Справа № 369/4730/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/4623/2024
17 січня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гижицької Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Істоміної Вікторії Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2023 року про закриття провадження у справі у складі судді Дубас Т.В.,
у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Боярська міська рада Київської області про встановлення факту, що має юридичне значення,-
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася у суд із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , (паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Києво-Святошинським РВ УДМС України в Київській області 25 травня 2016 року), у період з 1979 року по 24 жовтня 1994 року, за адресою: АДРЕСА_1 .
На підтвердження доводів заяви ОСОБА_1 долучила акт від 22.08.2022року, складений депутатом Боярської міської ради 8 скликання ОСОБА_2 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито.
В апеляційній скарзі адвокат Істоміна В.Л. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, прийнятою з порушенням норм процесуального права, просить скасувати її та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції проігноровано той факт, що заявницю вже віднесено до категорії осіб, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та отримує відповідну пенсію, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 від 20 серпня 2019 року та копією посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи серія НОМЕР_3 від 16 грудня 1995 року.
Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку, що виник спір між заявником та управлінням ПФУ, сільською радою щодо права на призначення пенсії на пільгових умовах та застосував постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 162/760/17, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17, ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 695/867/17.
Вказує, що суд першої інстанції безпідставно вирішив питання про закриття провадження у справі, не дотримався норм процесуального права, не врахував, що існують інші обставини, які підлягають з'ясуванню, а також, що судом не було забезпечено отримання відповідних доказів, що мають значення для заявниці і якими вона має намір обґрунтовувати свої вимоги у цій справі.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлялися у встановленому законом порядку,тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України вважає за можливе розглядати справу у їх відсутності.
Від представниці ОСОБА_1 адвоката Істоміна В.Л. надійшло клопотання про проведення засідання без їх участі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цієї справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга адвоката Істоміної В.Л. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Як визначено ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду відповідає.
Закриваючи провадження, суд першої інстанції виходив з того, що заява про встановлення факту проживання заявника на території зони гарантованого добровільного відселення, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, взагалі не може розглядатися судами, оскільки законодавством передбачений позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на території радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги та лише тоді, коли заявник звернеться в установленому законом порядку до органу Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії на пільгових умовах та відповідний орган прийме рішення з цього приводу, спір між ОСОБА_1 та управлінням ПФУ, якщо такий виникне та буде існувати, щодо права на призначення пенсії на пільгових умовах буде підлягати вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки порядок призначення пенсії на пільгових умовах передбачає і встановлення органом Пенсійного фонду України відповідного факту.
Колегія суддів погоджується із висновком суду, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
За ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
За ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні. Таким чином, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право (Постанова Верховного Суду № 61-18462ск18 від 15.11.2018, Постанова Верховного Суду № 61-34884св18 від 14.11.2018).
Відповідно до змісту п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" вбачається, що при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній.
Перелік підвідомчих суду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, наведений у частині першій статті 315 ЦПК України. Встановлення факту постійного проживання особи на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, до цього переліку не віднесено.
Отже, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц.
Також, згідно з рекомендаціями, наданими у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", суди при вирішенні питання про підвідомчість справи мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено не судовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду. Не можуть розглядатись судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.
Таким чином, вказаний факт не може бути встановлений у цивільному судочинстві, оскільки не може судом розглядатися заява про встановлення факту реєстрації місця проживання та проживання ОСОБА_1 у період з 1979 року по 24 жовтня 1994 року, за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмова відповідного органу в установленні таких фактів може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.
Між тим, зі справи не убачається, що ОСОБА_1 зверталася безпосередньо до Пенсійного фонду України і їй було відмовлено.
За п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого (добровільного) відселення - не менше трьох років.
Відповідно до п. 3 ч. 1, 4 ст. 14 Закону України "Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для встановлення пільг і компенсацій визначаються певні категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого (добровільного) відселення - не менше трьох років, - категорія 3 та особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Частиною першою статті 55 Закону України "Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Звертаючись до суду з даною заявою ОСОБА_1 просила встановити факт її проживання у м. Боярка у період з 1979 року до 24.10.1994, який необхідний їй для підтвердження права для подальшого отримання пенсії та інших соціальних виплат відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою Правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1.
Пунктами 1.1, 1.8 Розділу І Порядку № 22-1 визначено, що заява, зокрема, про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр). Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Пунктом 2.1. Розділу II Порядку № 22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Пунктами 4.1 та 4.3 розділу IV Порядку № 22-1 визначено, що заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Пунктом 4.7 розділу IV Порядку № 22-1 визначено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Отже, право на пенсію відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги.
Встановлений нормативно-правовими актами порядок призначення пенсії на пільгових умовах передбачає і встановлення органом ПФУ відповідного факту, а рішення вказаного органу щодо призначення підлягає оскарженню у встановленому законом порядку (правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 06 травня 2020 року у справі № 381/3359/17).
Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 569/7589/17 за заявою про встановлення факту проживання заявника на території зони гарантованого добровільного відселення, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, зроблено висновок про те, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги. Установлений нормативно-правовими актами порядок призначення пенсії на пільгових умовах передбачає і встановлення органом Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) відповідного факту, а рішення вказаного органу щодо призначення підлягає оскарженню у встановленому законом порядку.
Таким чином, заява про встановлення факту проживання заявника на території зони гарантованого добровільного відселення, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, не може розглядатися судами, оскільки законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на території радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2021 року в справі № 695/867/17).
Також, як це передбачено у ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
За роз'ясненнями, наданими судам у п. 3 Постанови пленуму ВАСУ від 20.05.2013 № 8, суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Як вбачається з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо, зокрема, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Зважаючи на зазначені вище норми права судом вірно зроблено висновок про те, що заява про встановлення факту постійного проживання у визначеному місці не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а спір заявником та відповідним управлінням Пенсійного фонду України щодо права на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки вказаний спір є спором публічно-правовим.
Аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 569/7589/17, від 10 квітня 2019 року в справі № 162/760/17, від 04 вересня 2019 року в справі № 14-369цс19.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується і апеляційний суд, щодо закриття провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання, оскільки вбачається спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження (адміністративне судочинство), з урахуванням ч. 2 ст. 20 КАС України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо залишення без задоволення поданої по справі апеляційної скарги та залишення без змін ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2023 року.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Істоміної Вікторії Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 19 січня 2024 року.
Суддя-доповідач:
Судді: