Справа №591/3821/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/698/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Умисне вбивство
Іменем України
10 січня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 591/3821/23 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 22.11.2023 про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
установила:
У поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою обрати обвинуваченому цілодобовий домашній арешт, оскільки оскаржувана ухвала є аналогічною за своїм змістом попереднім ухвалам про продовження строку тримання під вартою, відбувся формальний підхід до розгляду клопотання, а прокурором не надані докази на підтвердження обґрунтованості підозри, існування ризиків та неможливості застосування до ОСОБА_8 інших запобіжних заходів.
У Зарічному районному суді м. Суми знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 115 КК, судовий розгляд якого по суті пред'явленого обвинувачення не завершений до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, тому прокурором було подане клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою, оскільки ризиками, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, продовжують існувати, що свідчить про неможливість застосування інших більш м'яких запобіжних заходів та забезпечення належної поведінки обвинуваченого.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 22.11.2023 обвинуваченому ОСОБА_8 продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою до 20.01.2024 включно без визначення розміру застави. Своє рішення суд першої інстанції умотивував наявністю ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК.
Будучи належним чином повідомленими про час, день і місце апеляційного розгляду, учасники кримінального провадження в судове засідання не з'явились, від прокурора ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_11 надійшли письмові заяви про розгляд кримінального провадження за їх відсутності, від обвинуваченого ОСОБА_8 клопотання про розгляд апеляційної скарги за його участі не надходило, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд кримінального провадження без участі сторін, що не суперечить вимогам кримінального закону та узгоджується із ч. 4 ст. 422-1 КПК.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
Згідно ст. 177 КПК підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Відповідно ч. 1-2 ст. 331 КПК, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою продовжує дію запобіжного заходу на строк, що не може перевищувати двох місяців (ч. 3 ст. 331 КПК).
Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначено в законі (абз. 6 пп. 3.3 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 11.10.2011 № 10-рп/2011). Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина.
ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років, існують реальні ризики того, що останній може переховуватися від суду з метою уникнути відповідальності за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, незаконно впливати на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні, і застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу є недостатнім для запобігання визначеним в ухвалі суду ризикам.
Оскільки ОСОБА_8 згідно ч. 2 ст. 42 КПК має у кримінальному провадженні процесуальний статус обвинуваченого (обвинувальний акт щодо нього переданий до суду) і обґрунтованість вказаного вище пред'явленого обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, тому колегія суддів не уповноважена надавати оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність цього обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення чи судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності (чи відсутності) передбачених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків та необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання.
Зокрема, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та обвинуваченої особи (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо), а ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Врахування тяжкості кримінального правопорушення також має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинений злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.».
Так, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови», §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти (рішення у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, тобто «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (справа ЄСПЛ «Ілійков проти Болгарії», № 33977/96, від 26.07.2001).
Вирішуючи питання про обґрунтованість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_8 , колегія суддів враховує і наявність об'єктивної потреби у цьому, зважаючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, а згідно положень ст. 5 Конвенції та судової практики ЄСПЛ обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою; суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства; право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обвинувачений ОСОБА_8 може переховуватись від суду і цей ризик не зменшився, зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, характер та ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення, конкретні обставини провадження.
Беручи до уваги зазначене, колегія суддів вважає, що існують підстави вважати, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, не зменшився і є актуальним.
При встановленні ризику впливу на свідків та потерпілих, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілими у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).
Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на свідків та потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.
Доводи сторони захисту про необхідність застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, на думку колегії суддів, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду першої інстанції належним чином умотивоване, матеріали кримінального провадження об'єктивно свідчать про недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, які є реальними і продовжують існувати.
Колегія суддів вважає, що більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою не забезпечить запобігання встановленим судом першої інстанції ризикам, що є виправданим та необхідним елементом з огляду на інші обставини і визначає потребу в подальшому триманні обвинуваченого під вартою.
Судом першої інстанції належним чином перевірено та досліджено клопотання прокурора, дані, які характеризують особу обвинуваченого, а також в ухвалі наведені підстави та умотивовані висновки для продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Твердження апеляційної скарги захисника про відсутність у клопотанні конкретних ризиків та їх недоведеність прокурором спростовуються матеріалами кримінального провадження. При цьому те, що потерпіла перебуває за кордоном та в судових засіданнях приймає участь в режимі відеоконференції, а її місце перебування обвинуваченому невідоме, хоч частково і має місце, але не є тими безумовними обставинами, які унеможливлюють тримання особи під вартою і повинно враховуватись разом з іншими фактичними обставинами кримінального провадження у їх сукупності.
Інші обставини, на які посилається захисник у своїй апеляційній скарзі, жодним чином не зменшують тих ризиків, які установив місцевий суд, та не можуть бути підставою для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, а доводи захисника про неможливість прокурора забезпечити участь свідків в судовому засіданні через те, що вони є військовослужбовцями та їх місце перебування невідоме, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не виключають вплив обвинуваченого на свідків у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Зважаючи на наявність ризиків, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, необхідність забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника судового провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що суспільний інтерес, який полягає у захисті прав потерпілих від злочинів привалює над принципом поваги до свободи особистості і виправдовує саме на теперішній час подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422-1 КПК України,
постановила:
Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 22.11.2023 відносно ОСОБА_12 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4