Справа № 307/4919/23
Провадження № 2/307/867/23
(заочне)
22 січня 2024 року м. Тячів
Тячівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Стецюк М.Д., секретар судового засідання Цех Г.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тячів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Позовні вимоги мотивує тим, що 29 грудня 2021 року до нього звернувся відповідач ОСОБА_2 з проханням позичити йому 224 200,00 грн. Враховуючи, що він добре знав відповідача і на той час в нього була така сума грошей, він погодився позичити йому 224 200,00 грн., за умови повернення йому зазначеної вище суми до 30 квітня 2022 року. Саме на цих умовах вони і уклали договір позики від 29 грудня 2021 року за реєстровим номером 1258, який було посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Матей Р.І. На підтвердження передачі грошей відповідач ОСОБА_2 власноруч написав йому розписку від 29 грудня 2021 року, якою підтверджується факт отримання грошових коштів у сумі 224 200,00 грн., які відповідач зобов'язувався повернути до 30 квітня 2022 року. В подальшому відповідач свої зобов'язання згідно договору та вказані в борговій розписці строки не виконав. Він неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути йому гроші, однак ОСОБА_2 гроші не повертає. Це змусило його звернутися за захистом порушеного права до суду. Оскільки боржник не виконав боргове зобов'язання перед ним у встановлений договором строк, а саме те, що сума позики мала бути повернута в повному обсязі не пізніше 30 квітня 2022 року (включно), а фактично грошові кошти в сумі 224 200,00 грн. по сьогоднішній день не були повернуті йому, з цього випливає, що боржником були порушенні умови договору позики грошей і боржник повинен сплатити йому інфляційні втрати та 3% річних за період з 01 травня 2022 року по 13 жовтня 2023 року, що становить 36 768,80 грн. та 9784,90 грн. відповідно. Розписка надана йому відповідачем підтверджує боргове зобов'язання, містить умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дату отримання коштів.Враховуючи вище наведене, просить стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 224 200,00 (двісті двадцять чотири тисячі двісті) гривень 00 копійок, інфляційні втрати у розмірі 36768,80 грн. та 3% річних в розмірі 9784,95 грн. та сплачений судовий збір.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 не з'явилися, згідно поданої представником позивача заяви, просив справу розглядати без його участі та участі позивача. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити. Проти заочного рішення не заперечує.
Відповідач, повідомлений належним чином про дату час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Заява про розгляд справи без його участі до суду не надходила, відзив не подавав.
Суд, виконуючи вимоги ст. 280 ЦПК, враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання без поважних причин та без повідомлення причин, не подав відзив, а також те, що представник позивача надіслав до суду клопотання згідно якого просить справу розглянути у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, а також зазначив, що не заперечує проти заочного вирішення справи, ухвалив провести заочний розгляд справи.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 29 грудня 2021 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Матей Р.І. та зареєстровано в реєстрі за № 1258, згідно якого позивач передає відповідачеві грошові кошти у розмірі 224 200,00 грн., які відповідач зобов'язується повернути до 30 квітня 2022 року, факт одержання грошових коштів підтверджується розпискою (а.с.4-6).
Згідно розписки від 29 грудня 2021 року, вбачається що відповідач ОСОБА_4 отримав грошові кошти в сумі 224 000 грн. та зобов'язався їх повернути позивачу ОСОБА_1 до 30 квітня 2022 року (а.с.6).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною другою статті 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Отже, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Аналогічного правового висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 22.08.2019 у справі № 369/3340/16-ц.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на досліджені судом докази, наявні у справі суд приходить до висновку, що між сторонами у належній формі укладено договір позики від 29 грудня 2021 року, проте відповідач порушив свої зобов'язання щодо своєчасного повернення грошових коштів, вчинена сторонами письмова форма договорів позики не лише є доказом факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.
Своїм підписом відповідач засвідчив, що його волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає його внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.
Враховуючи, що відповідач зобов'язання повернути кошти у розмірі 224 000,00 грн. у строк, визначений договором позики, а саме до 30 квітня 2022 року, не виконав, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу за договором позики, що становить 224 000,00 грн., що підтверджується розпискою від 29 грудня 2021 року.
Згідно зі ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Що стосується позовних вимог про стягнення 3 % річних та індексу інфляції за весь час прострочення, то судом встановлено наступне.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 3 % річних за період з 01 травня 2022 року по 13 жовтня 2023 року у розмірі 9784,95 грн. та індексу інфляції за період з 01 травня 2022 року по 13 жовтня 2023 року у розмірі 36768,80 грн.
Разом з тим, Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стані з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який згодом був неодноразово продовжений, який триває і на даний час.
Згідно п.18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
За таких даних безпідставним є нарахування позивачем з 01 травня 2022 року до 13 жовтня 2023 року суми боргу відповідача з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
За таких обставин, суд на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності приходить до переконання, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суму позики в розмірі 224 000,00 грн.
Крім того, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що відповідає положенням ч. 1 ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 224 000 (двісті двадцять чотири тисячі) грн. 00 коп. заборгованості за договором позики від 29 грудня 2021 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2247 грн. 25 коп. сплаченого судового збору.
В іншій частині позову відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте Тячівським районним судом Закарпатської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення (складання).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Відомості про учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житель: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя: М.Д. Стецюк