Провадження № 11-кп/803/805/24 Справа № 202/7610/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
17 січня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченої - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2024 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_7 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Красний Лиман Донецької області, громадянка України, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України,
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2024 року обвинуваченій ОСОБА_7 продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 09 березня 2024 року включно, із визначення застави у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто 107 360 грн.
Мотивуючи ухвалене рішення, суд, врахувавши тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , покарання, яке їй загрожує у разі визнання винуватою, а також вимоги ст. 176 КПК України, посилався на те, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України не припинив існувати та застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе йому запобігти. Водночас, суд дійшов висновку, що застава у розмірі 40 прожиткових мінімумів здатна забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу та застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час доби.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги захисник посилається на недоведеність встановленого судом ризику. Адвокат зазначає, що прокурором не було надано доказів його існування, а рішення про продовження строку тримання обвинуваченої під вартою є тотожними. При цьому, під час судового розгляду не було доведено, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе запобігти ризику, передбаченому п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. На переконання захисника суд не врахував тих обставин, що обвинувачена раніше перебувала під домашнім арештом та покладених на неї обов'язків не порушувала. Поза увагою суду залишилось й те, що ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки, офіційно працевлаштована, має житло, позитивно характеризується, раніше не судима. Окрім цього, захисник звертає увагу на те, що ОСОБА_7 інкриміновано зайняття посади в органі країни-агрессора, що надавав допомогу мешканцям окупованої території протягом 05.08.2022-09.09.2023, та цими діями шкоду державі та суспільству завдано не було. Більш того, з моменту закінчення окупації до часу затримання ОСОБА_7 перебувала вдома у м. Лимані, співпрацювала з працівниками СБУ та жодних спроб переховуватись не здійснювала. Посилання суду на вимоги ч. 6 ст. 176 КПК України захисник вважає безпідставним, оскільки рішенням Конституційного Суду України положення ч. 5 ст. 176 КПК України визнано неконституційними. Серед іншого, захисник зазначає, що обвинуваченій декілька разів змінювався розмір застави, однак востаннє визначений судом залишається непомірним для неї.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченої та захисника, які апеляційну скаргу підтримали, прокурора, який просив ухвалу залишити без змін, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
В силу вимог ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_7 дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як встановлено апеляційним судом у судовому засіданні та що знайшло своє підтвердження і у відповідних матеріалах контрольного провадження, 10 січня 2024 року судом, на розгляді якого перебуває кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , в порядку ст. 331 КПК України було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою останньої.
Вирішуючи питання про продовження строку застосування запобіжного заходу суд першої інстанції дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість подальшого тримання ОСОБА_7 під вартою, та дійшов висновку про існування тих, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали. Судом встановлено, що процесуальний ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшився і виправдовує тримання обвинуваченої під вартою.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження тримання під вартою ОСОБА_7 та доводи захисту щодо зміни обвинуваченій запобіжного заходу на більш м'який, належно з'ясував обставини, які мають значення для вирішення цього питання.
Так, суд першої інстанції, відповідно до ст. 178 КПК України, врахував тяжкість злочину у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , покарання, яке їй загрожує у разі визнання винуватою, положення ч. 6 ст. 176 КПК України, та відповідно наявність передбаченого п. 5 ч. 1 ст.177 КПК ризику, який не припинив існувати, тому дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою останньої та відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу.
Матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченої ОСОБА_7 під вартою, та стороною захисту не наведені.
Що стосується доводів захисту про недоведеність ризику вчинення обвинуваченою іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому вона обвинувачується, то вони не заслуговують на увагу, оскільки сукупність даних про тяжкість злочину у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , обставини провадження та покарання, яке загрожує останній у разі визнання винуватою, беззаперечно вказує на його існування.
Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у колобораційній діяльності, що в умовах воєнного стану, що значно підвищує суспільну небезпечність обвинуваченої.
Доводи захисника про наявність у ОСОБА_7 міцних соціальних зв'язків не заслуговують на увагу, оскільки ці обставини не є стримуючим фактором належної процесуальної поведінки обвинуваченої, як такі, що не перешкодили останній розпочати злочинну діяльність.
Що стосується тверджень захисту про безпідставне посилання суду на положення ч. 6 ст. 176 КК України, то вони також є необґрунтованими.
Колегія суддів звертає увагу на те, що вимогами ч. 6 ст. 176 КПК України встановлено лише право суду застосувати під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Більш того, вимогами ч. 6 ст. 176 КПК України не визначено неможливості застосування до особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, на відміну від положень ч. 5 ст. 176 КПК України, які виключено з КПК України.
Таким чином, враховуючи ті обставини, що під час апеляційного розгляду знайшов підтвердження ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, положення ч. 6 ст. 176 КПК України були застосовані судом правильно.
Щодо доводів захисника про те, що суд визначив обвинуваченій завідомо непомірний розмір застави, то вони також є необґрунтованими.
На переконання колегії суддів, з огляду на обставини провадження, тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , а також особу останньої, визначений судом розмір застави у 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб здатен забезпечити виконання обвинуваченою своїх процесуальних обов'язків.
Що стосується обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_7 , то ці обставини перевіряються судом під час ухвалення остаточного рішення.
Як вбачається із матеріалів справи, питання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було вирішено під час судового розгляду, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання припинила існувати і на заміну їй було висунуте обвинувачення.
Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про необхідність продовження застосування запобіжного заходу у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, продовження існування яких в даному випадку було беззаперечно встановлено.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки ухвалене у відповідності до вимог закону та на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та оціненими судом, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2024 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4