22 січня 2024 року
м. Харків
справа № 641/8561/21
провадження № 22-ц/818/209/24
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру»
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 вересня 2023 року ухвалене у складі судді Музиченко В.О.,
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі .
Позовна заява мотивована тим, з 01.03.2018 року працювала у ДП «Центр державного земельного кадастру» на посаді начальника відділу кадрів та організаційного забезпечення філії. За час трудових відносин роботодавцем систематично не виконувалось законодавство про працю, мала місце систематична заборгованість із заробітної плати. 13.09.2021 року вона звільнилась з посади на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України. На час її звільнення вже виковувався наказ Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» від 06.04.2021 № 27 «Про припинення Харківської регіональної філії Державного підприємства «Центру державного земельного кадастру», який виданий за погодженням Держгеокадастру. Відповідно до положення про Харківську регіональну філію Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» затвердженого наказом Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» від 06.02.2019 № 6, ліквідована філія не мала статусу юридичної особи та являлась лише відокремленим підрозділом Підприємства, звітувала перед Центром ДЗК за показниками господарської та фінансової діяльності, в тому числі про виплати заробітної плати, а п. 6.10 Положення передбачена відповідальність генерального директора Центру ДЗК в частині нарахування та виплат заробітної плати працівникам структурних підрозділів. Таким чином, саме Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» є єдиною відповідальною особою за нарахування та виплату заробітної плати працівникам структурних підрозділів. На час звільнення у відповідача мала місце заборгованість перед позивачем по заробітній платі у сумі 100728,35 грн та 09.12.2021 року їй була сплачена лише сума заборгованості з допомоги по вагітності та пологами у розмірі 47364,66 грн, отже загальна сума заборгованості по виплаті заробітної плати на час звернення до суду становить: 100728,35 коп. - 47364,66 грн. = 53363 грн. 69 коп.
Оскільки відповідач має своєчасно не виплатив їй заробітну плату позивачка просила також стягнути з нього середній заробіток за весь час затримки виплати належних працівникові сум за період 13 вересня 2021 року по 11 березня 2022 року включно, який дорівнює добутку середньоденної заробітної плати та кількості робочих днів за час затримки і визначається як 680,40 грн х 125 днів = 85050 грн, що відповідає змісту довідки директора Харківської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» від 23 вересня 2021 року.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 вересня 2023 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати в розмірі 53363,69 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку з часу звільнення 13.09.2021 року по 11.03.2022 року у розмірі 84369,60 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн, а всього 138641 грн 60 коп.
Допущено негайне виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості по заробітній платі за один місяць.
Не погоджуючись з рішенням суду Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати у сумі 84369,60 грн та ухвалити в цій частині нове рішення в частині щодо стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, неповно з'ясував обставини у справі, не дослідив достовірність довідки від 23.09.2021 року б/н про середній розмір заробітної плати. Вважають надану позивачем довідку від 23.09.2021 неналежним та допустимим доказом, оскільки є всі підстави вважати, що дана довідка не видавалась Філією Центру ДЗК, а відповідно є підробленою та не відповідає вимогам щодо її оформлення.
Рішення оскаржується в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати у сумі 84369,60 грн. В іншій частині рішення не оскаржується та не переглядається.
Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає частково.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позивач мав правові підстави сподіватися на отримання заробітної плати за час своєї роботи на момент звільнення. Відповідач неправомірно не розрахувався з позивачем при звільненні, тому суд повинен захистити порушенні права позивача та дійшов висновку про стягнення заборгованість по заробітній платі в сумі 53363,69 грн. разом з тим, за таких обставин, враховуючи що затримка виплати належних звільненому працівникові сум становить період часу з 13.09.2021 по 11.03.2022, що дорівнює 6 місяцям, а середня щомісячна заробітна плата позивачки становить 12927,60 гр., а середньоденна - 680,40 грн, то на користь останньої підлягає стягненню 84369,60 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Судова колегія частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 з 01.03.2018 року працювала у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на посаді начальника відділу кадрів та організаційного забезпечення діяльності філії, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .
13.09.2021 року звільнена із займаної посади на підставі ч.1 ст. 36 КЗпП України.
Згідно довідки Харківської регіональної філії Центру ДЗК від 23.09.2021 року, заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати становить 100728,35 грн. Середньомісячна заробітна плата за останні два календарних місяці роботи, що передує звільненню складає 12927,60 грн. Середньоденний розмір заробітної плати за останні два календарних місяці роботи, що передує звільненню складає - 680,40 грн.
09.12.2021 року відповідачем часткового сплачена сума заборгованості із заробітної плати та на час розгляду справи становить 53363,69 грн.
Наказом № 27 від 06.04.2021 року в.о. генерального директора ДП «Центр ДЗК» було вирішено припинити Харківську регіональну філію Центру ДЗК. Також вказаним Наказом було утворено комісію з припинення Філії , яка здійснює управління справами Філії для завершення процедури ліквідації.
Згідно п. 1.2, 1.3 Положення про Харківську регіональну філію Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» Харківська регіональна філія Центру ДЗК є відокремленим підрозділом Центру ДЗК та у своїй діяльності підпорядковується Підприємству в особі генерального директора Центру ДЗК. Згідно п. 3.1. вказаного Положення Філія Центру ДЗК не має статусу юридичної особи, є відокремленим підрозділом Підприємства, діє від імені та його інтересах.
Як вбачається з матеріалів справи Положення про Харківську регіональну філію Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», наказу № 27 від 06.04.2021 року в.о. генерального директора ДП «Центр ДЗК» та пояснень представника відповідача ДП «Центр ДЗК» є правонаступником Харківської регіональної філії ДП «Центр ДЗК».
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У статті 4 Кодексу законів про працю України передбачено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частиною першої статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтями 116, 117 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.
Враховуючи зазначене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що позов в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати у сумі 53363,69 грн необхідно задовольнити.
Проте, разом з тим, виходячи з того, що при звільненні ОСОБА_1 не виплачено всіх сум, що належать їй, тому у день звільнення, вона має право на отримання середнього заробітку, що є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника та відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
Позивач, крім заборгованості з виплати заробітної плати, також просить суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки виплати належних працівникові сум з 13 вересня 2021 року по 11 березня 2022 року. З приводу заявлених в цій частині вимог судова колегія зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (надалі Порядок), середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Абзацем 1 пункту 8 вказаного порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Як вбачається з довідки директора Харківської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два календарних місяця роботи складає 12927,60 грн; середньоденний розмір заробітної плати 680,40 грн.
Кількість робочих днів за період з 13.09.2021 року по 11.03.2022 року складає 124 робочі дні.
Середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 13.09.2021 року по 11.03.2022 року включно дорівнює добутку середньоденної заробітної плати та кількості робочих днів за час затримки і визначається як 680,40 грн * 124 дні = 84369,60 грн, які підлягають стягненню з відповідача.
В апеляційній скарзі ДП «ДЗК» посилається на сумнівність довідки на підставі якої було розраховано середній заробіток, проте судова колегія не бере такі посилання до уваги, оскільки доказів на підтвердження таких міркувань відповідачем суду не надано.
Розрахунок середньої заробітної плати ОСОБА_1 наданий відповідачем не спростовує дані наданої позивачкою довідки.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір середнього заробітку обчислений правильно за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
Оцінивши в сукупності всі наявні в матеріалах справи докази, суд враховує, що позивач звільнена за угодою сторін за п.1 ст.36 КзПП України на момент її звільнення 13.09.2021 заборгованість по заробітній платі становила 53363,69 грн. Позивачу на час звернення до суду вказана заборгованість виплачена не була.
Початок повномасштабної військової агресії з боку Російської Федерації та введення у зв'язку з цим воєнного стану на території України, який й досі триває, унеможливили розгляд справи у строки, передбачені ЦПК України, тому при визначенні розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню, суд враховує процесуальну поведінку сторін до 24.02.2022 та після відновлення роботи суду в звичайному режимі.
Позивач не надала обґрунтування ймовірного розміру своїх майнових втрат, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні.
Тому з метою дотримання критеріїв справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, враховуючи предмет позовних вимог та залежність їх розміру від часу постановлення рішення у зв'язку з не проведенням розрахунку відповідачем, об'єктивні обставини, що виникли після 23.02.2022, суд дійшов висновку, що встановлені обставини справи в їх сукупності дають підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 до 53563,69 грн.
З огляду на викладене, судова колегія вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу та змінити рішення суду в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки з 84369,60 грн до 53563, 69 грн, в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України.
За подання апеляційної скарги Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» мало сплатити судовий збір у сумі 2066,00 грн, проте останнім було подано про відстрочку сплати судового збору. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 24.11.2023 клопотання було задоволено, відстрочено сплату судового збору до розгляду справи по суті.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 при поданні позову про стягнення заробітної плати звільнена від сплати судового збору.
Разом з тим, позивачем було сплачено судовий збір за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку у розмірі 908 грн, як мінімальна ставка судового збору за позов поданий фізичною особою, який підлягає стягненню з відповідача.
Що стосується судових витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції, судова колегія зазначає, що оскільки апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» задоволено, але з урахуванням відстрочення сплати судового збору підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст. 376, ст. ст. 381, 384, 389 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»-задовольнити.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 вересня 2023 року - в частині визначення розміру про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та визначення загальної суми, що підлягає стягненню змінити.
Стягнути з Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (код ЄДРПОУ 21616582) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість по виплаті заробітної плати в розмірі 53363 (п'ятдесят три тисячі триста шістдесят три) 69 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку з часу звільнення 13.09.2021 року по 11.03.2022 року у розмірі 53363 (п'ятдесят три тисячі триста шістдесят три) 69 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн., а всього стягнути 107635 (сто сім тисяч шістсот тридцять п'ять) грн 38 коп.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 22 січня 2024 року.
Головуючий - О.Ю.Тичкова
Судді - О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук