про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
16 січня 2024 року м. Київ № 320/34692/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Балаклицький А.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, в якому просить суд:
- стягнути шляхом списанні у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 97 245 000 грн. майнової шкоди;
- стягнути шляхом списанні у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 97 245 000 грн. моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження за даним позовом, суд виходить з наступного.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
При цьому, пунктом 7 статті 4 КАС України передбачено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Окрім того, суд відмічає, що відповідно до ч. 2, 3 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно -правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Зокрема, суд зазначає, що гідно з вимогами частини першої статті 4 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.
Пунктами 10 та 19 частини першої статті 3 КПК України встановлено, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого Законом України про кримінальну відповідальність; сторони кримінального провадження - з боку обвинувачення: слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.
Завданнями кримінального судочинства відповідно до статті 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Отже, кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності, зокрема, слідчих, керівників органу досудового розслідування, прокурорів щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Таким чином, з викладеного вище можна прийти до висновку, що спірні відносини, які виникають між особою та прокуратурою, слідчими, органом дізнання під час здійснення ними процесуальної діяльності в межах кримінальних проваджень, не є управлінськими, а повноваження цих органів та їхніх посадових осіб щодо порядку здійснення їхньої діяльності в межах кримінальних провадженнях регламентовані Кримінально процесуальним кодексом України.
Аналогічна правова позиція викладена в спільному інформаційному листі Вищого адміністративного суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 334/8/13-11 від 12 березня 2011 року.
Суд, також вважає за необхідне звернути увагу, як зазначено в пункті 4.2 рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2001 від 23 травня 2001 року, кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не можуть бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Однак таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.
За приписами частини першої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Згідно статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Відповідно до статті 303 КПК України визначені відповідні рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора на досудовому провадженні, які можуть бути оскаржені та оскарження до суду дій, бездіяльності органів поліції та прокуратури в межах кримінального провадження має здійснюватися у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, і не може бути предметом оскарження у порядку, визначеному Кодексу адміністративного судочинства України.
В даній справи позивач просить стягнути з Міністерства внутрішніх справ України матеріальну та моральну шкоді, оскільки вважає дії та бездіяльність його працівників злочинними, вказує на наявність факту скоєння такими особами злочинів, їх дії порушують положення Конституції України, ККУ, КПК, ЦКУ та ураховуючи, що в межах спірних правовідносин щодо протиправних дій/бездіяльності відповідача, позивач наполягає на злочинності дій вказаних осіб, спір у цій справі не є публічно-правовим, а предмет перевірки у цій справі за обставинами не проведення належного кримінального провадження за фактом обвинувачення позивач, виходить за межі повноважень суду адміністративної юрисдикції, тому такі вимоги мають бути розглянуті в межах кримінального, а не адміністративного судочинства.
Відповідно, суд зазначає, що оскільки позивач вважає злочинними дії та рішення відповідача, він має право звернутись із відповідними вимогами в порядку КПК України, оскільки питання притягнення до дисциплінарної відповідальності має бути розглянуто в розрізі саме виконання покладених на відповідачів своїх службових обов'язків через встановлення факту невиконання чи неналежного виконання своїх службових обов'язків вказаними особами та щодо злочинності таких дій, адміністративний суд не уповноважений на встановлення останніх.
Суд звертає увагу, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу в своїх рішеннях, що суди, при вирішенні питання, чи підлягає спір розгляду в порядку адміністративного судочинства повинні з'ясувати не лише статус учасників справи, зокрема щодо участі в спірних правовідносинах суб'єкта владних повноважень, але і з'ясувати суть (зміст, характер) спору.
При цьому, розрізняючи справи, що належить розглядати за правилами адміністративного судочинства чи кримінального судочинства, Верховний суд наголошує, що визначальним є те, чи вчинені відповідні дії та чи прийняті оспорювані рішення в межах кримінального провадження, як це визначено кримінально-процесуальним законодавством чи ці дії та рішення прийняті поза межами кримінального провадження.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 815/3591/17, від 25 лютого 2020 року у справі № 826/6293/16.
Стосовно відшкодування шкоди заподіяної протиправними рішеннями та бездіяльністю, що призвело до втрати часу та поневірянь у пошуках правової інфраструктури що виражається у завданні матеріальної та моральної шкоди, суд звертає увагу на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.05.2020 у справі № 585/724/19.
Суд касаційної інстанції вказав, що ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).
Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити належний захист (рішення від 27 вересня 1999 року у справі Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства (Smith and Grady v. The UK), заяви № 33985/96 і № 33986/96; рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв'язку з порушенням.
Загальні підстави покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Так, статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення обов'язку відшкодувати завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Верховний Суд у межах зазначеної справи дійшов висновку про наявність підстав для покладення на державу обов'язку відшкодувати завдану шкоду у зв'язку з неефективністю ведення досудового розслідування кримінальної справи, у якій позивач є потерпілою. Суд визнав, що держава є відповідальною за ефективність тієї системи органів, що створені нею для виконання тієї чи іншої публічно-каральної функції. Держава бере участь як у приватних, так і публічних відносинах. У правових відносинах держава розглядається як цілісний орган, усі структурні підрозділи якого мають ефективно функціонувати.
У контексті цієї справи, суд відмічає, що відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
За таких обставин, питання відшкодування шкоди, завданої потерпілому у зв'язку з неефективністю ведення досудового розслідування кримінальної справи, без вимоги про вирішення публічно-правового спору здійснюється у порядку цивільного судочинства.
Частиною 6 статті 170 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
За таких підстав та з урахуванням того, що заявлені позивачем вимоги не належать до розгляду в порядку адміністративного судочинства та даний позов не віднесений до юрисдикції Київського окружного адміністративного суду, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №320/34692/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Роз'яснити позивачу, що розгляд зазначених позовних вимог має здійснюватися у порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали разом з позовною заявою та доданими до неї матеріалами надіслати позивачам.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Балаклицький А. І.