вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" січня 2024 р. Справа№ 910/7122/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Алданової С.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи матеріали апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2023
у справі №910/7122/23 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до 1. ОСОБА_1
2. ОСОБА_2
3. ОСОБА_3
4. ОСОБА_4
5. ОСОБА_5
6. ОСОБА_6
7. ОСОБА_7
8. ОСОБА_8
9. ОСОБА_9
10. ОСОБА_10
11. ОСОБА_11
про відшкодування 13 852 041 267,57 грн
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про відшкодування шкоди в розмірі 13852041267,57 грн.
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду, що оскаржується
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/7122/23:
- відкладено підготовче засідання;
- зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в строк до 17.12.2023 надати суду три примірники нотаріально засвідченого перекладу на німецьку мову: позовної заяви з доданими до неї документами; ухвали Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі №910/7122/23 від 13.06.2023; ухвали Господарського суду міста Києва від 17.10.2023; прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів, підтвердження про вручення документа;
- після виконання позивачем п. 2 даної ухвали звернутися до Центрального Органу Австрії - Bundesministerium fur Justiz (1070, Austria, Wien, Museumstrasse, 7) з проханням про вручення ОСОБА_1 документів, передбачених п. 2 даної ухвали;
- зупинено провадження у справі № 910/7122/23 до 09.04.2024.
Ухвала суду мотивована наявністю правових підстав для зупинення провадження у справі згідно приписів п. 4 ч. 1 ст. 228 ГПК України з метою належного повідомлення відповідача-1 - ОСОБА_1 із застосуванням Конвенції про вручення судових і позасудових документів за кордоном у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965, оскільки останній зареєстрований в Республіці Австрія.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить цю ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апелянт вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права, є такою, є такою, що перешкоджає у доступі до правосуддя та порушує розумні строки розгляду справи.
Зокрема, апелянт посилається на те, що:
- суд не обґрунтував висновок щодо додаткового повідомлення відповідача-1 в порядку, передбаченому Конвенцією про вручення судових і позасудових документів за кордоном у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965, який є юридично більш складним та тривалим;
- вручення документів відповідачам відповідно до вимог Конвенції призводить до затягування строків розгляду справи;
- дотримання вимог Конвенції щодо кожного судового рішення, яке має бути вручене стороні, призведе до порушення права на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку;
- у постановах Верховного Суду у справах №904/6151/16 від 16.04.2018, №910/3980/16 від 09.06.2020 (в редакції на момент розгляду справи №904/6151/16), №910/570/16 від 08.07.2019 вказано, що у ст. 125 ГПК України встановлено право суду, а не обов'язок з урахуванням обставин справи та вимог закону звертатись до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави із судовим дорученням; жодні норми процесуального законодавства та міжнародних договорів не містять вимоги щодо необхідності повідомлення іноземного суб'єкта господарювання про кожне наступне судове засідання шляхом направлення до компетентного органу іноземної держави судового доручення та у зв'язку з цим зупинення провадження у справі; обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається на державні судові органи;
- судове доручення про вручення документів громадянину України, який проживає на території іноземної держави, може бути виконано працівниками дипломатичного представництва чи консульської установи України у відповідній державі (ч. 1 ст. 371 ГПК України), тобто двома каналами, пріоритетність використання того чи іншого Конвенцією не передбачено;
- обов'язок направлення судової кореспонденції відповідно до Конвенції відсутній, оскільки у відповідача-1 є представник на території України - адвокат Чугунов М.В.
Доводи та заперечення відповідачів
У своєму відзиві на апеляційну скаргу від 18.09.2023 відповідач-5 просить у задоволення апеляційної скарги відмовити.
Відзив мотивований тим, що:
- статтею 8 Конвенції встановлено, що кожна Договірна Держава може здійснювати вручення судових документів особам, які перебувають за кордоном, без застосування будь якого примусу безпосередньо за допомогою своїх дипломатичних або консульських агентів, а тому, будь-яка Держава може заявити, що вона заперечує проти такого вручення на її території, крім випадків, коли документ підлягає врученню громадянину Держави походження цих документів;
- Австрією, при ратифікації Конвенції, було здійснено застереження, зокрема, щодо статті 8 Конвенції, а саме: Австрія заперечує проти вручення документів, передбачених пунктом 1 статті 8, дипломатичними або консульськими представниками інших договірних держав на її території, якщо документ не буде вручено громадянину країни походження;
- Австрією здійснено застереження щодо вручення Центральним Органом документів, а саме: документ вручається, якщо він складений німецькою мовою або супроводжується перекладом на німецьку мову.
Відповідач-5 вважає, що враховуючи відсутність в матеріалах справи інформації щодо правових відносин ОСОБА_1 з державою Австрія, зокрема наявності громадянства Австрії або іншої країни (окрім України), суд вірно вирішив здійснити повідомлення відповідача-1 через Центральний Орган запитуваної Держави у наведений в оскаржуваній ФГВФО ухвалі спосіб.
Інші відповідачі не скористались своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду письмових відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2023 апеляційна скарга передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Козир Т.П., суддів Кравчука Г.А., Коробенка Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.
28.11.2023 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/4782/23 від 28.11.2023, у зв'язку з перебуванням судді Кравчука Г.А., який входить до складу колегії суддів, у відрядженні, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/7122/23.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Козир Т.П., суддів - Коробенка Г.П.,Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 (у визначеному складі суддів) поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження. Встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 18.12.2023 року. Роз'яснено сторонам, що апеляційна скарга розглядатиметься в порядку письмового провадження, без виклику учасників справи.
При підготовці справи до розгляду, судом встановлено, що спір у цій справі стосується відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями (бездіяльністю) її посадових осіб та належить до справ, що виникають з корпоративних відносин (код класифікатора 207070000), що не є спеціалізацією суддів Козир Т.П., Коробенка Г.П., Тищенко А.І., які входять до складу першої судової палати Північного апеляційного господарського суду.
За таких обставин судді: Козир Т.П., Коробенко Г.П., Тищенко А.І. заявили самовідвід від розгляду апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/7122/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 заяву суддів Північного апеляційного господарського суду Козир Т.П., Коробенка Г.П., Тищенко А.І. про самовідвід задоволено. Постановлено відвести суддів Північного апеляційного господарського суду Козир Т.П., Коробенка Г.П., Тищенко А.І. від розгляду справи та передати матеріали справи для здійснення визначення складу судової колегії відповідно до приписів ГПК України.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2023, справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Алданова С.О., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2023 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/7122/23 прийняти до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді: Алданова С.О., Євсіков О.О. Повідомлено учасників процесу про здійснення розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно з п. 12) ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про зупинення провадження у справі.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
У травні 2023 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про відшкодування шкоди в розмірі 13 852 041 267,57 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2023 вищевказану позовну заяву залишено без руху, оскільки позивачем не дотримано вимоги п. 1 ч. 1 ст. 164 ГПК України.
Зокрема, в цій ухвалі суд зазначив, що адресою реєстрації ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 (згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №63417 від 08.05.2023). Натомість, у позовній заяві міститься інша адреса його місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Адресою реєстрації ОСОБА_8 є: АДРЕСА_3 (згідно відповіді №63515 від 08.05.2023 з Єдиного державного демографічного реєстру), тоді як у позовній заяві міститься інша адреса його місцезнаходження: АДРЕСА_4 .
В якості доказів надсилання відповідачу-1 копії позовної заяви вбачається, що позивачем було відправлено цінний лист на адресу: АДРЕСА_2 , а з доказів надсилання відповідачу-8 копії позовної заяви вбачається, що позивачем було відправлено цінний лист на адресу: АДРЕСА_4 . Суд зазначив, що наведене є порушенням вимог ст. 164 ГПК України.
Таким чином, цією ухвалою позивачу встановлено десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, а саме надати документи, які підтверджують відправлення відповідачу-1 та відповідачу-8 копії позовної заяви і доданих до неї документів.
24.05.2023 позивач подав до суду заяву про усунення вищевказаних недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 11.07.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2023, з огляду на неявку відповідачів 1, 2, 3, 4, 7, 8, 9, 10, 11 та клопотання відповідача-5 про відкладення розгляду справ, підготовче засідання у справі було відкладено на 08.08.2023.
08.08.2023 представником відповідача-5 подано заяву, в якій останній зазначив про те, що відповдіча-1 - ОСОБА_1 не зареєстрований та не проживає на території України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання у справі на 05.09.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2023, враховуючи заявлене присутніми представниками учасників справи клопотання про відкладення підготовчого засідання, судом постановлено відкласти підготовче засідання у справі на 17.10.2023.
В процесі розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 24.07.2023 знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Нову адресу місця знаходження (проживання) відповдічаем-1 не було повідомлено суду. Відповідачем-5 долучено до матеріалів справи доказ, що підтверджує обставину реєстрації місця проживання ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за адресою: АДРЕСА_5 .
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що для забезпечення права відповідача на доступ до правосуддя, потрібно здійснити повідомлення ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_5 .
Таким чином, для належного повідомлення відповідача-1 - ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про застосування Конвенції про вручення судових і позасудових документів за кордоном у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965, до якої Автрією здійснено застереження щодо вручення Центральним Органом документів, а саме: документ вручається, якщо він складений німецькою мовою або супроводжується перекладом на німецьку мову.
Ухвалою від 17.10.2023 суд постановив зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в строк до 17.12.2023 надати суду три примірники нотаріально засвідченого перекладу на німецьку мову: позовної заяви з доданими до неї документами; ухвали Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі № 910/7122/23 від 13.06.2023; ухвали Господарського суду міста Києва від 17.10.2023; прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів, підтвердження про вручення документа. Після виконання позивачем п. 2 даної ухвали звернутися до Центрального Органу Австрії - Bundesministerium fьr Justiz (1070, Austria, Wien, Museumstrasse, 7) з проханням про вручення ОСОБА_1 документів, передбачених п. 2 даної ухвали.
Провадження у справі № 910/7122/23 зупинено до 09.04.2024 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 228 ГПК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при прийнятті судового рішення
Відповідно до частин 1 статті 371 Господарського процесуального кодексу України судове доручення про вручення документів громадянину України, який проживає на території іноземної держави, може бути виконано працівниками дипломатичного представництва чи консульської установи України у відповідній державі. Такі документи особа отримує добровільно. Вручення документа здійснюється під розписку із зазначенням дати вручення, підписується посадовою особою та скріплюється печаткою відповідної закордонної дипломатичної установи України.
Також згідно із частинами 1 та 2 статті 367 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном регулюється Конвенцією, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" від 19.10.2000.
Відповідно до частини 1 статті 1 Конвенції ця Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.
Як вбачається з наявних у справі матеріалів судом першої інстанції за повідомленою позивачем адресою ( АДРЕСА_1 ) здійснювалось надіслання судової кореспонденції. Однак рекомендовані листи були повернуті до суду з відміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою». Будь-яких письмових пояснень по суті пред'явленого до відповідача-1 позову від нього не надходило.
08.08.2023 до суду надійшла заява адвоката Чугунова М.В. (представник ОСОБА_5 - відповідача-5), в якому останнім було повідомлено, що місцем проживання відповідача-1 є наведена вище адреса в Австрії, на підтвердження чого надано довідку (витяг) Австрійської нотаріальної палати Державного нотаріуса Магістра Табіс Лінцер з Центрального реєстру реєстрації за місцем проживання. Також адвокатом надано копію заяви, що подавалась ним в рамках розгляду Печерським районним судом міста Києва справи № 757/22291/17 де наведено відомості з документальним обґрунтуванням щодо розірвання ОСОБА_1 договірних відносин з його представниками - адвокатами Прокосом Ю.С., Русином Ю.Ю. та АО «Екселенс Креатівіті Траст Ло».
Господарським судом щодо особи відповідача-1 також сформовано запит до Єдиного державного демографічного реєстру, згідно відповіді на який встановлено зняття ОСОБА_1 з реєстрації 24.07.2023.
Будь-які докази призначення відповідачем-1 представника відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України в матеріалах справи відсутні. При цьому, доводи апеляційної скарги про те, що у відповідача-1 є представник, що здійснював представництво його інтересів в межах цивільної справи № 757/22291/17, колегія суддів відхиляє. Адже згідно заяви адвоката Чугунова М.В. від 27.07.2023 Печерському районному суду міста Києва повідомлено про розірвання ОСОБА_1 договірних відносин, зокрема, з АО «Екселенс Креатівіті Траст Ло», де адвокат здійснював свою діяльність згідно загальнодоступних відомостей, розміщених в мережі Інтернет. Доказів укладення договору безпосередньо з адвокатом Чугуновим М.В. апелянтом не представлено.
Колегія, серед іншого, звертає увагу на те, що інститут представництва наділяє уповноважену особу на вчинення лише тих дій та в межах повноважень, наданих довірителем. Отже адвокат Чугунов М.В., отримавши повноваження щодо представництва інтересів ОСОБА_1 у справі № 757/22291/17, не зобов'язаний був повідомляти останнього про судовий розгляд цієї справи та надавати з неї копії документів, отриманих в результаті здійснення діяльності з представництва та захисту інтересів свого іншого клієнта -відповідача-5. У цьому зв'язку, колегія суддів визнає необґрунтованими доводи апелянта про те, що відповідач-1 належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
Оскільки під час розгляду справи місцевим господарським судом вірно встановлено обставину реєстрації місця проживання відповідача-1 - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_5 , то вручення судових документів має відбуватися за кордоном. За таких обставин, а також з огляду на відсутність документального підтвердження призначення відповідачем-1 уповноваженого представника згідно вимог ГПК України, колегія вважає, що у даному випадку підлягає застосуванню Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року, до якої також приєдналась Австрія.
Згідно із частиною 1 статті 2 Конвенції кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3- 6.
Статтею 3 Конвенції визначено, що орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей.
До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.
Відповідно до статті 5 Конвенції Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом: a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або b) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави.
З урахуванням положень пункту (b) частини першої цієї статті документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно.
Якщо документ має бути вручений відповідно до частини першої цієї статті, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави.
Статтею 10 Конвенції передбачено, що якщо запитувана Держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує: a) можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном, b) можливості для судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуючої Держави здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави, c) можливості для будь-якої заінтересованої в судовому процесі особи здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави.
З інформації, розміщеної на офіційному сайті Постійного бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права www.hcch.net, вбачається, що Австрія заперечила проти способів передачі документів, передбачених ст.10 Конвенції 1965 року.
Отже, виходячи із правового аналізу норм названої Конвенції, слід констатувати, що вона передбачає можливість використання судом різних каналів вручення документів за кордоном:
1) основний (статті 3, 5, 6, 7) - через Центральний орган держави, що запитується;
2) альтернативні:
- прямі консульські канали без застосування заходів примусу (ч.1 ст.8);
- непрямі консульські канали (ч.1 ст.9);
- непрямі дипломатичні канали у виключних обставинах (ч.2 ст.9);
- поштові канали (ст.10(а));
- прямі зв'язки між судовими та іншими посадовими особами, чи іншими компетентними особами (ст.10(б));
- прямі зв'язки між особою, що бере участь у судовому процесі та судовими посадовими особами чи іншими компетентними особами (ст.10(с));
3) інші канали, які не регулюються Конвенцією:
- відповідно інших міжнародних угод (статті 11, 24, 25);
- національного законодавства держави яка вручає документи (ст.19).
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що суд має право обрати канал вручення документів з урахуванням вимог Конвенції. Основний та альтернативні канали є рівнозначними, тому суд з урахуванням принципу пропорційності (конкретних обставин справи) має обирати відповідний канал вручення документів. Тобто питання необхідності здійснення повідомлення сторони із використанням того чи іншого способу вручення згідно Конвенції належить до дискреційних повноважень суду, яке вирішується в розрізі оцінки усієї сукупності обставин справи та ризиків незастосування такої процедури (зокрема, необізнаність особи про існування судової справи, у якій така особа є відповідачем).
Відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.
За змістом статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків.
Згідно з приписами статей 120, 242 ГПК України обов'язком суду є повідомляти учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Судові рішення вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про вебадресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідно до частини другої статті 176 ГПК України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються, зокрема, дата, час і місце підготовчого засідання, строк для подання відповідачем відзиву на позов.
Згідно з частиною п'ятою цієї статті ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Отже, ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження відповідно до вищевказаних вимог ГПК України підлягала врученню всім учасникам справи, у тому числі відповідачу-1, який має право бути ознайомленим зі змістом ухвали для того та, відповідно, бути обізнаними про наявність позову до нього, рух справи, право подати відзив на позов, заяви чи клопотання. Тобто скористатися наданими йому процесуальним законом правами задля реалізації права на захист.
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства (подібні висновки наведені Верховним Судом у постановах від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 та від 02.06.2020 у справі №910/17792/17 тощо).
Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час та місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату та час слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (див. постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
У рішенні ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), становить фундаментальний принцип, та має на увазі зокрема право на «усне слухання». При цьому право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 24, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Беручи до уваги вищенаведені норми права та прецедентну практику судів, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів отримання відповідачем-1 повідомлення про судовий розгляд цієї справи, колегія суддів вважає, що господарський суд попередньої інстанції, керуючись дискреційними повноваженнями, правильно обрав спосіб вручення документів за кордоном, що визначений статтею 3 Конвенції. На переконання Суду, надіслання документів через Центральний орган держави, що запитується, є найбільш ефективним способом досягнення основної мети застосування зазначеної процедури, оскільки реально може забезпечити вручення стороні повідомлення суду про судовий розгляд цього спору.
При цьому, Суд звертає увагу на те, що апелянт, наполягаючи на обранні судом більш тривалого способу вручення (згідно ст. 3 Конвенції), жодними достатньо обґрунтованими доводами та належними доказами не довів, що використання альтернативного способу є коротшим в часових проміжках аніж вчинення цієї ж процедури вручення за основним способом.
Оскільки основний та альтернативні способи є рівнозначними, а позивачем помилковості висновків суду в цій частині не доведено, колегія судів відхиляє твердження апелянта про виключну необхідність здійснення повідомлення відповідача-1 лише за правилами ч. 1 ст. 8 Конвенції.
Відносно посилань апелянта на те, що дотримання вимог Конвенції щодо кожного судового рішення, яке має бути вручено стороні, призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку, апеляційна інстанція зазначає, що оскаржуваною ухвалою судом було вперше застосовано таку процедуру. Докази отримання відповідачем-1 повідомлення, надісланого в порядку положень ГПК України в справі відсутні, а розміщення на сайті оголошення, з огляду на наявність підтверджуючих доказів місцезнаходження сторони за кордоном, не може свідчити про вчинення судом усім необхідних (достатніх) дій для забезпечення належного повідомлення даного учасника справи про судовий розгляд спору.
Крім того, в контексті приписів статті 114 ГПК України щодо вирішення питання встановлення розумного строку, Суд звертає увагу на те, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 08 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05 лютого 2004 року та інші).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
За наведеного колегія констатує, що застосування вищенаведеної процедури Конвенції з вручення документів стороні, що перебуває за кордоном, не призводить до порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Збільшення строків розгляду справи не є достатньою підставою для відмови від належного повідомлення відповідача-1 згідно з вимогами Конвенції 1965 року.
Щодо доводів апелянта про зобов'язання позивача здійснити переклад документів колегія суддів зазначає, що Австрія, приєднавшись до названої Конвенції, зробила застереження в застосуванні її положень статті 5, а саме офіційне вручення буде здійснено центральним органом, лише якщо документ, який буде вручено, складено німецькою мовою або перекладено на неї (https://www.hcch.net/en/instruments/conventions/statustable/ notifications/?csid=1425&disp=resdn). Відтак, судом першої інстанції цілком правомірно було зобов'язано заінтересовану сторону здійснити переклад документів. Натомість посилання апелянта на те, що відповідач-1 розуміє українську мову, як підстава для скасування оскаржуваної ухвали, не може бути врахована апеляційною інстанцію у зв'язку з наведеним вище застереженням.
На доводи скаржника про те, що вимога щодо перекладу судових документів створює значний тягар для позивача Суд зазначає таке.
Витрати, пов'язані із залученням перекладача, сплачуються у порядку, передбаченому статтею 127 ГПК України.
З положень статті 127 ГПК України випливає, що перекладач отримує винагороду за виконану роботу, пов'язану із справою, якщо це не входить до його службових обов'язків. Розмір витрат на оплату робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами. У випадках, коли сума витрат на оплату послуг перекладача повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь перекладача зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.
В Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 №1092/5/54, передбачено, що переклад документів, які підлягають врученню в порядку Конвенції, здійснюється фахівцем, запрошеним до відповідного суду України згідно зі статтею 75 Цивільного процесуального кодексу України (відповідна норма міститься у статті 72 ГПК України), або засвідчується уповноваженим перекладачем, або нотаріально.
Відповідно до статті 72 ГПК України перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. Перекладач допускається ухвалою суду за заявою учасника справи або призначається з ініціативи суду. Перекладач має право на оплату виконаної роботи. Перекладач зобов'язаний здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом на процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їхню рідну мову або мову, якою вони володіють.
Таким чином, суд з урахуванням обставин справи має право обрати один із варіантів:
- покласти на одну із сторін обов'язок з перекладу судових документів;
- самостійно залучити перекладача для перекладу судових документів відповідно до вимог Конвенції.
При цьому Суд звертає увагу скаржника на відсутність у судів фінансування на залучення за власною ініціативою перекладача для здійснення перекладу судових документів з метою їх подальшого направлення стороні у справі за кордон (належного виконання судом свого обов'язку щодо направлення стороні повідомлення про розгляд справи). Судова практика склалась таким чином, що витрати на залучення перекладача покладаються зазвичай на позивача як на зацікавлену особу щодо вирішення справи по суті (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 15.05.2023 у справі № 914/86/22; від 21.12.2022 у справі № 905/947/21).
Разом з тим, відповідно до статті 125 ГПК України може: 1) стягнути витрати на залучення перекладача (здійснення перекладу документів для направлення відповідачеві - нерезиденту) з самого відповідача як забезпечення судових витрат; 2) зобов'язати відповідну сторону внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат.
Отже після ухвалення рішення у справі, у разі задоволення позову, вартість таких витрат стягується з відповідача в порядку ГПК України.
Апелянт, звертаючись зі скаргою, жодними належними доводами та доказами не підтвердив, що покладення на нього витрат на залучення перекладача становить надмірний тягар. Зокрема, суду не було надано ані відомостей про вартість послуг перекладача, ані доказів недостатності коштів для здійснення оплати таких послуг (їх неспівмірності з сумою витрат на переклад). Тож такі аргументи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а тому колегія їх відхиляє за недоведеності.
Резюмуючи, апеляційна інстанція за результатами перегляду справи за апеляційною скаргою на оскаржувану ухвалу порушень судом норм процесуального закону та помилковість застосування положень Конвенції, на чому наполягав апелянт, - не встановила.
Щодо зупинення провадження у справі
Відповідно до п.4 ч.1 ст.228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у разі звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги або вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Згідно з ч.1 ст.229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п.4 ч.1 ст.228 цього Кодексу - до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів.
Відповідно до ч.1 ст.117 ГПК України зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків.
Частина 1 ст.15 Конвенції передбачає, що якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції, і якщо відповідач не з'явився, то судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що: a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території, b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією, і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.
Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень ч.1 цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією, b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше 6 місяців, c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави (ч.2 Конвенції).
З огляду на викладене Суд дійшов висновку про обґрунтованість оскаржуваної ухвали в частині зупинення провадження у справі у зв'язку із необхідністю звернення з судовим дорученням про вручення судових документів.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, ухвала Господарського суду міста Києва від 17.10.2023, відповідає загальним вимогам, встановленим статтями 228, 229, 234, 236 ГПК України, а тому правових підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Апеляційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 підлягає залишенню без задоволення.
Судові витрати
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника (позивача).
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/7122/23 залишити без змін.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
С.О. Алданова