вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"18" січня 2024 р. Cправа № 15/68-10(902/1415/23)
Господарський суд Вінницької області у складі : головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Шарафіна С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції матеріали у справі
за позовом: Фермерського господарства "Україна" (код ЄДРПОУ 20092010)
до: Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" (код ЄДРПОУ 00375668)
про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 1 800 000,00 грн
в межах справи № 15/68-10
за заявою: Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150)
до: Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" (код ЄДРПОУ 00375668)
про банкрутство
за участю :
від Позивача : Шевчук О.В., за посвідченням
від ліквідатора ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" : Курочкіна О.О. (в режимі відеоконференцзв'язку)
В провадженні суду перебуває справа № 15/68-10 за заявою ГУ ДПС у Вінницькій області про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат".
Провадження у цій справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури боржника.
Так, ухвалою суду від 11.12.2023 року, серед іншого, продовжено строк ліквідаційної процедури банкрута - ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та повноважень арбітражного керуючого (ліквідатора) Ковальчука М.М. у справі № 15/68-10 до 03.06.2024 року. Призначено справу № 15/68-10 до розгляду в судовому засіданні на 03.06.2024 року.
Разом з тим, 15.11.2023 року до суду від представника ФГ "Україна" надійшла позовна заява б/н від 15.11.2023 року (сформована в системі "Електронний суд") до ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 1 800 000,00 грн.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 15/68-10(902/1415/23) від 15.11.2023 року, вказаний позов передано на розгляд судді Тісецькому С.С..
Ухвалою від 20.11.2023 року відкрито провадження у справі № 15/68-10(902/1415/23) за позовом ФГ "Україна" до ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 1 800 000,00 грн, в межах справи № 15/68-10 про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат". Ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Підготовче засідання у справі призначено на 18.01.2024 року.
При цьому, ухвалою суду від 08.01.2024 року ухвалено забезпечити участь представника ліквідатора ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" - адвоката Курочкіної О.О. у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №15/68-10(902/1415/23), яке призначено на 18.01.2024 року о 10:30 год., в приміщенні Господарського суду Вінницької області з використання підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
На визначену дату в судове засідання, яке проведено в режимі відеоконференції, з'явилися представники Позивача та ліквідатора ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат".
Також, судом встановлено, що 12.01.2024 року до суду від ліквідатора Відповідача надійшов відзив № 01-24/844 від 12.01.2024 року на позовну заяву у справі №15/68-10(902/1415/23).
Судом було оглянуто поданий відзив та долучено до матеріалів справи.
В ході розгляду справи, представник Позивача надала пояснення по суті позовної заяви та просила суд її задовільнити.
Представник ліквідатора Відповідача заперечила проти позову в повному обсязі, та зазначила, що позиція викладена у відзиві.
Поряд з цим, в судовому засіданні представник Позивача просила суд надати можливість подати уточнення до позовної заяви.
Суд, оглянувши матеріали справи, дійшов висновку про відхилення заявленого клопотання представника Позивача, оскільки, уточнення, заяви про зміну предмету позову подаються до початку першого судового засідання в спрощеному позовному провадженні.
Окрім цього, представник Позивача просила суд застосувати ефективний спосіб захисту прав, а саме застосувати наслідки визнання недійсним відповідних правочинів щодо зобов'язання ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" повернути отримане по договору.
В свою чергу, представник ліквідатора Відповідача зазначила, що у цьому випадку застосованню підлягають положення статті 20 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", та даний правочин був вчинений після порушення провадження у справі про банкрутство та Позивачем було обрано не належний спосіб захисту, і Позивачу слід звертатися до суду із заявою з грошовими вимогами.
Суд, заслухавши представників учасників справи, дослідивши матеріали позовної заяви, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, встановив наступне.
За змістом поданої позовної заяви та наданих доказів, 09 грудня 2010 року постановою Господарського суду Вінницької області було припинено процедуру розпорядження майном ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та введено ліквідаційну процедуру. Провадження у цій справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури боржника.
28 травня 2013 року, у газеті "Вінницька газета" № 46 (2937) було опубліковано оголошення про продаж майна банкрута ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" за лотом 1 - Комплекс будівель та споруд з обладнанням, транспортною технікою згідно переліку та земельною ділянкою 2,5562 га з початковою вартістю у 1 800 000,00 грн.
17.06.2013 ліквідатором боржника Слободяном В.М. було проведено аукціон з продажу майна банкрута комплексу будівель та споруд загальною площею 5 090 кв.м., обладнання та транспортної техніки, які розташовані на земельній ділянці, площею 2,5562 га (кадастровий №0524310100:01:011:0106), що по вулиці Леніна, 166 в м. Тульчин Вінницької області, переможцем якого визнано ФГ "Україна" з запропонованою ціною у розмірі 1 800 000,00 грн без ПДВ (Протокол № 15/13).
08.07.2013 за результатами аукціону, між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат", як продавцем, та ФГ "Україна", як покупцем, було укладено договір (купівлі-продажу) згідно умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця комплекс будівель та споруд з обладнанням, транспортною технікою згідно переліку та земельною ділянкою 2,5562 га (кадастровий № 0524310100:01:011:0106) за ціною 1 800 000,00 грн, а покупець зобов'язався прийняти майно та оплатити його на умовах даного договору.
09.07.2013 між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат", як продавцем, та ФГ "Україна", як покупцем, було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд загальною площею 5 090 кв.м., що розташовані по вулиці Леніна, 166 в м. Тульчин Вінницької області за ціною 1 355 025,00 грн та посвідченого ПН ЛРНО Кобзар С.В..
В цей же день, 09.07.2013, між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат", як продавцем, та ФГ "Україна", як покупцем, було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 2,5562 га, (кадастровий №0524310100:01:011:0106) за ціною 444 975,00 грн.
ФГ "Україна" оплатило придбане майно в повному обсязі. Факт сплати коштів за договорами купівлі-продажу в сумі 1 800 000,00 гривень підтверджується платіжними дорученнями, а саме : № 993 від 12.06.2013 року на суму 180 000,00 гривень; № 1159 від 08.07.2013 року на суму 1 620 000,00 гривень.
Разом з тим, 14 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 15/68-10 ухвалив:
- Визнати недійсними результати аукціону від 17.06.2013, проведеного Всеукраїнською Універсальною Багатогалузевою Товарною Біржею та оформленого протоколом № 15/13 з продажу комплексу будівель та споруд загальною площею 5 090 кв. м, з обладнанням та транспортною технікою, які розташовані на земельній ділянці, площею 2,5562 га (кадастровий №0524310100:01:011:0106), по вулиці Леніна, 166 в м. Тульчин Вінницької області;
- Визнати недійсним договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд з обладнанням, транспортною технікою згідно переліку та земельною ділянкою 2,5562 га (кадастровий № 0524310100:01:011:0106), укладений 08.07.2013 між Відкритим акціонерним товариством "Тульчинський хлібокомбінат" та Фермерським господарством "Україна";
- Визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд, загальною площею 5090 кв. м по вул. Леніна, 166 в м. Тульчин Вінницької області, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Тульчинський хлібокомбінат" та Фермерським господарством "Україна" 09.07.2013 року;
- Визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,5562 га (кадастровий № 0524310100:01:011:0106), укладений між Відкритим акціонерним товариством "Тульчинський хлібокомбінат" та Фермерським господарством "Україна" 09.07.2013 року.
Поряд з цим, питання щодо повернення коштів, сплачених ФГ "Україна" при вирішенні спору в наведеній справі не вирішувалося.
Водночас, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 12.07.2023 р. речове право - право власності ФГ "Україна" на земельну ділянку кадастровий номер 0524310100:01:011:0106 та комплекс будівель та споруд, розташовані по вул. Леніна, 166 в м. Тульчин Вінницької області скасовані на підставі рішення Касаційного господарського суду Верховного суду від 14.06.2022 р. у справі 15/68-10. Однак, кошти, сплачені ФГ "Україна" на виконання договорів, які визнані недійсними, не були повернуті.
На підставі викладеного, Позивач просить суд застосувати наслідки визнання недійсними вказаних вище договорів купівлі-продажу та стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" на користь Фермерського господарства "Україна" 1 800 000,00 грн.
Відповідно до відзиву ліквідатора Відповідача № 01-24/844 від 12.01.2024 року на позовну заяву у справі № 15/68-10(902/1415/23), викладені такі обставини і заперечення.
30.12.2022 на підставі заяви представника ліквідатора Ковальчука М.М. було внесено запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 2,5562 га (кадастровий №0524310100:01:011:0106), по вулиці Леніна, 166 в м. Тульчин Вінницької області, та комплекс будівель та споруд загальною площею 5 090 кв.м., розташований по вул. Леніна, 166 в м. Тульчин Вінницької області за ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №319303398 від 30.12.2022, Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 319301891 від 30.12.2022).
Разом з тим, оскільки договори купівлі-продажу майна Боржника на користь ФГ "Україна" були укладені 08.07.2013 за результатами аукціону, проведеного Всеукраїнською Універсальною Багатогалузевою Товарною Біржею від 17.06.2013, то в даному випадку, до спірних правовідносин щодо оцінки наявності підстав для застосування наслідків недійсності договорів шляхом стягнення грошових коштів, положення ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства застосуванню не підлягають.
На переконання ліквідатора Відповідача, у даному випадку при розгляді цього спору повинні застосовуватися приписи статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які діяли станом на момент укладення договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд з обладнанням, транспортною технікою згідно переліку та земельною ділянкою 2,5562 га (кадастровий №0524310100:01:011:0106) від 08.07.2013, договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд, загальною площею 5090 кв. м по вул. Леніна, 166 в м. Тульчин Вінницької області від 09.07.2013, договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,5562 га (кадастровий №0524310100:01:011:0106) від 09.07.2013, укладених за результатами аукціону від 17.06.2013 року.
Поряд з цим, оскільки, в даному випадку ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначає особливий спосіб захисту прав кредитора в разі визнання недійсним правочинів Боржника шляхом погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після закриття провадження у справі про банкрутство, то норми ст. 216 ЦК України щодо правових наслідків недійсності правочину в такому випадку застосуванню не підлягають.
Зважаючи на обставини справи, на думку ліквідатора Відповідача, належним способом реалізації ФГ "Україна" своїх прав щодо повернення грошових коштів за сплачене майно є: звернення до суду в межах справи про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" з заявою з кредиторськими вимогами, або звернення до Боржника щодо виконання зобов'язання боржником у натурі після закриття провадження у справі про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат", в зв'язку з відновленням платоспроможності Боржника.
Також, Позивачем у цьому випадку не доведено наявність правових підстав та не надано відповідних доказів при вирішенні спору у цій справі, для застосування приписів ст.216 Цивільного кодексу України стосовно застосування наслідків недійсного правочину.
З огляду на вказане, ліквідатор Відповідача просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог Фермерського господарства "Україна" про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 1 800 000,00 грн в повному обсязі.
З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.
Згідно ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), господарський суд, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач має право в позовній заяві заявити мотивоване клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Суд зважає на те, що згідно матеріалів цієї справи від Позивача до суду не надходило клопотання про розгляд цієї справи за правилами загального позовного провадження
Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.04.2020 року у справі № 910/8264/18, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога Позивача до Відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Предметом позову у цій справі є вимоги про застосування наслідків недійсності укладених між Позивачем та Відповідачем договорів купівлі-продажу та стягнення з Відповідача на користь Позивача 1 800 000,00 грн.
Підставами позовних вимог, серед іншого, зазначено те, що 17.06.2013 ліквідатором ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" Слободяном В.М. було проведено аукціон з продажу майна банкрута, переможцем якого визнано ФГ "Україна" із запропонованою ціною у розмірі 1 800 000,00 грн без ПДВ (Протокол № 15/13), яка була сплачена останнім, що підтверджується наявними у справі копіями платіжних доручень № 993 від 12.06.2013 року на суму 180 000,00 грн та № 1159 від 08.07.2013 року на суму 1 620 000,00 грн.
Однак, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.06.2022 року у справі № 15/68-10 (копія наявна у справі), визнано недійсними результати аукціону від 17.06.2013 року проведеного Всеукраїнською Універсальною Багатогалузевою Товарною Біржею та оформленого протоколом № 15/13 з продажу комплексу будівель та споруд загальною площею 5 090 кв.м., з обладнанням та транспортною технікою, які розташовані на земельній ділянці, площею 2,5562 га (кадастровий № 0524310100:01:011:0106), по вулиці Леніна, 166 в м. Тульчин Вінницької області та визнанні недійсними, укладені між Відкритим акціонерним товариством "Тульчинський хлібокомбінат" та Фермерським господарством "Україна" за результатами цього аукціону договори купівлі-продажу від 08.07.2013 року та від 09.07.2013 року.
При цьому, Позивачем повідомлено, що сплачені ФГ "Україна" грошові кошти на виконання визнаних недійсними договорів, не були повернуті та у позові Позивач посилається на норми ст. 216 ЦК України, ст. 7 КУзПБ , ст. ст. 162, 164 ГПК України.
Отже, з огляду на зміст предмету поданого позову та аргументів Позивача, на переконання суду, необхідним є вирішення питання правомірності застосування наслідків недійсності правочину у цій справі, укладених за результатами аукціону з продажу майна Відповідача під час ліквідаційної процедури останнього у справі № 15/68-10.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2021 року у справі № 910/17743/18, суд зауважив, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 911/2548/18).
Згідно матеріалів справи № 15/68-10, постановою Господарського суду Вінницької області від 09.12.2010 року було визнано банкрутом боржника - Відкрите акціонерне товариство "Тульчинський хлібокомбінат" (м. Тульчин Вінницької області, вул. Леніна, 166, код ЄДРПОУ 00375668). Відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Слободяна Василя Миколайовича.
Також, як встановлено, судом і підтверджено матеріалами справи, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.06.2022 року у справі № 15/68-10, постановлено :
Касаційну скаргу ліквідатора Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" арбітражного керуючого Ковальчука Миколи Миколайовича задовольнити.
Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 та рішення Господарського суду Вінницької області від 31.08.2021 у справі № 15/68-10 скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ліквідатора Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" арбітражного керуючого Ковальчука Миколи Миколайовича № 01-24/1362 від 25.02.2020.
Визнати недійсними результати аукціону від 17.06.2013, проведеного Всеукраїнською Універсальною Багатогалузевою Товарною Біржею та оформленого протоколом №15/13 з продажу комплексу будівель та споруд загальною площею 5 090 кв. м, з обладнанням та транспортною технікою, які розташовані на земельній ділянці, площею 2,5562 га (кадастровий № 0524310100:01:011:0106), по вулиці Леніна, 166 в м. Тульчин Вінницької області.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд з обладнанням, транспортною технікою згідно переліку та земельною ділянкою 2,5562 га (кадастровий № 0524310100:01:011:0106), укладений 08.07.2013 між Відкритим акціонерним товариством "Тульчинський хлібокомбінат" та Фермерським господарством "Україна".
Визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд, загальною площею 5090 кв. м по вул. Леніна, 166 в м. Тульчин Вінницької області, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Тульчинський хлібокомбінат" та Фермерським господарством "Україна" 09.07.2013.
Визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,5562 га (кадастровий № 0524310100:01:011:0106), укладений між Відкритим акціонерним товариством "Тульчинський хлібокомбінат" та Фермерським господарством "Україна" 09.07.2013.
За змістом вказаної вище постанови Верховного Суду, на підставі наявних у матеріалах справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що наступні порушення законодавства при підготовці та проведенні аукціону:
- оспорювані прилюдні торги проведено 17.06.2013, тобто після спливу 11 місяців з моменту укладення договору від 25.07.2021 про надання послуг з організації та проведення прилюдних торгів (аукціону) між Всеукраїнською Універсальною Багатогалузевою Товарною Біржою та ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат", що не узгоджується з вимогами частини першої статті 52 Закону про банкрутство;
- оголошення про проведення оспорюваного аукціону не відповідає вимогам частини першої статті 55 Закону про банкрутство, оскільки воно не містить обов'язкових характеристик майна; даних про можливість огляду даного майна; назви банку, адреси та номеру рахунку, відкритого для розрахунків за придбані об'єкти; час роботи служби по організації аукціону; відомостей щодо розміру та порядку внесення гарантійного внеску, тощо;
- відповідно до протоколу № 15/13 від 17.06.2013 аукціон проведено за участі лише одного учасника, чим порушено положення частини першої статті 55 Закону про банкрутство.
Разом з цим, під час здійснення своїх повноважень (тобто з вересня 2013 року до серпня 2018 року) арбітражний керуючий Лещенко А. М. не вчиняв дій щодо звернення до суду із позовом про визнання недійсними оспорюваних аукціону та укладених за його наслідками договорів купівлі-продажу майна банкрута, що з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій порушення його попередником - арбітражним керуючим Слободяном В.М. положень Закону про банкрутство при підготовці та проведенні згаданого аукціону дає підстави для кваліфікації такої поведінки як бездіяльності та неналежного виконання покладених на ліквідатора обов'язків.
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" зазначено, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Отже, встановлені постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.06.2022 року у справі № 15/68-10 обставини щодо недійсності результатів аукціону від 17.06.2013, проведеного Всеукраїнською Універсальною Багатогалузевою Товарною Біржею та оформленого протоколом № 15/13 з продажу майна банкрута - ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" і укладених між Позивачем і Відповідачем за його наслідками договорів купівлі-продажу від 08.07.2013 року та від 09.07.2013 року, є преюдиціальними в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України під час розгляду позовної заяви Фермерського господарства "Україна" у справі № 15/68-10(902/1415/23).
Матеріалами цієї справи підтверджено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно № 338887162 від 12.07.2023 р. речове право - право власності ФГ "Україна" на земельну ділянку кадастровий номер 0524310100:01:011:0106 та комплекс будівель та споруд , розташовані по вул. Леніна, 166 в м. Тульчин Вінницької області скасовані на підставі рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.06.2022 р. у справі 15/68-10 та 30.12.2022 року внесено записи про реєстрацію права власності на відповідне майно за ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат".
Отже, право власності на майно боржника, яке було відчужено ФГ "Україна" за результатами визнаних у судовому порядку аукціону та договорами купівлі-продажу, наразі зареєстровано за Відповідачем.
Водночас, як вказувалося вище, кошти, які сплачені ФГ "Україна" на виконання визнаних судом недійсними договорів купівлі-продажу від 08.07.2013 року та від 09.07.2013 року у розмірі 1 800 000,00 грн не були повернуті Позивачу, що на переконання останнього зумовило виникнення у ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" перед ФГ "Україна" грошового зобов'язання у вигляді повернення сплачених коштів за майно придбане згідно договорів (відповідний довод наведено у позові).
Так, згідно ч. 1, ч. 3, ч. 5 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Слід зазначити, що норми КУзПБ не передбачають особливих умов виконання боржником обов'язку щодо повернення отриманих ним грошових коштів за результатами продажу майна банкрута на аукціоні та згідно укладених на ньому правочинів, які в судовому порядку визнані недійсними під час провадження у справі про банкрутство.
Разом з цим, як встановлено судом, Позивач у позові просить застосувати наслідки визнання недійсними договорів купівлі-продажу згідно ст. 216 ЦК України, які були укладені між сторонами у цій справі 08.07.2013 року та 09.07.2013 року, тобто під час дії Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (набрав чинності 19.01.2013) та перебування Відповідача - ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" у процедурі банкрутства на стадії ліквідаційної процедури (постанова Господарського суду Вінницької області від 09.12.2010 року у справі № 15/68-10 про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат").
Водночас, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачав визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника, зокрема, ст. 20 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Суд зважає на те, що згідно ч. 1 ст. 7 КУзПБ, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Водночас, 21.04.2019 року набрав чинності КУзПБ, який введено в дію з 21.10.2019 року.
Частина 1 ст. 2 КУзПБ передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно приписів пунктів 2, 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, з дня введення в дію цього Кодексу визнати такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 440 із наступними змінами). Установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 року у справі №904/7905/16, банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.
Підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.
Тому приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство.
Таке правозастосування відповідає практиці ЄСПЛ, який у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності. В юридичній науці принцип правової визначеності розкривається через такі концепції, як непорушність і нескасовуваність набутих законних прав (vested rights); незворотність закону й неможливість застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування (non-retroactivity); законні очікування (legitimate expectations) - право особи у своїх діях розраховувати на сталість існуючого законодавства.
Заборона зворотної дії в часі нормативно-правових актів є однією з важливих складових принципу правової визначеності як складової права на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, учасницею якої є держава Україна.
Наведене узгоджується з підходами ЄСПЛ, який вважає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.05.2012 у справі "Scoppola v. Italy").
Враховуючи викладене, оскільки, провадження у справі № 15/68-10 про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та вчинення визнаних у судовому порядку укладених між Позивачем та Відповідачем договорів купівлі-продажу від 08.07.2013 року та від 09.07.2013 року мали місце (провадження було порушено, а правочин вчинені боржником) до введення в дію КУзПБ, тому застосуванню підлягають приписи статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" як спеціальна норма законодавства.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції на час укладення між сторонами договорів купівлі-продажу від 08.07.2013 року та від 09.07.2013 року, які визнано у судовому порядку недійсними), правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
У разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.
Кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після припинення провадження у справі про банкрутство.
Отже, наведені приписи ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначають особливий спосіб захисту прав кредитора в разі визнання недійсним правочинів Боржника шляхом погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після закриття провадження у справі про банкрутство, а тому норми ст. 216 ЦК України щодо правових наслідків недійсності правочину у цій справі з огляду на вказані вище обставини, застосуванню не підлягають.
Відтак, зважаючи на викладене, належним способом реалізації Позивачем - ФГ "Україна" своїх прав щодо повернення грошових коштів за сплачене майно є : звернення до суду в межах справи про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" із заявою з кредиторськими вимогами до Боржника, або звернення до Боржника щодо виконання зобов'язання Боржником у натурі після закриття провадження у справі про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат", в зв'язку з відновленням платоспроможності останнього.
За цих обставин, Позивачем у цій справі обрано неналежний спосіб захисту своїх прав.
Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.02.2023 року у справі № 910/2116/21 (910/17951/21), оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії), постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19.
Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02, § 75)).
Отже, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Конституційний Суд України в пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Звідси ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (Провадження № 12-25гс21).
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського від 01.07.2021 року у справі № 917/549/20, змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Виходячи з наведеного Верховний Суд зазначив про те, що суд зобов'язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.
Оскільки, Позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав у цій справі та не надано належних доказів щодо застосування приписів ст. 216 Цивільного кодексу України, а тому відсутні правові підстави для задоволення таких вимог у даній справі.
Зважаючи на наведені приписи законодавства та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з мотивів наведених вище.
Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 27 000,00 грн, підлягають віднесенню на Позивача згідно вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 13, 42, 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволенні позову ФГ "Україна" до ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 1 800 000,00 грн у справі № 15/68-10(902/1415/23), в межах справи № 15/68-10 про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат", повністю.
2. Копію рішення суду надіслати учасникам справи до електронних кабінетів ЄСІТС та на електронні адреси: представнику ФГ "Україна" адвокату Шевчук О.В. - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ліквідатору ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" арбітражному керуючому Ковальчуку М.М. - ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; представнику ліквідатора ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" - адвокату Курочкіній О.О. - ІНФОРМАЦІЯ_4.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 22 січня 2024 р.
Суддя Тісецький С.С.
Віддрук. прим.: 1 - до справи.