Справа № 308/17971/23
17 січня 2024 року м.Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді - Дегтяренко К.С.,
за участю секретаря судового засідання - Чейпеш В.В.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Кухта Ольга Василівна до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів,
встановив:
ОСОБА_1 в інтересах, якої діє адвокат Кухта О.В. звернулася до суду з позовом в якому просить:
- шлюб укладений між позивачем та відповідачем розірвати;
- визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_1 ;
- стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовної заяви адвокат зазначив, що 18 червня 2011 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено шлюб, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Ужгороду Ужгородський міськрайонного управління юстиції в Закарпатській області зроблено актовий запис №189 від 18 червня 2011 року, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 .
Від спільного шлюбу у них є спільна дитина, а саме син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на сьогоднішній день дитина проживає з матір'ю.
Позивач також зазначила, що причиною звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу стали обставини, при яких сімейне життя з відповідачем не склалося, шлюб носить тільки формальний характер, разом не проживають з травня 2019 року, спільного господарства не ведуть.
На підставі викладеного позивач просить суд розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2 та визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю та стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання малолітнього сина, час на примирення просить не надавати.
Відзив на позовну заяву відповідач не подав.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 жовтня 2023 року було прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.
У підготовче засідання 17 січня 2024 року:
- позивач та представник позивача не з'явилися, разом з тим представник позивача подала клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
- відповідач у судове засідання не з'явився, проте подав через канцелярію суду заяву про розгляд справи без його участі та зазначив, що позовні вимоги визнає в повному обсязі.
- представник третьої особи не з'явився, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, через канцелярію суду заяву про розгляд справи без його участі, подав висновок органу опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому.
На підставі ст.211 ЦПК України, враховуючи, що сторони у справі скористались своїм правом та подали заяви про розгляд справи у їх відсутності, суд здійснює розгляд справи у їх відсутності на підставі наявних у суду матеріалів.
Застосування технічних засобів фіксування під час розгляду цивільної справи не здійснювалось відповідно до ст.247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою учасників судового засідання.
Судом встановлені наступні фактичні обставини справи.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , що видано 18 червня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Ужгороду Ужгородський міськрайонного управління юстиції в Закарпатській області між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, про що зроблено відповідний реєстраційний запис за №189 від 18 червня 2011 року.
Від спільного шлюбу у них є спільна дитина, а саме син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на сьогоднішній день дитина проживає з матір'ю.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у ній докази, виходячи з їх належності та допустимості прийшов до наступних висновків.
Відповідно до ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодекс.
Згідно ч.1 ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ч.2 ст.112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Причиною розпаду сім'ї стали протилежні погляди на життя. У сім'ї кожен живе своїм життям.
Відновлення стосунків суперечить їх інтересам.
Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Аналогічні приписи викладені у ст.24 СК України, у якій, крім іншого передбачено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Виходячи із змісту ч.ч.3, 4 ст.56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно ч.2 ст.104, ч.3 ст.105, ст.110 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Встановлено, що подружжя не підтримують подружніх та сімейних відносин. За час перебування у шлюбі сім'ї так і не утворилось, шлюб існує лише формально. Між подружжям відсутнє взаєморозуміння.
З урахуванням наведеного суд вважає, подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача, відповідача, що має істотне значення.
Суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та доведені в суді, підтвердженні належними та допустимими доказами, а тому позовні вимоги щодо розірвання шлюбу підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про визначення місця проживання дитини то суд зазначає наступне.
Як випливає з позовної заяви, між сторонами на день подання позову, не було досягнуто згоди щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з частинами четвертою-шостою статті 19 СК України при розгляді судом спорів, зокрема щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Згідно з частиною 3 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно принципу 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Позивач у позовній заяві просить визначити місце проживання малолітньої дитини з матір'ю.
Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 22 грудня 2023 №966/18/01-12 встановлено, що доцільним буде визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою її місця проживання.
Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька у пункті 1 ст. 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню. Поданими суду доказами підтверджуються доводи позовної заяви про те, що відповідач та малолітній син проживають разом в квартирі АДРЕСА_1 , де створені належні умови для проживання малолітнього сина, відповідачем належно виконуються обов'язки щодо утримання та виховання дитини.
Відповідач не заперечує, що їх спільна з позивачем дитина фактично залишилася проживати з матір'ю, не заперечує проти визначення місця проживання дитини разом з нею.
На переконання суду, проживання спільної дитини сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_1 відповідатиме принципу «найкращих інтересів дитини» та є пріоритетним при вирішенні цієї справи.
Щодо вимоги про стягнення аліментів на утримання дітей то суд зазначає наступне.
Як випливає з позовної заяви, між сторонами на день подання позову, не було досягнуто згоди щодо розміру аліментів, які будуть сплачуватися на утримання спільної малолітньої дитини, способу їх сплати.
Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України (далі - СК України), батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
У статті 182 СК України передбачені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Таким чином, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину є встановленою Законом гарантією для забезпечення інтересів дитини.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік установлено, що з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні, для дітей до 6 років - 2272 гривні.
При цьому, статтею 184 СК України врегульовано питання щодо визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Оскільки на теперішній час малолітня дитина постійно проживає разом з позивачем, суд вважає, що позивач має право на отримання аліментів від батька дитини, який повинен виконувати свій обов'язок щодо її утримання належним чином.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог. Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При визначенні розміру стягуваних аліментів, суд враховує стан здоров'я відповідача, який є здоровим молодим працездатним чоловіком /протилежного не доведено/, має освіту, можливість заробляти своєю працею на утримання дитини.
Крім того відповідач зазначає, що погоджується на виплату аліментів у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку щомісяця, починаючи з дня пред'явлення даного позову і до досягнення ним повноліття.
Закон не містить вимоги визначення точного розміру аліментів суто як половини відповідного розміру прожиткового мінімуму на дитину, відповідні розміри прожиткового мінімуму є не абсолютними величинами (базою) для визначення розміру аліментів, а можуть слугувати лише певним орієнтиром при вирішенні питання, яким суд не зв'язаний з огляду на фактичні обставини справи.
На переконання суду, з урахуванням фактичних обставин справи, розмір аліментів заявлений позивачем, відповідатимуть інтересам дитини, і не порушуватимуть як законні інтереси платника аліментів, так і законні інтереси їх отримувача. Такий розмір аліментів забезпечуватиме реальну, ефективну участь платника аліментів у забезпеченні потреб дитини.
Необхідно також враховувати, що за наявності для того підстав, істотної зміни обставин тощо, сторони не позбавлені права ставити в подальшому питання про зміну розміру стягуваних аліментів, зміну способу стягнення, участь у додаткових витратах і т.ін., а також вирішувати питання про аліменти на дітей відповідно до положень ст.ст. 189, 190 СК України.
Крім того суд враховуює, що відповідач визнє позовні вимоги у повному обсязі , і таке визнання позову не впливає на права та інтересих інших осіб та є правом відповідача.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Виходячи із вищенаведеного, приймаючи до уваги визнання позову відповідачем, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку щомісяця, починаючи з дня звернення до суду, а саме з 18 жовтня 2023 року до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Розподіл судових витрат між сторонами:
При зверненні з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у сумі 2147 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З огляду на визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, з державного бюджету позивачу необхідно повернути 1073 грн. 50 коп. судового збору (50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову) та стягнути з відповідача на користь позивача 1073 грн. 50 коп. судового збору за вимогу про стягнення заборгованості.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 56, 105, 110, 112 СК України, ст. ст. 4, 13, 89, 141, 200, 223, 247, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Вимоги позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Кухта Ольга Василівна до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів задовольнити.
Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 18 червня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Ужгороду Ужгородський міськрайонного управління юстиції в Закарпатській області, про що зроблений актовий запис № 189 від 18 червня 2011 року - розірвати.
Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з його матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем її проживання.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду, а саме з 18 жовтня 2023 року до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1073 (одну тисячу сімдесят три) гривні 50 коп. сплаченого судового збору.
Повернути з державного бюджету України ОСОБА_1 50 % сплаченого судовий збір, що складає 1073 (одну тисячу сімдесят три) гривні 50 коп.
Роз'яснити сторонам, що у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Роз'яснити позивачу, що після розірвання шлюбу вона вправі відновити своє дошлюбне прізвище, звернувшись до органів реєстрації актів цивільного стану.
Копію рішення після набрання законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому запису про шлюб.
Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований: АДРЕСА_3 ;
Третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради, місце знаходження : м.Ужгород, пл.Поштова, 3.
Суддя К.С.Дегтяренко