудеться не на підставі визначених нормативно-правових актів, оскільки такий перерахунок ще не проводився.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі відповідач просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Аргументи, наведені в/ч НОМЕР_1 в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов.
У відзиві на апеляційні скарги позивач просить залишити їх без задоволення, а рішення суду, - без змін.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 317 КАС України слід змінити, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.06.2020 року № 115, ОСОБА_1 з 03.06.2020 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 16).
Проте, при звільненні з військової служби з позивачем проведено не у повному обсязі остаточний розрахунок, зокрема, нездійснено нарахування та виплату грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 03.06.2020 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та індексації грошового забезпечення за період з 24.05.2017 року по 28.02.2018 року, з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04.01.2021 року у справі № 200/9999/20-а частково задоволені вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 .
Так, судовим рішенням, зокрема, зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 24.05.2017 року по 03.06.2020 року.
29.06.2021 року на виконання рішення у справі № 200/9999/20-а позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 24.05.2017 року по 28.02.2018 року, з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року у розмірі 38412,24 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 року у справі № 520/17243/21 задоволені вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ).
Судовим рішенням, зокрема, зобов'язано в/ч НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 року по 03.06.2020 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
29.10.2022 року на виконання рішення у справі № 520/17243/21 позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення з 29.01.2020 року по 03.06.2020 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року у розмірі 19 756,58 грн.
Частиною другою ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 47 Кодексу законів про працю України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За правилами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 року у справі № 360/3574/19 вказав, що питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду.
У постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений ст. 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновком Великої Палати Верховного Суду якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду в зазначеній у постанові підсумувала, що з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого ст. 117 Кодексу законів про працю України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
Мета відшкодування, передбаченого ст. 117 Кодексу законів про працю України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17.
На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Застосовуючи означені підходи до обставин цієї справи, колегія суддів враховує таке.
Судом встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 (03.06.2020 року) відповідачем не виплачена сума грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 03.06.2020 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року у розмірі 19 756,58 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 59630,02 грн., з яких 1461,20 грн. - (оклад за військове звання - 127,00 грн.; посадовий оклад - 409,00 грн.; надбавка за вислугу років - 187,60 грн.; надбавка за особливості проходження служби - 470,34 грн.; премія - 245,60 грн; індексація - 21,66 грн.), індексація грошового забезпечення за період з 24.05.2017 року по 28.02.2018 року, з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року у розмірі 38412,24 грн., що складає 67 % виплат, належних позивачу при звільненні, а також 19 756,58 грн. сума грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 03.06.2020 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, що складає 33 % від загальної суми належної позивачу при звільненні.
Сума грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 03.06.2020 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року у розмірі 19 756,58 грн. отримана позивачем на картковий рахунок 29.10.2022 року.
Ця сума складає 33 % від розміру загальної суми, належної позивачу при звільнені, а тому, з урахуванням сформованих Верховним Судом підходів, розмір середнього заробітку за ст. 117 КЗпП України має розраховуватися у відсотковому відношенні прямо пропорційно до несвоєчасно нарахованих та виплачених сум відповідачем, належних позивачу при звільненні, за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Сума середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення з 30.06.2021 року по 29.10.2022 року складає: 486 х 483,16 грн. = 234 815,75 грн., де 486 - кількість днів затримки, 483,16 грн. - середньоденний розмір грошового забезпечення.
З урахуванням сформованих Верховним Судом підходів щодо визначення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь 80 459,20 грн. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (33 % від 234 815,76 грн.).
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням уточнених вимог адміністративного позову, з 30.06.2021 року по 29.10.2022 року у розмірі 80 459,20 грн.
Суд першої інстанції помилково виснував, що стягненню з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає сума у розмірі 19 806,58 грн.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові № 320/4946/22 від 12.10.2023 року.
Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, встановлюючи право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак невірно визначив розмір такого відшкодування, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині розміру відшкодування, що підлягає стягненню на користь позивача.
Інші доводи апеляційної скарги означених висновків колегії суддів не спростовують.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно зі п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року по справі № 520/10957/22 - змінити, виклавши абзац 3 резолютивної частини рішення в такій редакції:
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 30.06.2021 року по 29.10.2022 року у сумі 80 459 (вісімдесят тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять) гривень 20 копійок, з урахуванням обов'язкових податків та зборів.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року по справі № 520/10957/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Мельнікова
Судді А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова
Постанова у повному обсязі складена і підписана 22 січня 2024 року.