Справа № 606/2340/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/97/24 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - тримання під вартою
19 січня 2024 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю - секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі в режимі відеоконференції, матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 січня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
Теребовлянським районним судом Тернопільської області розглядається кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023210000000561 від26.08.2023 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 152 КК України.
Ухвалою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 січня 2023 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до двох місяців, до 03 березня 2024 року.
Суд мотивував своє рішення тим, що не вбачає доцільності у зміні раніше застосованого щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу, оскільки будь-яких нових даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно останнього більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, на даний час не встановлено.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 вважає ухвалу Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 січня 2024 року незаконною та необґрунтованою.
На думку апелянта, мотивацією постановлення оскаржуваної ним ухвали слугував висновок суду, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливого тяжкого злочину, за який законом передбачена відповідальність у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років, однак зазначена обставина сама по собі не може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватись від суду.
Звертає увагу, що тяжкість покарання зменшується на строк перебування під ватою, який становить на даний час понад 4 місяці, а тяжкість інкримінованого особі злочину, як і суворість можливого покарання не можуть слугувати єдиними підставами для тримання особи під вартою.
Стверджує, що ризик того, що обвинувачений ОСОБА_7 опинившись на волі зможе незаконно впливати на малолітню потерпілу і свідків у цьому кримінальному провадженні, не відповідає обставинам справи і матеріалам кримінального провадження та прокурором не доведений.
На переконання апелянта, обраний та неодноразово продовжений відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, з урахуванням його тривалості, виходить за межі розумного строку і не відповідає ні обставинам кримінального провадження ні характеру суспільного інтересу.
Просить ухвалу Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 січня 024 року змінити в частині застосування виду запобіжного заходу, а саме змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 із тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, в задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою - відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали подану апеляційну скаргу і, навівши аналогічні викладеним у ній мотиви, просять змінити обраний обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт; міркування прокурора, яка рішення місцевого суду вважає законним та обґрунтованим і тому просить залишити його без зміни; перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів підстав до її задоволення не вбачає, виходячи з наступного.
Висновок, викладений в ухвалі Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 січня 2024 року щодо підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону, а при розгляді питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд не допустив таких порушень кримінального процесуального закону, які були б підставою для його скасування.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку тримання, зокрема, обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою були дотримані зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону, повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу з зазначенням в ухвалі відповідних мотивів.
Суд першої інстанції правильно встановив, що обставини, зазначені при обранні та, відповідно, продовжені запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.152 КК України, існують і по даний час.
Також місцевий суд дійшов правильного висновку, що застосування на даній стадії більш м'яких запобіжних заходів не є можливим, так як вони не зможуть запобігти ризикам передбаченим ст.177 КПК України, зокрема ризику переховування від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому кримінальному провадженні.
Оскільки завершити розгляд кримінального провадження до закінчення строку тримання під вартою обвинуваченого не є можливим, з метою уникнення обвинуваченим суду та, враховуючи відсутність обставин, які б вказували на можливість скасування запобіжного заходу обвинуваченому або його заміни на більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою, колегія суддів вважає, що місцевий суд прийшов до правильного висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 до 03 березня 2024 року.
На думку колегії суддів, продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, судом першої інстанції у повній мірі та у визначеному законом порядку враховано особу обвинуваченого, його соціальні зв'язки, а також всі обставини справи, з якими закон пов'язує вирішення такого питання.
На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 повністю узгоджується з вимогами ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Що стосується доводів апелянта про тривале утримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, то суд вважає, що раніше застосований відносно обвинуваченого запобіжний захід, з урахуванням його тривалості, у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення та неможливість із об'єктивних причин на даний час завершити розгляд кримінального провадження судом першої інстанції, не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
Доводи сторони захисту, не дають підстав для можливості застосування щодо ОСОБА_7 , запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, оскільки застосування таких заходів не забезпечить в повній мірі дотримання належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Твердження апелянта про відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України колегія суддів вважає непереконливими, оскільки судом першої інстанції наведено аналіз ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, а також враховано тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим і погоджується з доводами прокурора, що інші більш м'які запобіжні заходи, ніж окреслені прокурором по відношенню до обвинуваченого, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
Апеляційний суд враховує, що у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Також колегія суддів приймає до уваги, що згідно практики ЄСПЛ, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Тому, мотиви наведені в ухвалі судді щодо тяжкості покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винним у вчиненні злочину, як одну з підстав продовження строку запобіжного заходу, на думку колегії суддів, є обґрунтованими.
Колегія судді погоджується з висновком місцевого суду, що існують ризики того, що обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, зможе незаконно впливати на свідків та потерпілу у цьому ж кримінальному провадженні шляхом схиляння до дачі ними у суді завідомо неправдивих показань або відмови від дачі показань, враховуючи те, що судовий розгляд ще не завершено.
При цьому колегія суддів зазначає те, що ризик незаконного впливу на свідків, потерпілу у цьому ж кримінальному провадженні полягає у процедурі отримання свідчень від цих осіб, а саме спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків, потерпілу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Оскільки заявлені ризики не зменшились та продовжують існувати, а завершити розгляд кримінального провадження до закінчення строку тримання під вартою обвинуваченого не є можливим, з метою уникнення обвинуваченим суду та, враховуючи відсутність обставин, які б вказували на можливість скасування запобіжного заходу обвинуваченому або його заміни на більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою, колегія суддів вважає, що місцевий суд прийшов до правильного висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 .
Порушень вимог КПК України, які б могли стати підставою для скасування ухвали суду, по справі не встановлено.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, а тому підстав до її скасування, про що ставить питання апелянт, не вбачає.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 січня 2024 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді