Справа № 638/6778/23 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/3/24 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Колабораційна діяльність
15 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 грудня 2023 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні «№ 22022220000003119 від 06.10.2022 за ч.4 ст. 111-1 КК України, -
Цією ухвалою, продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 22.02.2024 року включно без визначення застави.
На зазначену ухвалу слідчого судді захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову ухвалу, якою змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з покладенням на нього певних процесуальних обов'язків.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу захисник посилався на те, що судом першої інстанції не визначено розмір застави. Вважав, що на час розгляду цього клопотання ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України значно зменшились. Вказує на відсутність доказів можливості переховування від суду. Вказує, що стороною обвинувачення не доведено що більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим ч.1 с. 177 КПК України. Вважав, що жоден ризик, на який вказував прокурор не підтверджується будь-якими доказами. Посилався на наявність міцних соціальних зв'язків у обвинуваченого ОСОБА_7 .
Заслухавши доповідь судді, доводи ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, а також пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та вважав ухвалу суду законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Частиною 6 статті 176 КПК України, передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Згідно із ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд першої інстанції, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 зазначених вимог закону дотримався в повному обсязі.
Продовжуючи стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходив з тих обставин, що прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, також суд оцінив сукупність обставин, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_7 не тяжкого злочину у сфері злочинів проти основ національної безпеки України, вчиненого в умовах воєнного стану, тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у злочині, у вчиненні якого обвинувачується. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за час тримання обвинуваченого під вартою зазначені ризики не зменшилися та не втратили своєї актуальності.
З висновками суду першої інстанції щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 без визначення розміру суми застави колегія суддів погоджується та вважає, що мотиви прийнятого судом рішення повно та обґрунтовано викладені в ухвалі, яка в цілому відповідає вимогам статті 196 КПК України.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину проти основ національної безпеки України, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України є не тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та тих обставин, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину в умовах воєнного стану спрямованого на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: передав матеріальні ресурси незаконним збройним та воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, а також збройним та воєнізованим формуванням держави-агресора, що на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні існує беззаперечно суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
При цьому, належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу, призведе до порушення розумних строків судового розгляду.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що порядок розгляду клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу відповідає вимогам статей 193-194, 196, 199 КПК України, пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Судом першої інстанції враховані положення статей 177, 178 КПК України, відомості про особу обвинуваченого, перевірені докази та надана їм відповідна правова оцінка.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що стороною обвинувачення не доведено та не надано доказів наявності ризику, передбаченого п.1 статті 177 КПК України та який не зменшився та продовжує існувати, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки продовжуючи строк дії запобіжного заходу ОСОБА_7 суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність ризику, передбаченого ч. 1 ст. 177 КПК України, зазначивши при цьому підстави, за яких застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу є неможливим, з яким цілком погоджується суд апеляційної інстанції.
Крім того, з приводу не визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В той же час, відповідно до абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
У даному випадку судом, з огляду на фактичні обставини цього кримінального провадження, ступінь суспільної небезпеки інкримінованого обвинуваченому злочину, а також, враховуючи запровадження в Україні правового режиму воєнного стану, прийняв законне та обґрунтоване рішення, не визначати заставу, як альтернативний запобіжний захід.
Таким чином, зазначені у апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких захисник просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Отже, доводи апеляційної скарги захисника щодо необґрунтованості ухвали суду є безпідставними, оскільки висновки суду першої інстанції належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що застосування до ОСОБА_7 іншого, менш суворого виду запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для запобігання ризику, передбаченого п. 1 ч.1 ст.177 КПК України.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст. ст. 376, 392, 393, 404, 405, ст.407 ч.3 п.1, ст.ст. 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 грудня 2023 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий-
Судді: