Справа № 724/1787/23
Провадження № 2/724/21/24
/З А О Ч Н Е/
10 січня 2024 року Хотинський районний суд Чернівецької області в складі:
головуючого судді: Ковальчук Т.М.
за участі:
секретаря судового засідання: Сенік М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хотин Чернівецької області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за договором позики,
17 серпня 2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення процентів за договором позики.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 15.11.2017 року рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області у справі №724/1313/17 з відповідача на його користь стягнуто заборгованість за договором позики в розмірі 30450 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 22 серпня 2017 року було еквівалентно 774 744,46 грн; три проценти річних від суми основного боргу в розмірі - 18 784, 90 грн; інфляційні втрати в розмірі - 82 122,88 грн. Рішення набрало законної сили 19.12.2017. На підставі цього рішення було відкрите виконаве провадження №5604000023.
Позивач стверджує, що за цим виконавчим провадженням у період з жовтня 2018 по березень 2023 року відповідачем проводилось часткове погашення заборгованості. Однак, починаючи з квітня 2023 року відповідач ухиляється від виконання судового рішення. Сума заборгованості станом на 21.07.2023 року становить 529 868,13 грн.
Позивач посилаючись на ст.ст. 625, 1048 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України просить суд стягнути з відповідача на його користь за період з вересня 2020 по січень 2022 інфляційне нарахування на суму боргу в розмірі 78420,51 грн, а також три проценти річних від простроченої суми - 24214,25 грн та відсотки за користування коштами - 59396,03 грн, які розраховані за період з 17.08.2020 по 23.02.2023 р., а всього на загальну суму 162 030,79 грн.
Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 30.08.2023 року провадження по справі відкрито та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.26).
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи у їхній відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, не заперечують щодо винесення по справі заочного рішення (а.с.48).
Відповідач ОСОБА_2 в судові засіданні 03.10.2023, 09.11.2023 та 10.01.2024 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про день, час та місце судового засідання повідомлявся в установленому законом порядку, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням про вручення судової повістки (а.с.29,34,38,47), відзив на позов не подавав.
Відповідно до ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів у разі якщо: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; він не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин суд, з письмової згоди позивача, виносить рішення на підставі наявних у справі доказів та в порядку, передбаченому ст.280 ЦПК України.
Суд вважає можливим провести розгляд справи по суті без участі сторін, оскільки в матеріалах справи достатньо даних про права і взаємостосунки сторін.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, встановивши наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Судом встановлено, що заочним рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 15.11.2017 року (справа №724/1313/17), стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики на загальну суму 875652,24 грн, яка складається з наступного: сума основного боргу в розмірі - 774 744,46 грн; три проценти річних від суми основного боргу в розмірі - 18 784, 90 грн; інфляційні витрати в розмірі - 82 122,88 грн. З тексту рішення встановлено, що 01 серпня 2016 року між сторонами було укладено договір позики, у відповідності до якого позивач передав відповідачу грошову позику в розмірі 30450 доларів США зі строком повернення до 01 листопада 2016 року. (а.с.12-13).
З метою виконання цього судового рішення, яке 19.12.2017 року набрало законної сили, 16.02.2018 року Хотинським районним судом Чернівецької області був виданий позивачу виконавчий лист №724/1313/17 (а.с.14).
23.03.2018 року Хотинським відділом державної виконавчої служби у Дністровському районі Чернівецької області Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) /далі- Хотинський відділ ДВС/ було відкрито виконавче провадження №56040023 і проводилось виконання рішення суду (а.с.15).
Згідно інформації Хотинського відділу ДВС від 24.07.2023 за № 11892 вбачається, що на примусовому виконанні Хотинського відділу ДВС перебуває виконавчий лист Хотинського районного суду Чернівецької області №724/1313/17, виданий 15.11.2017 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики суму основного боргу у розмірі 774 744,46 грн. Станом на 21.07.2023 року залишок боргу становить 529 868 грн 13 коп (а.с.18-19).
Щодо вимог про стягнення процентів за користування коштами за період з 17.08.2020 по 23.02.2022.
Відповідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позивач в позові зазначає, що згідно положень ч.2 ст.1048 ЦК України, укладений з відповідачем договір позики не є безпроцентним, а тому відповідач зобов'язаний сплачувати йому проценти від суми позики у розмірі облікової ставки Національного банку України до дня повернення позики.
З розрахунку наданого позивачем вбачається, що проценти від суми позики розраховані ним за період з 17 серпня 2020 року по 23 лютого 2022 року (556 днів) та становлять 59 396,03 грн (а.с.7-8).
У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема, за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
У цій постанові (пункт 6.36) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 13 грудня 2018 року в справі № 913/11/18, відповідного до якого у разі погодження сторонами іншої домовленості, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини першої статті 1048 ЦК України, допускається нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) зазначено про те, що зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за користування кредитом. Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за користування кредитом можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати.
Отже, період нарахування процентів від суми позики - є періодом дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.
Аналогічний за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що строк дії договору позики, укладеного між сторонами, закінчився 01 листопада 2016 року.
Отже, нарахування процентів за користування кредитом після 01 листопада 2016 року, тобто, після закінчення строку дії договору позики, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому підстави для їх стягнення з відповідача на користь позивача відсутні.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. У частині п'ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Зазначений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі №6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
У постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №520/16692/16-ц, зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом з тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти».
Аналізуючи наведені норми матеріального права, правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, необхідно дійти висновку про те, що грошове зобов'язання це - цивільне правовідношення, в якому праву вимоги кредитора кореспондує юридичний обов'язок боржника здійснити відповідний платіж, тобто вчинити дію, що полягає у передачі грошей.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 має невиконане грошове зобов'язання перед ОСОБА_1 , яке визначено рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 15 листопада 2017 року у загальній сумі 875652,24 грн.
Отже, у відповідача виник юридичний обов'язок здійснити відповідний платіж на виконання рішення суду, яким з нього стягнуто заборгованість на користь позивача у національній валюті - гривні, без зазначення її еквіваленту в іноземній валюті, тобто втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції не будуть відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц.
Таким чином, у зв'язку з невиконанням судового рішення позивач має право на стягнення передбачених статтею 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 17.08.2020 по 23.02.2022.
Положення статей 3, 509, 625 ЦК України, передбачають нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період.
Наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13.
Як зазначено вище, рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 15 листопада 2017 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 суму основного боргу у розмірі - 774 744,46 грн; три проценти річних від суми основного боргу в розмірі - 18 784, 90 грн; інфляційні витрати в розмірі - 82 122,88 грн.
В рамках виконавчого провадження №56040023 з ОСОБА_2 здійснювалося стягнення суми основного боргу у розмірі 774744,46 грн. Станом на 21.07.2023 року залишок боргу становить 529868,13 грн (а.с.16-19).
За таких обставин, при обрахуванні 3 % річних та інфляційних втрат у зв'язку із невиконанням рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 15.11.2017 року відповідно до ст. 625 ЦК України слід виходити із загальної суми основного боргу (774 744,46 грн) за вирахуванням сум, що стягнуті в рамках виконавчого провадження, тобто, 529 868,13 грн.
Згідно розрахунку позивача, три проценти річних від суми простроченого грошового зобов'язання по відшкодуванню суми основного боргу в розмірі 529868,13 грн за період з 17.08.2020 по 23.02.2022 (556 днів), яке виникло за судовим рішенням від 15.11.2017 у виконавчому провадженні №56040023 становлять 24 214 грн 25 коп, а інфляційні витрати за період з вересня 2020 по січень 2022 складають 78420 грн 51 коп (а.с.4-6).
Відповідно до розмірів індексу інфляції, зазначених позивачем в розрахунку за період з вересня 2020 по січень 2022, встановлено, що в вересні 2020 року індекс інфляції складав - 100,5, жовтень 2020 - 101,0, листопад 2020 - 101,3, грудень 2020 - 100,9.
За 2021 рік індекс інфляції складав: січень 101,3, лютий - 101,0, березень - 101,7, квітень - 100,7, травень - 101,3, червень - 100,2, липень - 100,1, серпень - 99,8, вересень - 101,2, жовтень - 100,9, листопад 100,8, грудень - 100,6.
За січень 2022 року індекс інфляції складав 101,3.
Інфляційні нарахування обчислюються за формулою: (сума боргу) х (індекс інфляції) :100 - (сума боргу).
Тому, розмір втрати від інфляції за ці місяці складає:
-за вересень 2020 року - 2649,34 грн /529868,13 х 100,5 :100-529868,13/;
-за жовтень 2020 року - 5298,68 грн /529868,13 х 101,0 :100-529868,13/;
-за листопад 2020 року - 6888,29 грн /529868,13 х 101,3 :100-529868,13/;
-за грудень 2020 року - 4768,81 грн /529868,13 х 100,9 :100-529868,13/;
-за січень 2021 року - 6888,29 грн /529868,13 х 101,3 :100-529868,13/;
-за лютий 2021 року - 5298,68 грн /529868,13 х 101,0 :100-529868,13/;
-за березень 2021 року - 9007,76 грн /529868,13 х 101,7 :100-529868,13/;
-за квітень 2021 року - 3709,08 грн /529868,13 х 100,7 :100-529868,13/;
-за травень 2021 року - 6888,29 грн /529868,13 х 101,3 :100-529868,13/;
-за червень 2021 року - 1059,74 грн /529868,13 х 100,2 :100-529868,13/;
-за липень 2021 року - 529,87 грн /529868,13 х 100,1 :100-529868,13/;
-за вересень 2021 року - 6358,42 грн /529868,13 х 101,2 :100-529868,13/;
-за жовтень 2021 року - 4768,81 грн /529868,13 х 100,9 :100-529868,13/;
-за листопад 2021 року - 4238,95 грн /529883,13 х 100,8 :100-529868,13/;
-за грудень 2021 року - 3179,21 грн /529868,13 х 100,6 :100-529868,13/;
-за січень 2022 року - 6888,29 грн /529868,13 х 101,3 :100-529868,13/.
Отже, розмір втрат від інфляції за період з вересня 2020 року по січень 2022 року складає 78420,51 грн.
Розмір 3 % річних обраховується за формулою: (сума боргу) х 3% : 100% : (кількість днів у році) х (кількість днів прострочення виконання).
Сума трьох процентів річних за порушення грошового зобов'язання за період:
- з 17.08.2020 по 31.12.2020 (137 дні) складає 5950,16 грн /529868,13 грн х 3% : 100 % : 366 днів у році х 137 дні прострочення зобов'язання = 5950,16/;
- з 01.01.2021 по 31.12.2021 (365 дні) складає 15896,04 грн/529868,13 грн х 3% : 100 % : 365 днів у році х 365 дні прострочення зобов'язання = 15896,04/;
- з 01.01.2022 по 23.02.2022 (54 дні) складає 2351,74 грн /529868,13 грн х 3% : 100 % : 365 днів у році х 54 дні прострочення зобов'язання = 2351,74/.
Отже, сума трьох процентів річних за порушення грошового зобов'язання за період з 17 серпня 2020 по 23 лютого 2022 (включно) /556 днів/ складає 24197,94 грн /5950,16+15896,04+2351,74/.
Таким чином, оскільки відповідач своє грошове зобов'язання за рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 15.11.2017 року в повному обсязі не виконав, тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 втрати від інфляції в розмірі 78420,51 грн за період з вересня 2020 по січень 2022 та 3% річних в розмірі 24197,94 грн нарахованих на суму неповернутих відповідачем грошових коштів за період з 17.08.2020 по 23.02.2022 року (включно).
Щодо судових витрат
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд вирішує питання про розподіл судових витрат між сторонами. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», так як є особою з інвалідністю II групи (а.с.20).
Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою позову майнового характеру становить один відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову становить162030,70 грн, отже розмір судового збору складає 1620,31 грн /162030,70 х 1%/.
Позовні вимоги задоволено частково в розмірі 102618,45 грн /78420,51+24197,94/, що дорівнює 63,33 % задоволенню позовних вимог, позивач звільнений від сплати судового збору, отже судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1026,14 грн. (1620,31 х 63,33%) підлягають стягненню з відповідача на користь держави; іншу частину судових витрат по сплаті судового збору необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст.141, 263, 264, 265, 280-283 ЦПК України, ст.ст.3, 11, 509, 524, 526, 533-535, 599, 611, 625, 1048 ЦК України, суд,
ПозовОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у розмірі 24197 (двадцять чотири тисячі сто дев'яносто сім) гривень 94 копійки та інфляйційні витрати в розмірі 78 420 (сімдесят вісім тисяч чотириста двадцять) гривень 51 копійка.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1026 (одна тисяча двадцять шість) гривень 14 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного рішення.
Відповідач, якому заочне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в апеляційному порядку.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Чернівецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного рішення.
Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Повне заочне рішення складено 22.01.2024 року.
Суддя Т.М.Ковальчук