ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
22 січня 2024 року Справа №903/1209/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.,
суддя Олексюк Г.Є.,
суддя Гудак А.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДС ОІЛ" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 14.12.2023 (суддя Гарбар І.О.)
за позовом приватного підприємства "Західний Буг"
до товариства з обмеженою відповідальністю "ДС ОІЛ"
про стягнення 2009764,64 грн
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 14.12.2023 у справі №903/1209/23 повернено заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ДС ОІЛ" про забезпечення доказів.
В обґрунтування винесеної ухвали суд першої інстанції вказав, що за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. При цьому, ТОВ "ДС ОІЛ" не надано до суду документів, що підтверджують сплату судового збору, а тому заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог ч.3 ст.111 ГПК України.
Крім того, посилаючись на ч.4, 5, 6 ст.6 ГПК України, господарський суд зазначив, що відповідач, ТОВ "ДС ОІЛ", як юридична особа зобов'язана зареєструвати електронний кабінет в підсистемі Електронний суд системи ЄСІТС, а абз.3 ч. 6 ст. 6 ГПК України щодо можливості нереєстрації електронного кабінету у зв'язку з релігійними переконаннями стосується лише фізичних осіб (адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти).
Відтак, враховуючи несплату судового збору за подання заяви про забезпечення доказів та відсутність реєстрації електронного кабінету в підсистемі Електронний суд системи ЄСІТС, суд першої інстанції дійшов висновку про повернення відповідної заяви відповідачу на підставі ч.4 ст.111 ГПК України.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати в частині необхідності сплати судового збору при поданні заяви про забезпечення доказів.
Апелянт, зокрема, зазначає, що ч.3 ст. 111 ГПК України визначено, що за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Однак, жодним з підпунктів п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" не передбачено сплату судового збору при поданні заяви про забезпечення доказів саме до господарського суду, на відміну від судів загальної юрисдикції та адміністративних судів. Отже, чинним законодавством не визначено конкретного розміру судового збору при поданні до господарського суду заяви про забезпечення доказів. Відтак, вважає, що господарським судом невірно застосовано ст.110-111 ГПК України.
Також скаржник звертає увагу, що ТОВ "ДС ОІЛ", станом на 18.12.2023, має зареєстрований електронний кабінет в ЄСІТС.
Відповідач своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст.263 ГПК України не скористався.
Згідно з ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, а також приписи ч.2 ст.271 ГПК України, аналізуючи обставини даної справи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "ДС ОІЛ" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 14.12.2023 у справі №903/1209/23 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду Волинської області перебуває справа №903/1209/23 за позовом приватного підприємства "Західний Буг" до товариства з обмеженою відповідальністю "ДС ОІЛ" про стягнення 2009764,64 грн.
14.12.2023 року на адресу господарського суду надійшла заява про забезпечення доказів у порядку ст.110-111 ГПК України, яка мотивована тим, що існує необхідність у витребуванні судом від позивача оригіналів усіх доказів, копії яких долучені останнім до позовної заяви, оскільки для відповідача подання таких доказів у оригіналі є неможливим (відсутні у відповідача), а витребувані докази підтвердять або спростують наявність основного боргу та відповідно правові підстави для нарахування відповідачу штрафних/компенсаційних санкцій (а.с.47-48).
Вказану заяву суд першої інстанції повернув заявнику на підставі ч.4 ст.111 ГПК України, оскільки відповідна заява про забезпечення доказів подана без додержання вимог ч.3 ст.111 ГПК України (а.с.51-52).
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду, а також перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, колегія суддів враховує наступне.
Частиною 3 ст.111 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви.
Згідно з ч.4 ст.111 ГПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог цієї статті, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до ч.2 ст.123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до ст.1 вказаного Закону судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
За приписами ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у розмірах, які залежать від найменування документа і дії, за яку справляється судовий збір, та платника судового збору.
Законом України "Про судовий збір" визначено ставки судового збору за подання заяви про забезпечення доказів при зверненні до суду загальної юрисдикції (пп.4 п.1 ч.2 ст.4 Закону) та до адміністративного суду (п.6 п.3 ч.2 ст.4 Закону).
Водночас, вказаною нормою не передбачено ставки судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.
Тобто, у Господарському процесуальному кодексі України закріплена норма, що при поданні заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом, а спеціальним Законом України "Про судовий збір", який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, не передбачено сплату судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.
Отже, в даному випадку має місце юридична колізія, яка випливає з розбіжностей у застосуванні нормативно-правових актів.
Принцип правової визначеності (певності) - загальний принцип права, який гарантує забезпечення легкості з'ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.
Принцип правової визначеності є невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Про це у низці своїх рішень зазначає Європейський Суд з прав людини. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.
З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04.12.1995 року (див., mutatismutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Bellet v. France", заява №23805/94, 4 December 1995, § 36).
Крім того, у справі "Новік проти України" (заява №48068/06, рішення від 18.12.2008 року) Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні п.1 ст.5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб'єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.
Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.10.2021 року у справі №903/834/20, від 03.07.2019 року у справі №911/1521/18, від 09.11.2020 року у справі №904/2404/18.
Як зазначалося вище, спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, є Закон України "Про судовий збір".
Наведеним законом не передбачено ставки судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, а ставки за подання заяви про забезпечення доказів при зверненні до суду загальної юрисдикції та до адміністративного суду є відмінними, і навіть для суду загальної юрисдикції вони розмежовуються за ставками в залежності від суб'єкта подання відповідної заяви - для юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців та фізичних осіб.
Враховуючи викладене, а також те, що ч.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" не встановлено ставку судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, приймаючи до уваги принцип юридичної визначеності та правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо повернення заяви відповідача про забезпечення доказів у зв'язку із неподанням доказів сплати судового збору, а відтак мотивувальна частина оскаржуваної ухвали Господарського суду Волинської області у вказаній частині підлягає зміні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.01.2022 року у справі №910/15737/20 та від 07.10.2021 року у справі №903/834/20.
Щодо відсутності зареєстрованого у відповідача електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, що стало однієї із підстав повернення заяви про забезпечення доказів, апеляційний суд вважає за необхідне вказати наступне.
18.10.2023 був введений в дію Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами", яким серед іншого було внесено зміни в Господарський процесуальний кодекс України.
Відтак, відповідно до приписів ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов'язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.
Аналізуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що абз.3 ч.6 ст.6 ГПК України щодо можливості не реєстрації електронного кабінету у зв'язку з релігійними переконаннями стосується лише фізичних осіб (адвокатів, нотаріусів, державних та приватних виконавців, арбітражних керуючих, судових експертів).
Таким чином, відповідач, ТОВ "ДС ОІЛ", саме як юридична особа, зобов'язаний зареєструвати Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, а тому суд першої інстанції підставно та обґрунтовано відхилив заяву відповідача про неможливість реєстрації електронного кабінету ТОВ "ДС ОІЛ" у зв'язку з релігійними переконаннями його директора Тарарай О.В. (а.с.49).
Крім того, як вірно вказав господарський суд, коло представників юридичної особи, які можуть від її імені вчиняти певні дії, не обмежено лише директором товариства.
У відповідності до абз.2 ч.4 ст.111 ГПК України, суд повертає заяву про забезпечення доказів заявнику також встановивши, що заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
Враховуючи відсутність у відповідача зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС та приймаючи до уваги процесуальні наслідки, передбачені абз.2 ч.4 ст.111 ГПК України, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про повернення заяви про забезпечення доказів із вказаних підстав, а тому оскаржувана ухвала у вказаній частині підлягає залишенню без змін.
Доводи апеляційної скарги щодо наявності у відповідача станом на 18.12.2023 року електронного кабінету ЄСІТС не приймаються до уваги апеляційним судом, оскільки оцінці підлягають лише ті обставини, які існували станом на дату винесення оскаржуваної ухвали. При цьому, судом встановлено, що саме станом на 15.12.2023 електронний кабінет ЄСІТС був відсутній у відповідача, що і не заперечується самим же апелянтом.
Згідно п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ч.4 ст.277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи викладене, приписи ст. 271, ч. 1, 4 ст. 277 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що мотивувальну частину ухвали Господарського суду Волинської області від 14.12.2023 у справі №903/1209/23 в частині сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови, у зв'язку із неправильним застосуванням судом першої інстанції норм процесуального права, а в частині повернення заяви про забезпечення доказів, у зв'язку з відсутністю у відповідача зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС - залишити без змін. Відтак, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.
Оскільки, суд апеляційної інстанції не приймає остаточного рішення у справі №903/1209/23 та справа передається для подальшого розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат відповідно до ст.129 ГПК України не здійснюється.
Керуючись ст.269, 270, 271, 273, 275, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДС ОІЛ" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 14.12.2023 у справі №903/1209/23 задоволити частково.
2. Змінити мотивувальну частину ухвали Господарського суду Волинської області від 14.12.2023 у справі №903/1209/23, виклавши її в редакції даної постанови.
3. У решті ухвалу Господарського суду Волинської області від 14.12.2023 у справі №903/1209/23 - залишити без змін.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.