22 січня 2024 р. Справа № 520/9195/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2023, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/9195/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив:
- визнати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 протиправною;
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №204150005200 від 21.01.2023 р;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплатити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 13.01.2023 року згідно заяви про призначення пенсії;
- зобов'язати зарахувати період роботи в районах Крайньої Півночі в розрахунку 1 рік як 1 рік 6 місяців роботи.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2023 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 протиправною.
Скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №204150005200 від 21.01.2023.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням періодів роботи ОСОБА_1 з 01.01.1992 року по 03.05.2000 року, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, пл. Свободи, буд.5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму судового збору у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська область, 65107) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму судового збору у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2023 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що рішенням від 21.01.2023 №204150005200 Головним управлінням відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. Із необхідних 12 років 06 місяців у позивача в наявності є лише 05 місяців пільгового стажу за Списком №2. Зазначає, що період роботи позивач згідно довідки від 29.12.2006 №20/11697 не підтверджено необхідними документами, оскільки відсутні первинні документи, на підставі яких її видано. Період стажу набутого після 01.01.1991 обчислюється за нормами законодавства України. Крім того, неможливо зарахувати до стажу періоди роботи в Росії з 01.01.1992 по 03.05.2000, оскільки це не передбачено діючим законодавством, адже з 01.01.2023 Російська Федерація вийшла із Угоди про гарантії прав держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення, укладеної 13.03.1992. Тобто згідно ст. 45 Закону №1058 період роботи на території Російської Федерації зараховується лише по 31.12.1991 на підставі ст. 11 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994 (період до 31.12.1991 зараховується без легалізації). Однак, з 01.01.2023 Російська Федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, для української сторони цей міжнародний договір припинив дію 19.06.2023 у відповідності до листа Міністерства закордонних справ від 29.12.2022 №72/14-612-108210. Отже, пенсії громадянам, які проживали/працювали на території Російської Федерації, призначаються на умовах, визначених Законом №1058, а зарахування до страхового стажу періодів роботи в Російській Федерації з 01.01.1992 по теперішній час, не передбачено чинним законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач працював повний робочий день на інженерно-технічних посадах безпосередньо задіяних на бурінні свердловин нафти та газу в підрозділах БУ Укрбургаз, БУ "Тюменбургаз" (підрозділи філії "Тюменбургаза" ТОВ "Бургаз"), які знаходилися і перебувають у м. Новий Уренгой на території Ямало-Ненецького автономного округу Тюменської області, що належить до районів Крайньої Півночі.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області 13 січня 2023 року з заявою №7 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Посадовими особами Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області було прийнято рішення №204150005200 від 21.01.2023 р, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії в зв'язку з недостатньою кількість пільгового стажу необхідного для призначення пенсії.
Не погоджуючись із такими діями та рішенням суб'єктів владних повноважень, позивач звернувся за захистом своїх прав до Харківського окружного адміністративного суду.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що періоди роботи позивача з 01.01.1992 по 03.05.2000 є повністю підтвердженими, та підлягають зарахуванню до його страхового стажу.
Також суд першої інстанції зазначаив, що для належного способу захисту прав позивача необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути питання щодо призначення позивачу пенсії на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду щодо зарахування до пільгового стажу.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказанго Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
Вимогами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регламентуються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2020 року - по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків.
При цьому, суд зазначає що положеннями ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
В той же час, відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як передбачено п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Суд зазначає, що відповідно до п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за № 1451/11731, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Колегія суддів наголошує, що спір у цій справі між сторонами виник у зв'язку з відмовою позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, через не зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 01.01.1992 по 03.05.2000, оскільки з 01.01.2023 Україна припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тобто до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території рф по 31.12.1991.
В трудовій книжці позивача № НОМЕР_2 зазначено, що в період з 01.01.1992 по 03.05.2000 позивач працював на території російської федерації по вахтовому методу.
Вказані періоди відповідачем не зараховано на підставі того, що з 01.01.2023 Україна припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 і до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території рф по 31.12.1991.
Судова колегія звертає увагу, що відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону № 1058-ІV.
Період роботи позивача з 01.01.1992 року по 03.05.2000 року відображений в трудовій книжці, записи оформлені у відповідності до вимог Інструкції №58, жодних виправлень, закреслень тощо не містять. Водночас, відповідач не ставить під сумнів достовірність та точність внесених до трудової книжки записів про спірний період роботи позивача.
Відтак, періоди роботи позивача з 01.01.1992 року по 03.05.2000 року слід зарахувати до страхового стажу позивача.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урхуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по їх суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 є протиправною, а рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №204150005200 від 21.01.2023 підлягає скасуванню.
Таким чином, не зарахування ГУ ПФУ в Одеській області спірного періоду роботи позивача є необґрунтованим та протиправним, оскільки стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленн та зайнятість на яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, а тому вірним є висновок суду першрої інстанції щодо відновлення порушеного права позивача, шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати періоди роботи позивача з 01.01.1992 року по 03.05.2000 року до трудового стажу.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Так, в справі, яка розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, а також у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №227/3208/16-а. Щодо ефективного способу захисту шляхом зобов'язання відповідача призначити пенсію з певної дати зроблено висновки Верховним Судом і у постановах від 29.04.2020 у справі №826/9781/18, від 25.06.2020 у справі №520/10521/19.
З огляду на викладене, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, що для належного способу захисту прав позивача необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути питання щодо призначення позивачу пенсії на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду щодо зарахування до пільгового стажу.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відмова у зарахуванні спірного періоду роботи позивача до страхового стажу позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області мотивована тим, що з 01.01.2023 Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Однак, суд апеляційної інстанції вважає такі покликання безпідставними, оскільки припинення участі в цій Угоді, не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, так як такий стаж набутий до ухвалення такого рішення.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що частина 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2023 по справі №520/9195/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич