Номер провадження: 33/813/237/24
Номер справи місцевого суду: 523/17144/23
Головуючий у першій інстанції Деркачов О. В.
Доповідач Сегеда С. М.
29.12.2023 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду Сегеда С.М.,
за участю:
секретаря Козлової В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без учасників, матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 19.10.2023 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Зазначеною постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17 000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Також стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 536,80 грн.
Відповідно до адміністративних матеріалів, 08.09.2023 року в 01:06 год. ОСОБА_1 в м. Одесі по проспекту Добровольського, керував транспортним засобом «Volkswagen Jetta», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння (порушення мови, порушення координації рухів, зіниці очей, що не реагують на світло). Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому порядку відмовився, чим порушив п.2.5. Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України), за що передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП.
Зазначені обставини стали підставою для винесення оскаржуваної постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 19.10.2023 року про визнання винним і притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП (а.с.10-11).
Не погоджуючись із вказаною вище постановою, 05.12.2023 року, ОСОБА_1 подав на неї апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду скасувати, провадження по справі закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП (а.с.25-27).
Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити йому строк на апеляційне оскарження вищевказаної постанови (а.с.26).
Дослідивши вищевказане клопотання ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Так, у відповідності до ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Як вбачається з матеріалів справи, при прийнятті оскаржуваної постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 19.10.2023 року ОСОБА_1 присутнім не був, копію оскаржуваного рішення отримав 23.10.2023 року (а.с.13).
27.10.2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вказану вище постанову (а.с.14-18), яка була повернута апелянту, через відсутність підпису апелянта в апеляційній скарзі (а.с.21).
Звертаючись повторного з виправленою апеляційною скаргою, 05.12.2203 року, апелянт просить поновити йому строк на апеляційне оскарження постанови Суворовського районного суду м. Одеси з підстав наведених вище (а.с.30).
З огляду на викладене, зазначені обставини свідчать про те, що строк на апеляційне оскарження був пропущений апелянтом з поважних причин, а тому підлягає поновленню.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що апеляційний перегляд судового рішення гарантовано учасникам справи п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), та практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Що стосується суті апеляційної скарги, то апеляційний суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
У судове засідання до суду апеляційної інстанції, призначене на 29.12.2023 року на 11 год. 00 хв., ОСОБА_1 не прибув, хоча був належним чином сповіщений у строк, передбачений ст.277-2 КУпАП (а.с.33-34).
Разом з тим, 27.12.2023 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 29.12.2023 року на 11 год. 00 хв., у зв'язку з сімейними обставинами (а.с.35).
Розглянувши вищевказане клопотання про відкладення розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відмови у його задоволенні, з огляду на наступні обставини.
За приписами ч.6 ст.294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
Враховуючи стислі строки, встановлені законом для розгляду даної категорії справ, з огляду на військовий час, враховуючи, що в матеріалах справи зібрано достатньо належних, допустимих та об'єктивних доказів, які дають можливість ухвалити законне та обґрунтоване рішення, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 , будучи, належним чином, повідомленим про день, час та місце апеляційного розгляду, в судове засідання не з'явився, будь-яких належних доказів в підтвердження обставин, викладених у заяві про відкладення судового засідання, не надав, суд апеляційної інстанції не вбачає правових підстав для відкладення розгляду справи.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», згідно з положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Більше того, виходячи з положень ст. 268 КУпАП, під час розгляду даної категорії справ присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов'язковою.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності апелянта ОСОБА_1 , за наявними у справі доказами.
Апеляційний суд зазначає, що відповідно до ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з положеннями ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до положень ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
За змістом ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
При винесенні оскаржуваної постанови, суд першої інстанції вірно виходив із того, що відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливомлікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП.
Також суд обґрунтовано виходив із того, що згідно з п.2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується Одеський апеляційний суд, виходячи з наступних підстав.
Так, факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за обставин, зазначених в оскаржуваній постанові судді, підтверджуються зібраними у справі і належним чином дослідженими місцевим судом доказами. Його вина у вчиненні адміністративного проступку повністю доводиться:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 №335497 від 08.09.2023 року, в якому наведені обставини порушення ОСОБА_1 п.2.5 ПДР України (а.с.2);
- відеозаписом, з якого вбачається, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Volkswagen Jetta», д.н.з. НОМЕР_1 під час дії комендантської години з увімкненим аварійним сигналом, та факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння (на відео 01:40) (а.с.5).
На підставі вищевикладених обставин стосовно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до п.7 розділу 1 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 року № 1452/735 (далі - Інструкція), у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до ст. 266 КУпАП.
Зазначена Інструкція покроково встановлює дії працівників поліції в разі виникнення підозри у перебуванні водія в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів.
Згідно п.1 розділу 2 Інструкції, за наявності ознак, передбачених п.3 розділу І цієї Інструкції (ознаки алкогольного сп'яніння), поліцейський проводить огляд на стан сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом.
Пунктом 12 розділу 2 вказаної Інструкції передбачено, що у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, а саме, наявність однієї чи декількох ознак стану сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Аналіз статей 130 та 266 КУпАП в їх взаємозв'язку свідчать про те, що відповідальність за відмову від проходження огляду настає у випадку відмови від любого запропонованого (в разі підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням порядку його проведення.
Отже, відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння належним чином зафіксована, підтверджується сукупністю доказів та отримана працівниками поліції від ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст.266 КУпАП та Інструкції.
Крім того, з наданих відеозаписів вбачається, що працівником поліції було роз'яснено що у ОСОБА_1 є ознаки наркотичного сп'яніння, а тому останньому було запропоновано пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння, більше того ОСОБА_1 було повідомлено наслідки його відмови від проходження такого огляду, а саме, що відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за порушення п. 2.5. ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП (на відео 01:38).
Також зафіксовано, що ОСОБА_1 були зачитані його права та обов'язки передбачені ст.63 Конституцією України, ст.268 КУпАП, ознайомлено з протоколом, та повідомлено, що розгляд даної адміністративної справи відносно нього відбудеться у Суворовському районному суді м. Одеси (на відео 04:41).
Більше того, з відеозапису вбачається, що будь-яких заперечень або пояснень стосовно обставин правопорушення ОСОБА_1 надано не було.
Разом з тим, як вже зазначалось раніше, відеозапис є не єдиним доказом вини ОСОБА_1 в інкримінованому йому правопорушенні.
Слід зазначити, що складання протоколу у справі про адміністративне правопорушення - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та в силу положень ст. 251 КУпАП є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді судом справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви в об'єктивності вищевказаних матеріалів, їх фальсифікації, правопорушником ОСОБА_1 суду не надано, не здобуто таких доказів і в процесі апеляційного розгляду, а тому законні підстави для їх відхилення у суду відсутні.
Крім того, правопорушником ОСОБА_1 не було наведено жодних даних, які б викликали сумніви у належності даних матеріалів справи та об'єктивності органів поліції при їх складанні.
При цьому, в матеріалах справи не встановлено доказів того, щоб ОСОБА_1 звертався із заявами та скаргами до прокурора, який здійснює нагляд за органами поліції чи вищестоящих органів з приводу незаконних дій працівників поліції, а тому такі твердження викликають об'єктивний сумнів.
Таким чином, підстав вважати, що в процесі встановлення обставин справи зі сторони органів поліції на особу, яка притягнута до адміністративної відповідальності, чинився тиск, проводилася фальсифікація матеріалів справи, у суду немає.
Крім того, доводи заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності, суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 знайомився з матеріалами справи (а.с.7), двічі подавав до суду першої інстанції заяви про відкладення судових засідань, призначених на 10.10.2023 року, 17.10.2023 року (а.с.8-9), а про останню дату 19.10.2023 року був сповіщений під власний підпис (а.с.9).
Отже, суд першої інстанції, двічі відкладаючи розгляд справи по суті, надав ОСОБА_1 можливість реалізувати свої права, будучи присутнім у судовому засіданні, чим останній не скористався.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне роз'яснити, що законодавство вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку висуває поліцейський, був спростований фактами захисту, встановленими на підставі доказів, - і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням або її спростування.
Суд також враховує, що у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради Європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого, звертається увага на те, що виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту.
Позиція ОСОБА_1 , яку він висловив в апеляційній скарзі щодо невідповідності оскаржуваної постанови вимогам законності та обґрунтованості, розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту з метою ухилення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Слід також зазначити, що ЄСПЛ, вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції, зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 268, 283, 289, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 19.10.2023 року - задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 19.10.2023 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 19.10.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Через відпустку судді Сегеди С.М., повний текст постанови складено 22.01.2024 року.
Суддя Одеського апеляційного суду С.М. Сегеда