Справа № 243/411/24
Провадження № 1-кп/243/457/2024
22 січня 2024 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника, адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні, яке проводилось в режимі відеоконференцзв'язку, матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023050010005031 від 21.12.2023, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с. Бистріївка Ружинського району Житомирської області, громадянина України, раніше не судимого, не одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей та інших непрацездатних осіб не маючого, з повною загальною середньою освітою, військовослужбовця військової служби за контрактом (посада - навідник 2 кулеметного відділення кулеметного взводу 3 механізованого батальйону в/ч НОМЕР_1 , звання - солдат), зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, -
Слов'янським міськрайонним судом Донецької області розглядається кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023050010005031 від 21.12.2023, за обвинуваченням ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
На адресу суду від прокурора надійшло клопотання про продовження застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб, з утриманням ОСОБА_4 на гауптвахті. В обґрунтування заявлених вимог сторона обвинувачення посилається на те, що солдат ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом та проходячи її на посаді навідника 2 кулеметного відділення кулеметного взводу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 6, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 35, 36, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у безпосередньому зіткненні з противником, 29 листопада 2023 року приблизно о 09 годині 12 хвилин, перебуваючи на території тимчасового розташування військової частини НОМЕР_1 у населеному пункті АДРЕСА_2 , відкрито відмовився виконати бойове розпорядження командира 3 механізованого батальйону, капітана ОСОБА_6 , №1376 від 28.11.2023 року, доведене заступником командира 3 механізованого батальйону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , капітаном ОСОБА_7 , згідно якого особовому складу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 у складі старшого солдата ОСОБА_8 , молодшого сержанта ОСОБА_9 , солдата ОСОБА_4 , старшого сержанта ОСОБА_10 , старшого солдата ОСОБА_11 , старшого сержанта ОСОБА_12 , солдата ОСОБА_13 та старшого солдата ОСОБА_14 до 18.00 години 29.11.2023 перейти в підпорядкування командира 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , зосередитись в районі ксп 5 ср 2 сб та бути в готовності виконувати завдання у складі підрозділу, діяти за вказівками командира 2 сб, виконувати завдання на позиціях ВП «КРЕМНІЙ», ВП «БРОМ», ВП «ЦИНК». Не допустити прориву противника в напрямку Залізнянське - Бондарне, чим підірвав бойову готовність та боєздатність підрозділу, що могло призвести до прориву російсько-окупаційними військами оборони Збройних Сил України на зазначеній ділянці оборони, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України - непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, в умовах воєнного стану. 29.11.2023 о 21 годині 00 хвилин ОСОБА_4 затриманий в порядку ст. 208 КПК України, за вчинення злочину за ч. 4 ст. 402 КК України. 29.11.2023 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України. 30.11.2023 ухвалою слідчого судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком на 60 діб, до 27.01.2024 включно. Таким чином, для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого. Положеннями ч. 7 ст. 176 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України, тобто тримання під вартою. Метою продовження запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спроб: переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення. Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які наразі не зменшилися та не змінились. Так, в обґрунтування продовження запобіжного заходу щодо обвинуваченого покладається необхідність запобігання спробам: - переховуватися від суду, що підтверджується, тим що
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину за який, передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв'язку з чим, розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання обвинуваченого винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від суду з метою уникнення понесення покарання. Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства; - незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що обвинувачений може вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України; - перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином що підтверджується тим, що обвинувачений, розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому, як військовослужбовець, маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців, може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків. Імовірність впливу на свідків за допомогою насилля складатиме суть ризику вчинити інше кримінальне правопорушення або перешкоджання кримінальному провадженню будь-яким чином. Крім цього, обвинувачений перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому обвинувачується, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування; - вчиняти інші кримінальні правопорушення, що підтверджується тим, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, як військовослужбовець військової служби за призовом на військову службу осіб за мобілізацією може вчинити інший військовий злочин, а саме самовільне залишення військової частини або місця служби, що кваліфікується за ч. 5 ст. 407 КК України, або дезертирство за ч. 4 ст. 408 КК України, тим самим переховуватися та ухилятися від кримінальної відповідальності. Крім того, бажання обвинуваченого уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі обвинуваченого. Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно обвинуваченого пов'язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину. Дії, що інкримінуються обвинуваченому, мають виняткову суспільну небезпечність в період триваючої збройної агресії Російської Федерації, особливо, в бойовій обстановці, оскільки спрямовані на підрив основоположної засади функціонування Збройних Сил України - єдиноначальності. Посилаючись на викладене, прокурор просить продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який утримується на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком на 60 діб.
Крім зазначеного, на адресу суду також надійшло клопотання від сторони захисту, адвоката ОСОБА_5 , про зміну обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. В обґрунтування поданого клопотання захисник зазначив, що на даний час відпала потреба у застосуванні саме такого запобіжного заходу, а тому він повинен бути змінений на інший, більш м'який запобіжний захід. Обвинувачений наразі утримується під вартою на гауптвахті, у зв'язку з чим під час проведення досудового розслідування протягом двох місяців був обмежений у правах та свободах, що є порушенням принципу поваги до свободи особистості. На теперішній час, на думку сторони захисту, відпали будь-які ризики, зазначені у ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: обвинувачений не має наміру переховуватись від суду; обвинувачений позбавлений можливості знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки всі речові докази, які мають суттєве значення для справи, були вилучені; обвинувачений не має потреби незаконно впливати на потерпілих, свідків, експерта, оскільки під час досудового розслідування було допитано зазначених осіб та складено висновок експертизи; обвинувачений не має необхідності перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; обвинувачений не збирається вчиняти інше кримінальне правопорушення. Отже, немає підстав в даний час стверджувати про існування всіх зазначених ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, на запобігання яким спрямоване застосування виняткового запобіжного заходу - тримання під вартою. Однак, враховуючи, що деякі з ризиків можуть мати місце під час судового розгляду, однак, вони не можуть впливати на доцільність саме тримання під вартою, можливо застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід, зокрема домашній арешт. Обвинувачений має постійне місце проживання, а також є необхідність з'являтися до суду за викликом, отже, домашній арешт можливо застосувати в певний період часу за місцем проживання родини обвинуваченого. Посилаючись на викладене, захисник просить змінити ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою на більш м'який, а саме - цілодобовий домашній арешт.
В судовому засіданні прокурор підтримав заявлене клопотання про продовження ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, просив його задовольнити, посилаючись на зазначені в клопотанні обставини. Стосовно заявленого стороною захисту клопотання про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який, зокрема цілодобовий домашній арешт, прокурор заперечував проти задоволенн такого клопотання у зв'язку з його необґрунтованістю та продовженням існування заявних стороною обвинуваченням ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Зазначив також, що запобіжний захід у виді домашнього арешту неможна обирати ОСОБА_4 , оскільки він наразі ще проходить військову службу і закріплений за військовою частиною.
Захисник, адвокат ОСОБА_5 , в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора, посилаючись на те, що заявлені в клопотанні ризики відсутні, просив задовольнити подане ним клопотання та змінити ОСОБА_4 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав свого захисника.
Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, дійшов наступного.
Частиною третьою статті 315 КПК України встановлено, що під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до п. 3 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.
При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд враховує наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та враховує обставини, передбачені ст. 178 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30.11.2023 було застосовано відносно ОСОБА_4 , який на той час перебував в статусі підозрюваного, запобіжний захід у виді тримання під вартою, визначено обвинуваченому суму застави в розмірі 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що на час винесення ухвали складала суму 214720,00 грн.
За правилами ч. 5 ст. 199 КПК України, суд, вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, зобов'язаний перевірити те, що заявлені стороною обвинувачення ризики не зменшилися.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинувачених, суд зауважує, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
Так, оцінивши доводи учасників судового провадження, суд вважає реальним ризик, встановлений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме - що обвинувачений може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки ОСОБА_4 достовірно обізнаний про тяжкість покарання, яке може йому загрожувати у разі визнання його винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, та може спробувати уникнути відповідальності шляхом переховування від суду, при цьому наслідки і ризик втечі для обвинуваченого можуть бути визнаними як менш небезпечні, ніж покарання та процедура його відбування.
Крім зазначеного, прокурор також вважає ймовірним ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, може незаконно впливати на свідків по кримінальному провадженню.
Суд погоджується з доводами прокурора стосовно цього заявленого ризику, оскільки наразі свідки по кримінальному провадженню судом не допитані, крім того, обвинувачений знайомий зі свідками, вони разом проходять військову службу, тож ризик того, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, може здійснити спроби впливу на свідків з метою змусити їх змінити надані раніше, під час досудового розслідування, небажані для ОСОБА_4 свідчення, задля уникнення в подальшому кримінальної відповідальності, є досить реальним.
Як визначено статтею 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.
Тож, враховуючи, що наразі судове провадження перебуває на підготовчій стадії, безпосередньо судом в судовому засіданні свідки допитані ще не були, вірогідність того, що вони можуть змінити свої свідчення під тиском зацікавленої особи, є досить реальною.
Окрім того, встановивши ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від суду, суд також дійшов висновку про існування ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, що визначено п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, адже дії ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину під час воєнного стану, щодо переховування від суду (у разі їх вчинення), дійсно, можуть утворити склад іншого злочину, кваліфікованого за ч. 5 ст. 407 або ч. 4 ст. 408 КК України.
Заявлений прокурором в клопотанні ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вважаю такими, що не знайшов свого підтвердження під час судового засідання, наведені стороною обвинувачення доводи є припущеннями, які не обґрунтовані належним чином.
Так, з огляду на характер обвинувачення, тяжкість інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, з огляду на існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає, що прокурором в судовому засіданні обґрунтовано було доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів щодо обвинуваченого не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Крім того, частиною 8 статті 176 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Тож, з огляду на вік обвинуваченого ОСОБА_4 , відсутність доказів, які б свідчили, що стан здоров'я останнього виключає можливість його перебування в установі виконання покарань, з огляду на невідворотність та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд вважає реальними ризики, визначені у п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, може впливати на свідків кримінального правопорушення або може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Враховуючи наведене вище, відомості про особу обвинуваченого, з огляду на введений в Україні воєнний стан, суд вважає, що є підстави для продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, оскільки саме такий запобіжний захід може у подальшому забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та створить необхідні умови для виконання завдань кримінального провадження, передбачених положеннями статті 2 КПК України.
Щодо заявленого стороною захисту клопотання про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, суд дійшов наступного.
Захисник у своєму клопотанні посилається на те, що на теперішній час відпали будь-які ризики, зазначені у ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: обвинувачений не має наміру переховуватись від суду; обвинувачений позбавлений можливості знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки всі речові докази, які мають суттєве значення для справи, були вилучені; обвинувачений не має потреби незаконно впливати на потерпілих, свідків, експерта, оскільки під час досудового розслідування було допитано зазначених осіб та складено висновок експертизи; обвинувачений не має необхідності перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; обвинувачений не збирається вчиняти інше кримінальне правопорушення.
При цьому будь-яких доказів того, що обставини, які були прийняті при обранні ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з часом змінились, стороною захисту суду не надано.
Заявлене стороною захисту клопотання не обґрунтоване, а посилаючись на те, що деякі з ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, ще можуть мати місце під час судового розгляду, доводи сторони захисту протирічать один одному.
Таким чином, суд вважає заявлене захисником клопотання про зміну ОСОБА_4 запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Так, відповідно до абз. третього частини 4 статті 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Тобто, визначення розміру застави особі, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 402 КК України, є правом суду (крім випадку обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного/обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором).
За змістом частини 4 статті 182 КПК України розмір застави має визначатися з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, та повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Таким чином, закон визначає сукупність обставин, а також критерії, якими повинен керуватися слідчий суддя, суд при визначенні у кожному конкретному випадку розміру застави.
Такими обставинами є всі обставини кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого, інші дані про його особу, ризики, передбачені в ст. 177 КПК, а критеріями те, що розмір застави достатньою мірою гарантуватиме виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та водночас не буде завідомо непомірним для нього.
Це означає, що, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати за рішенням суду про звернення застави у дохід держави утримувала підозрюваного, обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого - її внесення не призвело до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного людини існування.
В рішенні від 20.11.2010 у справі «Мангурас проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити явку обвинуваченого в судове засідання. Сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку. Іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Задовольняючи клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд, з урахуванням усіх обставин кримінального правопорушення та даних про особу обвинуваченого, вважає за можливе визначити ОСОБА_4 розмір застави.
Так, з огляду на особу обвинуваченого, який раніше не судимий, будь-яких негативних характеристик відносно ОСОБА_4 суду не надано, з урахуванням сімейного та майнового становища обвинуваченого, зокрема рівня його матеріального забезпечення як військовослужбовця, що проходить службу в Збройних Силах України, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, яке ОСОБА_4 інкримінується, враховуючи також доводи сторони захисту та позицію сторони обвинувачення, суд вважає за можливе визначити обвинуваченому заставу в розмірі 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить суму 181680,00 грн. Суд вважає, що застава в такому розмірі буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити бажання ухилитися чи іншим чином перешкоджати судовому розгляду кримінального провадження, тобто зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
У разі внесення обвинуваченим у будь-який момент до 21.03.2024 застави, вважаю за необхідне покласти на ОСОБА_4 обов'язки, визначені частиною 5 статті 194 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 9, 26, 177-178, 181, 183, 194, 197, 199, 201, 202, 331, 371-372, 376, 395 КПК України, суд
В задоволенні клопотання захисника, адвоката ОСОБА_5 , про зміну обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу, - відмовити.
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, - задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах гауптвахти на строк 60 днів, тобто до 21 березня 2024 року включно.
Обвинувачений ОСОБА_4 підлягає звільненню з-під варти у разі внесення застави у розмірі 60 (шістдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 181680,00 грн. (сто вісімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят гривень 00 копійок), яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області в будь-який момент протягом дії цієї ухвали, до 21 березня 2024 року включно.
У разі внесення застави покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки:
1) прибувати до суду із встановленою періодичністю або за викликом у зв'язку з реалізацією завдань кримінального провадження;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому розташована або тимчасово розташована військова частина, де проходить військову службу обвинувачений, без дозволу командира військової частини, прокурора або суду;
3) повідомляти прокурора чи суд про зміну дислокації військової частини або місця несення служби.
У разі невиконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього вказаних вище обов'язків, до нього буде застосований інший запобіжний захід, а застава буде звернута в дохід держави.
Ухвала про продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Копію цієї ухвали направити прокурору, обвинуваченому, захиснику, - до відома, та до гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_3 , - для виконання.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, що перебуває під вартою, з моменту отримання копії ухвали.
Ухвалу постановлено та підписано в нарадчій кімнаті в одному екземплярі.
Повний текст ухвали виготовлений та проголошений 22.01.2024 о 15-45 год.
Суддя ОСОБА_1