ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
22 січня 2024 року Справа № 902/1207/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В..
суддя Гудак А.В.,
суддя Олексюк Г.Є.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення господарського суду Вінницької області від 07.12.23р.
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до Вінницької обласної прокуратури
про стягнення 224 908,42 грн.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 07.12.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з Вінницької обласної прокуратури на користь ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 183401,17 грн - заборгованості, 5000,00 грн - пені, 2035,00 грн - 3% річних, 5555,60 грн - інфляційних втрат та 1998,12 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору. В решті позову відмовлено.
В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що оскільки умовами п.5.1 договору постачання природного газу №1306/21-БО-Т від 29.11.2021 сторонами було обопільно погоджено строки проведення розрахунків за отриманий природній газ, то сплата коштів за поставлений природній газ у грудні 2022 мала місце у строк до 15.02.2023. За вказаного, суд встановив, що відповідач свого зобов'язання по сплаті отриманого природного газу за вищевказаним договором не виконав, а тому заявлена позивачем сума простроченого та несплаченого основного боргу у розмірі 183401,17 грн підлягає задоволенню.
Здійснюючи перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про правильність їх нарахування, а тому задоволив у цій частині заявлені позовні вимоги.
Щодо заявленої до стягнення розміру пені, то перевіривши правильність її нарахування позивачем, з урахуванням вимог законодавства та п.7.2. договору, судом першої інстанції встановлено, що нарахована позивачем сума пені у розмірі 33916,65 грн є обґрунтованою.
Разом з тим, керуючись ч.3 ст.551 ЦК України, а також враховуючи незначні прострочення виконання зобов'язання відповідачем, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги відсутність доказів понесення позивачем будь-яких збитків, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені до 5000,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 28916,65 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. Також просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3220,80 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що зменшуючи розмір пені до 5000,00 грн суд першої інстанції фактично нівелює мету існування неустойки, ототожнює її зменшення з повним звільненням боржника від відповідальності за порушення зобов'язання, що в свою чергу призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Окрім того, зазначає, що обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка допустила правопорушення - відповідача у справі, що суперечить висновку суду першої інстанції про відсутність для позивача значного негативного наслідку у своєму фінансовому становищі, шляхом не подання суду доказів завданих збитків внаслідок такого прострочення.
Звертає увагу, що суд першої інстанції не дослідив та не надав жодної оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язані, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, що призвело до порушення вимог законодавства.
Представником відповідача подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Свою позицію обґрунтовує тим, що акт постачання природного газу за грудень 2022 року, складений на виконання вимог п.3.5. Договору, надійшов до Вінницької обласної прокуратури лише 08.02.2023, у той час, коли внаслідок особливостей фінансової діяльності бюджетних установ, якою є Вінницька обласна прокуратура, у зв'язку з закінченням бюджетного періоду, відобразити у бухгалтерському обліку та здійснити оплату за постачання природного газу за грудень 2022 року у 2023 році було неможливо.
У зв'язку із даною обставиною зазначений акт обласною прокуратурою був повернутий з мотивованою відмовою від його підписання та пропозицією вирішити спір в судовому порядку.
Відповідач вказує, що доводи апеляційної скарги, що зменшення судом розміру заявленої до стягнення пені не заслуговують на увагу, оскільки саме поведінка позивача у даному спорі є недобросовісною, про що свідчить зволікання позивача із пред'явленням позову понад півроку, що, в свою чергу, призвело до нарощування розміру пені, річних та інфляційних втрат.
Вінницька обласна прокуратура погоджується із рішенням суду першої інстанції щодо зменшення розміру заявленої до стягнення пені, оскільки вважає, що це є правом суду, відноситься до його дискреційних повноважень та застосовується з урахуванням обставин справи на розсуд суду.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, а також приписи абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Вінницької області від 07.12.23 у даній справі без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг" та Вінницькою обласною прокуратурою 09.11.2021 укладено договір № 01-1306/21-БО-Т постачання природного газу.
Пунктом 1.1. договору, встановлено, що постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах Договору.
Пунктом 3.5 договору, приймання-передача газу, переданого Позивачем Відповідачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання - передачі природного газу.
Згідно п.п. 3.5.2 п. 3.5 договору, на підставі отриманих від відповідача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Відповідача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Позивач готує та надає Відповідачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період підписані уповноваженим представником Позивача.
Відповідно до п.п. 3.5.3 та 3.5.4 п. 3.5 договору, відповідач протягом 2-х робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути Позивачу один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником Відповідача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.
У випадку неповернення відповідачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Відповідача відповідно до п. 3.5.1 Договору, та даних щодо остаточної алокації відборів відповідача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого природного газу вважається встановленим, узгодженим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Відповідачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 Договору.
Відповідно до пункту 5.1 договору, оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
На виконання вищевказаного договору позивачем направлявся відповідачу примірник акту приймання-передачі за грудень 2022, який отримано відповідачем 08.02.2022 та повернуто 15.02.2023 на адресу позивача з відмовою від його підписання та пропозицією вирішити спір в судовому порядку, у зв'язку з тим, що здійснити оплату за таким актом можливо було лише у бюджетному періоді 2022 року.
Таким чином, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором постачання природного газу, а саме неоплатою за поставлений природний газ за грудень 2022 в обсязі 11 079,04 м3 на суму 183 401,17 грн, що відображено в акті приймання-передачі за грудень 2022, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення 183 401,17 грн основного боргу, 33 916,65 грн - пені, 2035,00 грн - 3% річних та 5555,60 грн - інфляційних втрат.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду, колегія суддів враховує наступне.
Позивач оскаржує рішення господарського суду Вінницької області від 07.12.23 у справі №902/1207/23 лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 28916,65 грн. у зв'язку із зменшенням розміру пені.
Тому, з урахуванням положень ст. 269 ГПК України щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції, приймаючи до уваги доводи та вимоги апеляційної скарги позивача, рішення суду першої інстанції в частині стягнення 183 401,17 грн основного боргу, 2035,00 грн - 3% річних та 5555,60 грн - інфляційних втрат судом не переглядається.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" щодо безпідставності зменшення місцевим господарським судом розміру пені, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Згідно зі ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до п.7.2 договору, у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4. цього Договору, споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3 % річних, інфляційних збитків та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Судом першої інстанції було здійснено перерахунок пені на суму боргу 183401,17 грн за період прострочення та встановлено, що заявлена позивачем сума у розмірі 33916,65 грн є правомірною та арифметично вірною.
Таким чином, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення пені, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
Згідно мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання, не повинна перетворюватись на несправедливо покладений непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
При цьому, слід зазначити, що в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, відповідно вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст. 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Варто зазначити, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №910/8698/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та в інших постановах).
Дана позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №917/991/22.
Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.
Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція наведена постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Однак, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Тому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Апеляційний суд критично оцінює доводи позивача щодо ототожнення зменшення пені із повним звільненням боржника від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки крім заявленої пені, позивачем було заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні втрати, що в загальному розмірі становить 41507,25 грн, тобто маже 23% від суми основного боргу (183401,17 грн).
Тому, зменшивши розмір пені до 5000,00 грн суд першої інстанції дотримався балансу інтересів сторін та принципів розумності, справедливості та пропорційності, оскільки не позбавив кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення суми інфляційних втрат та процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи виконує компенсаційну функцію для кредитора.
Стягнення пені у розмірі 5000,00 грн є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб'єктивним правом суду, і в даному випадку ним було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін та враховані обставини справи.
Окрім того, апеляційний суд вважає правильним врахування судом першої інстанції, під час вирішення питання про зменшення пені, поведінки Вінницької обласної прокуратури, зокрема її систематичне та сумлінне виконання взятих на себе зобов'язань, згідно умов договору від 29.11.2021. Неоплаченою є лише заборгованість за грудень 2022 року, яку оскаржуваним рішенням стягнуто з відповідача.
Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи позивача щодо неврахування судом першої інстанції майнового стану обох учасників справи, оскільки, майновий стан сторони є лише однією з обставин, яка береться до уваги судом під час вирішення питання про зменшення розміру пені. У свою чергу недоведення відповідачем свого майнового стану, не позбавляє суд права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій за наявності інших виняткових випадків, вичерпний перелік яких в чинному законодавстві відсутній.
Згідно з ч. 3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі вищевикладеного, зважаючи на обставини справи, апеляційний господарський суд вважає, що ухвалюючи рішення про зменшення пені, місцевий господарський суд обґрунтовано та правильно застосував до спірних правовідносин норми ч.3 ст. 551 ЦК України та ч.1 ст. 233 ГК України. При цьому зменшуючи розмір пені господарським судом було дотримано баланс інтересів сторін, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги позивача.
У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Рішення Господарського суду Вінницької області 07.12.2023 у справі №902/1207/23 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Олексюк Г.Є.