Справа № 621/4535/23 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/24/24 Суддя доповідач ОСОБА_2
17 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 08 грудня 2023 року, якою задоволено клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у кримінальному провадженні № 12023220000000371 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 436-2 КК України,-
Цією ухвалою продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 05 лютого 2024 року.
Також цією ухвалою визначено розмір застави - 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 107360 грн., яка може бути внесена протягом строку тримання під вартою. У разі внесенні застави звільнити обвинуваченого ОСОБА_7 з-під варти та покласти на нього наступні обов'язки: повідомляти суд про своє фактичне місце проживання та засоби зв'язку; прибувати за кожним викликом до суду.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просив ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою змінити йому запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги обвинувачений посилався на наявність у нього міцних соціальних зв'язків. Вказував на необхідність зробити медичну операцію, а в умовах тримання під вартою вважав, що не зможе отримати належну медичну допомогу. Вказував, що не має можливості спілкуватись з адвокатами та своєю мамою. Вважає, що порушено його право на працю. Також зазначав, що раніше до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, а також пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та вважав ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження, перевіривши ухвалу, у відповідності з нормами ст.404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо існування ризиків передбачених п. п. 1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення в якому він обвинувачується, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 436-2 КК України, який класифікується як тяжкий злочин, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років з конфіскацією майна або без такої, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до фактичних обставин справи ОСОБА_7 раніше не судимий, однак йому інкримінується вчинення, в тому числі, тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст. 436-2 КК України, а саме: виготовлення та поширення матеріалів, в яких міститься виправдування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії російської федерації проти України як внутрішньо громадянського конфлікту, виправдування, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію російської федерації проти України, розпочату у 2014 році, представників збройних формувань російської федерації, іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією, вчинене повторно.
Враховуючи викладене, є достатні та об'єктивні підстави вважати, що існують ризики того, що обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення в якому він обвинувачується.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, яке інкримінується обвинуваченому, а саме того, що він обвинувачується у вчиненні злочину, який віднесено до злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Поряд з цим ОСОБА_7 громадянин України, стосовно якого 09.03.2023 року обвинувальний акт за ч.2 ст. 436-1, ч.1 ст. 436-2 КК України направлений в порядку ст. 291 до Жовтневого районного суду м. Харкова, офіційно працевлаштований, має постійне місце проживання по АДРЕСА_1 зареєстрований у АДРЕСА_2 .
Отже, враховуючи відомості, які містяться в матеріалах судового провадження у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував в суді першої інстанції та при апеляційному розгляді, необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання ОСОБА_7 під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання та продовження цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження.
За таких обставин, колегія суддів погоджується зі слушністю висновків суду першої інстанції щодо існування встановлених ризиків, а саме того, що ОСОБА_7 може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення в якому обвинувачується, оскільки відомості, що є наявними в матеріалах судового провадження спростовує апеляційні доводи про недоведеність вищезазначених ризиків.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин доводи підозрюваного про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на наявних матеріалах провадження.
Доводи підозрюваного щодо відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України свідчать про необґрунтованість вимоги апеляційної скарги про обрання іншого запобіжного заходу, оскільки обрання будь-якого запобіжного заходу без встановлення ризиків є процесуально незаконним. За таких обставин, колегія суддів позбавлена процесуальної можливості задовольнити вимоги апеляційної скарги, а доводи захисника ґрунтуються суто на його суб'єктивних оціночних судженнях.
Доводи в апеляційній скарзі про наявність у ОСОБА_7 міцних соціальних зв'язків - не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
Щодо доводів в апеляційній скарзі про наявність у обвинуваченого захворювання, які унеможливлюють перебування його під вартою, колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити, що наявність захворювань, які унеможливлюють перебування обвинуваченого в умовах СІЗО повинні підтверджуватися відповідними висновками судово-медичної експертизи, щодо проведення якої обвинувачений має процесуальне право заявляти клопотання прокурор або суду.
Відсутність вищевказаного висновку судово-медичних експертів позбавляє суд апеляційної інстанції процесуальної можливості враховувати зазначені доводи, без їх підтвердження певними висновками експертів, як підстави для скасування або зміни раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Тобто, особам які утримуються у слідчому ізоляторі забезпечується надання первинної лікувально-профілактичної допомоги, яка включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув'язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.
Отже, доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді є безпідставними, оскільки судом першої інстанції було належним чином перевірено та досліджено докази, надані прокурором та стороною захисту, враховані докази, які вказують на обґрунтованість підозри, а також відомості, які характеризують особу обвинуваченого. При цьому, висновки суду належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків на цій стадії процесу.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 з визначенням розміру застави та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги обвинуваченого.
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, ст.407 ч.3 п.1, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 08 грудня 2023 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :