Справа № 308/21232/23
19 січня 2024 року м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В. розглянувши матеріали позовної заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ», що подана представником - Чекан В.В., до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію,-
Позивач ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ», в особі представника - Чекан В.В., звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.12.2023 вказана позовна заява залишена без руху.
18.12.2023, від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 січня 2024 року вказана позовна заява залишена без руху, із зазначенням недоліків які слід усунути, для чого надано час - три дні з моменту отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Так, в ухвалі вказано на те, що згідно довідки відділу реєстрації місця проживання ДЗНАП виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 29.12.2023 №3754/13-06, відповідач по справі - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , знятий з реєстрації 11.02.2022 р. у зв'язку із смертю.
Згідно довідки відділу реєстрації місця проживання ДЗНАП виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 28.12.2023 №3758/13-06, відомості про реєстрацію місця проживання відповідача по справі - ОСОБА_2 , в реєстрі територіальної громади відсутні.
Згідно з ч. 1 ст. 42, ч. 1 ст. 48 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Статтями 46, 47 ЦПК України передбачено, що вони можуть мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони (цивільна процесуальна правоздатність) та здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність).
Згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Із аналізу вказаної норми слідує, що відповідач є індивідуальний споживач фізична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, з яким повинен бути укладений договір про надання житлово-комунальної послуги; або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно ч. 1 ст. 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця; таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржника за зобов'язанням.
Позивачу було вказано на необхідність зазначити (особу-відповідача), який є правонаступником, для залучення його до участі у справі в якості відповідача і суд вважав, за необхідне залишити позовну заяву без руху та запропонувати усунути вказані недоліки.
При цьому, слід зазначити, що згідно матеріалів справи власником квартири за якою виникла заборгованість є відповідач по справі ОСОБА_2 .
Крім того, позовна заява всупереч вимогам п.5) ч.3 ст. 175 ЦПК України не містить повного викладу обставин, якими обґрунтовано вимоги позову із зазначенням доказів на їх підтвердження, а саме у частині обставин (інформації) про період часу, із зазначенням початку періоду (дати, місяця, року) та кінця періоду (дати, місяця, року), протягом якого утворилась заборгованість по виду спожитих житлово-комунальних послуг загальною сумою 12 809,68 грн.; чи сплачувались ОСОБА_2 як власником квартири вказана заборгованість та за який саме період, та ким саме; тобто чи зазнав позивач реальних збитків, поніс фактичні витрати у зв'язку із діями відповідачів.
З наданої копії абонентської книжки, сальдо станом на 01.01.2019- 336,96 грн., при цьому в такій абонентській книжці відсутні відомості про те, що відповідач ОСОБА_2 є споживачем наданих послуг, так само як і дані щодо кола зареєстрованих осіб на момент звернення до суду, таким чином враховуючи правовий статус житла, що зумовлює доведенню належними доказами пред'явлення вимог до кожного із відповідачів з урахуванням періоду їх проживання в цій квартирі. Також до позовної заяви не додано сплаченого споживачем рахунку (квитанції) за надані заявником послуги чи іншого документального підтвердження споживання відповідачами даних послуг. При цьому в позовній заяві вказується про здійснення часткових оплат за спожиту електричну енергію.
На виконання вказаної ухвали представником позивача до суду подано заяву, в якій на думку позивача зазначеного в позовній заяві та додатках до неї достатньо для відкриття провадження та прийняття судом рішення в межах розгляду даної цивільної справи. Згідно з інформацією, отриманою з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 336825209 від 23.06.2023 р. ОСОБА_2 є власником об'єкту нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом, тому ОСОБА_2 , як власник об'єкту нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 є належним відповідачем.
Окрім того, представник позивача зазначає, що в позовній заяві зазначено: «утворилась заборгованість за спожиту електричну енергію в сумі 12 809,68 грн. за період з листопада 2021 року по жовтень 2023 року». Так, момент початку виникнення заборгованості визначений з огляду на те, що в листопаді 2021 року за особовим рахунком № НОМЕР_1 було здійснено повний розрахунок, а надалі - повного погашення заборгованості не відбувалось, а кінець періоду, протягом якого утворилась заборгованість визначений місяцем, у якому востаннє було здійснено нарахування за надані послуги з постачання електричної енергії до моменту формування Абонентської книжки особового рахунку № НОМЕР_1 та подачі позовної заяви до суду.
Представник заявника просить суд: відмовити у відкритті провадження у справі № 308/21232/23 в частині стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію з ОСОБА_1 . Прийняти дану заяву про усунення недоліків визначених ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 січня 2024 р. у даній справі та відкрити провадження у справі № 308/21232/23 в частині стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію з ОСОБА_2 .
Дослідивши матеріали позовної заяви, заяви представника позивача по справі, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Відповідно до ч. 1 ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Відповідно до ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Визначення особи, до якої може бути заявлено матеріально-правову вимогу, є правом особи, яка звертається до суду за захистом свого порушеного права.
Однак, відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Таким чином, вищезазначені положення Закону позбавляють можливості самостійного збирання судом доказів за позивача по справі, провадження по якій не відкрито.
Суд наділений лише повноваженнями щодо сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: 1) заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; 2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами; 3) у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому самому третейському суді виявився неможливим; 5) є рішення суду іноземної держави, визнане в Україні в установленому законом порядку, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Згідно ч.1 ст. 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Процесуальне правонаступництво це заміна сторони або третьої особи (право попередника) іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.
Процесуальне правонаступництво між відповідачем та його спадкоємцями у порядку ст.55 ЦПК України допускається, якщо на момент відкриття провадження у справі цивільна правоздатність відповідача не припинилася.
Процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи можливе в порядку ст.55 ЦПК України шляхом залучення правонаступника (а не зміни відповідача), однак лише за умови, що фізична особа померла після відкриття провадження у справі.
Разом з цим, відповідно до ст.1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
У даній справі спірні правовідносини допускають правонаступництво, про вказану обставину позивачу було зазначено і в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.
Вказане свідчить про те, що підстави відмови у відкриття провадження відсутні.
Приймаючи до уваги вказану вище норму закону, позивачне позбавлений можливості пред'явити вимоги до спадкоємців померлого боржника в порядку, передбаченому ст.1281 ЦК України і отримати в установленому законом порядку інформацію щодо їх кола і обсягу спадкового права.
Суд позбавлений можливості вирішити питання про відкриття провадження по справі, так як сторонами по справі можуть бути особи зазначені в ст. 48 ЦПК України, а зазначений позивачем відповідач по справі помер, тобто відсутня сторона спору.
З метою захисту порушеного права позивача, вказану позовну заяву було залишено без руху.
Разом з тим, вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху не були виконані відповідно до вимог ухвали від 10.01.2024, а саме позивачем не викладено позовну заяву в новій редакції з посиланням на норми матеріального та процесуального права, які обґрунтовують позовні вимоги та звернення до суду саме з такими вимогами. Крім того, позивач не зазначив та не підтвердив достатніми та допустимими доказами, чи дійсно ОСОБА_1 помер, не визначився зі спадкоємцями після померлого, у випадку їх наявності, не зазначив в позові та не визначив їх процесуальний статус, в разі відсутності таких осіб не зазначив, чим це підтверджується, а ставить питання про відмову у відкритті провадження в частині позовних вимог. При цьому, позовної заяви в новій редакції, як про це вказано в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 10.01.2024 до суду не подає.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
При вирішенні питання про повернення позивачеві його заяви, судом враховується, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
З огляду на те, що судове рішення про залишення заяви без руху залишилось не виконаним заявником, жодних причин неможливості усунення недоліків не наведено, за таких обставин суд приходить до висновку, що заява підлягає поверненню.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаному Рішенні зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що повернення заяви, відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України, не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, так як після усунення вказаних недоліків заявник має право повторно звернутися до суду із вказаною заявою, суд вважає за необхідне заяву визнати неподаною та повернути заявникові, в зв'язку з не усуненням недоліків.
Суддя також враховує та звертає увагу, що згідно з ч.2 ст.10 ЦПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України"Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п.36).
На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі "Салонтаджі-Дробняк проти Сербії" (п. 132).
Поряд із цим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Також Європейський суд з прав людини зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі «Жоффре де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).
З практики Європейського суду з прав людини випливає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (Рішення Суду у справі «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie) від 13 травня 1980 року).
Таким чином, слід зазначити, що саме звернення особи до суду з заявою не спричиняє безумовне відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позовну заяву, порядку здійснення права на звернення до суду. Процесуальним наслідком недотримання заявником умов реалізації права на звернення до цього суду з заявою є залишення її без руху або її повернення в разі не усунення недоліків.
Також, вважаю за необхідне повідомити позивача, що відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Керуючись ст. ст. 185, 258-260 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ», що подана представником - Чекан В.В., до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію - визнати неподаною та повернути позивачеві.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду О.В. Фазикош