19 січня 2024 року № 320/20833/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у місті Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року з 90% до 70% відповідних сум грошового забезпечення та обмеження виплати пенсії максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року із розрахунку основного розміру пенсії 90% грошового забезпечення та виплатити ОСОБА_1 призначену пенсію без обмеження максимальним розміром з 01.03.2022 року, з 01.03.2023 року та при здійсненні щорічної індексації пенсії.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що він отримує пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (далі - Закон № 2262), розмір якої становив на момент призначення 90% сум грошового забезпечення.
Позивач повідомляє, що при здійсненні перерахунку його пенсії з 01.01.2018 її розмір був обмежений відповідачем до 70% відповідних сум грошового забезпечення, однак рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №640/12075/20 порушені права позивача були відновлені та Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві було зобов'язано здійснити з 01.01.2018 перерахунок та виплату пенсії позивача, виходячи з 90% відповідних сум грошового забезпечення.
Окрім того, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.01.2022 у справі №640/20494/21 відповідача було зобов'язано здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії позивачу на підставі довідки Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 01.04.2021 №ВСЗ/748 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019.
Натомість, під час виконання цього рішення відповідач знов зменшив розмір відсоткового значення пенсії з 90% до 70% сум грошового забезпечення на підставі частини другої статті 13 Закону № 2262 в редакції, чинній на час перерахунку пенсії, а також обмежив виплату пенсії максимальним розміром, а саме: десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність.
На думку позивача, такі дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві є протиправними, оскільки призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами, а внесені зміни до частини другої статті 13 Закону № 2262 не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, внаслідок чого має застосовуватись розмір грошового забезпечення у відсотках, який встановлено на момент призначення пенсії. При цьому позивач зауважує, що його право на отримання пенсії саме у такому відсотковому розмірі від сум грошового забезпечення вже було констатовано судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Також позивач зазначає про відсутність у пенсійного органу повноважень на обмеження пенсії максимальним розміром з огляду на ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 №7-рп/2016 у справі №1-38/2016.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що на час здійснення перерахунку пенсії позивача діяла редакція статті 13 Закону №2262, згідно якої максимальний розмір пенсії не повинен перевищувати 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.
У зв'язку з цим, здійснення перерахунку пенсії позивача, виходячи з 70% грошового забезпечення, відповідач вважає правомірним.
Позовні вимоги про неправомірне обмеження пенсії позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність ) відповідач вважає не обґрунтованими, оскільки чинне законодавство містить відповідні положення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач є пенсіонером, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві, та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262, розмір якої на момент призначення пенсії дорівнював 90% грошового забезпечення.
З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018 її розмір був обмежений 70% грошового забезпечення, що стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №640/12075/20, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код 42098368) здійснити перерахунок та виплату позивачу з 01.01.2018 року пенсії з розрахунку 90% грошового забезпечення з урахуванням раніше проведених виплат.
01.04.2021 Київським міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки позивачу видано довідку №ВСЗ/748 про розмір грошового забезпечення позивача станом на 05.03.2019 року з урахуванням видів і розмірів основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень і премій).
Враховуючи відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у здійсненні перерахунку пенсії позивача на підставі цієї нової довідки, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.01.2022 у справі №640/20494/21 адміністративний позов задоволено частково та, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести позивачу перерахунок та виплату пенсії на підставі довідки Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 01.04.2021 №ВСЗ/748, починаючи з 01.04.2019, з урахуванням проведених раніше виплат.
На виконання цього рішення відповідач здійснив перерахунок пенсії з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки, однак при здійсненні такого перерахунку відповідач використовував відсоткове значення розміру грошового забезпечення на рівні 70% (а не 90%), а також обмежив пенсію максимальним розміром (не більше десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).
Не погоджуючись з правомірністю дій відповідача щодо повторного зниження відсоткового значення грошового забезпечення для визначення розміру пенсії з 90% до 70%, а також обмеження пенсії максимальним розміром, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються: основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон №2262, відповідно до якого законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Відповідно до пункту а частини першої статті 13 Закону № 2262 (у редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт а статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Частиною другою статті 13 Закону № 2262 (у редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії) було визначено, що загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2 - 95 процентів.
08.07.2011 Верховною Радою України прийнято Закон України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи № 3668-VI (далі - Закон № 3668), який набрав чинності 01.10.2011, підпунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень якого внесено зміни до Закону №2262, зокрема у частині другій статті 13 цифри 90 замінено цифрами 80.
27.03.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні № 1166-VII (далі - Закон № 1166), який набрав чинності з 01.04.2014, крім деяких положень, пунктом 23 Розділу ІІ якого внесено зміни до Закону №2262: у частині другій статті 13 цифри 80 замінено цифрами 70. Ці зміни набрали чинності з 01.05.2014.
Частина вісімнадцята статті 43 Закону №2262 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.
Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону № 2262 усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 13.02.2008 № 45 (далі - Порядок № 45, в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) пенсії, призначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із цим Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 45 на підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі - довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України. Зазначені довідки надсилаються до державних органів, у яких особи проходили службу до відрядження, а їх уповноважені органи подають довідки у п'ятиденний строк головним управлінням Пенсійного фонду України.
Пунктом 4 Порядку № 45 визначено, що перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Кабінет Міністрів України у Порядку № 45 визначив, що перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права.
Суд зазначає, що стаття 13 Закону № 2262 регулює порядок призначення пенсій, а стаття 63 визначає підстави, умови і порядок їх перерахунку.
Зміни до статті 63 Закону № 2262 ні Законом № 3668, ні Законом № 1166 у частині підстав, умов, розміру або порядку перерахунку пенсій не вносилися.
Постанови Кабінету Міністрів України № 45 і № 103 також не містять жодних положень про зміну відсоткового значення розміру призначених пенсій при їх перерахунку.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що внесені Законом № 3668 та Законом № 1166 зміни до статті 13 Закону № 2262 щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону № 2262, яка не зазнала змін у зв'язку з прийняттям Закону № 3668 та Закону № 1166.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що при перерахунку пенсії позивача відповідно до нової довідки про розмір грошового забезпечення відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 Закону № 2262, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом у рішенні від 04.02.2019 у зразковій справі № 240/5401/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79615886), яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85174587).
Більш того, суд звертає увагу на те, що право позивача на застосування показника відсоткового значення грошового забезпечення для перерахунку пенсії саме на рівні 90%, а не 70% вже було підтверджено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2021 у справі № 640/12075/20, про яке згадувалося вище.
На виконання цього судового рішення відповідачем був здійснений перерахунок пенсії позивача, розмір якої був визначений на рівні 90% сум грошового забезпечення, але в подальшому, не зважаючи на наявність цього рішення, при наступному перерахунку пенсії її розмір знов був зменшений з 90%до 70% грошового забезпечення.
Вказані дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві розцінюються судом як такі, що порушують одну з головних конституційних засад судочинства, визначених статтею 129 Основного Закону, а саме: принцип обов'язковості рішень суду.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом, в тому числі кримінальну.
Принцип обов'язковості судового рішення також закріплений у частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Зазначеною нормою визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Виконання судового рішення, ухваленого будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина судового розгляду у контексті статті 6 Конвенції. Провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадіями одного провадження.
Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина судового процесу для цілей статті 6 Конвенції (Рішення у справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997 заява № 18357/91, п. 40).
Суд зазначає, що належне і остаточне виконання судового рішення виключає можливість номінального, формального ставлення пенсійного органу до відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії у розмірі 90% сум грошового забезпечення, аби у подальшому, при здійсненні наступного перерахунку пенсії її розмір знов був обмежений до 70% грошового забезпечення, незважаючи на встановлений судовим рішенням факт протиправності такої позиції відповідача.
Суд зазначає, що встановлена в межах розгляду цієї справи поведінка пенсійного органу у вигляді допущення повторного порушення прав позивача (шляхом протиправного зниження розміру його пенсії з 90% до 70% сум грошового забезпечення при наявності висновку Верховного Суду у рішенні по зразковій справі та такого, що набрало законної сили, судового рішення, яким констатовані протиправні дії відповідача за абсолютно ідентичних обставин) свідчить про свідоме ігнорування відповідачем судових рішень, зневажливе ставлення до правових принципів, на яких будується демократична і правова держава.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про те, що відповідач протиправно повторно порушив права позивача та здійснив зменшення відсоткового значення розміру пенсії з 90% до 70% сум грошового забезпечення при здійсненні перерахунку пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 01.04.2021 №ВСЗ/748 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019.
Відповідно, порушені права позивача підлягають повторному судовому захисту.
Щодо застосування відповідачем обмеження пенсії максимальним розміром під час її виплати та нарахування, суд зазначає таке.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 №3668-VІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до відповідно до Податкового кодексу України, Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" не може перевищувати 10740 гривень.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень рішення КСУ № 7-рп/2016, у Законі України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі № 591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону №2262.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI- у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
З огляду на вищевказане, суд у цій справі дійшов висновку, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262, є протиправним.
Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах, зокрема:
- від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21;
- від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21;
- від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21;
- від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18;
- від 18 травня 2022 року у справі № 380/12337/20.
У зв'язку з цим, суд вважає, що відповідач протиправно застосував обмеження пенсії позивача максимальним розміром при проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.04.2019 згідно з довідкою Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 01.04.2021 №ВСЗ/748 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення основного розміру пенсії позивача з 90% до 70% сум грошового забезпечення та застосування обмеження його пенсії максимальним розміром при проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.04.2019 згідно з довідкою Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 01.04.2021 №ВСЗ/748 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019.
При цьому стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та провести виплату позивачу пенсії суд зазначає таке.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії позивачу згідно з довідкою Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 01.04.2021 №ВСЗ/748 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90% суми грошового забезпечення, з урахуванням рішень Окружного адміністративного суду міста Києва, без обмеження максимального розміру пенсії та з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача не обмежувати пенсію максимальним розмір при здійсненні щорічної індексації доходів суд зазначає наступне.
Пенсія виплачується пенсіонерам з врахуванням індексації (встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" та постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 р. № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році»).
Відповідно до статті 64 Закону №2262 (в редакції Закону №2040-IX від 15.02.2022, яка застосовується з 1 березня 2022 року) у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, та членам їх сімей у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Сума індексації враховується під час подальшого перерахунку пенсії відповідно до статті 63 цього Закону.
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 Про індексацію та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році з 01 березня 2022 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2021 року включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Абзацом другим пункту 1 Постанови № 118 встановлено, що з 01 березня 2022 перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року №124 Питання проведення індексації пенсій у 2019 році, проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,14.
Позивач у цій справі оскаржує дії пенсійного органу щодо обмеження розміру пенсії при виплаті її індексації, нарахованої на виконання зазначених постанов Кабінету Міністрів України максимальним розміром, внаслідок обмеження пенсійної виплати максимальним розміром та взяття за базову розрахункову величину пенсію в обмеженому розмірі.
Стосовно наявності у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році та пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 р. № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» положення про підвищення пенсій з 01 березня 2022 року та 2023 року у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, суд звертає увагу на те, що за загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а виклала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У спірних правовідносинах наведені положення постанов Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 та від 24 лютого 2023 р. № 168 суперечить приписам Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, які є спеціальними та підлягають застосуванню відповідачем.
До того ж, закон не передбачає випадків обмеження пенсійної виплати максимальним розміром, визначеним за результатами перерахунку пенсії, здійсненого на виконання судового рішення, як це зробив відповідач у спірних відносинах.
Так, закон не уповноважує територіальний орган Пенсійного фонду на власний розсуд визначати підстави та умови для обмеження пенсійних виплат, а тому відповідні дії ГУ ПФУ є протиправними, оскільки вчинені всупереч приписам частини другої статті 19 Конституції України.
Враховуючи вищенаведене, суд погоджується з правомірністю тверджень позивача про необхідність зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію пенсії з 01 березня 2022 року та з 01 березня 2023 року відповідно до постанов № 118, № 168 з урахуванням проведених виплат та без обмеження пенсії максимальним розміром.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування основної частини позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в сумі 1073,60,20 грн згідно з квитанцією від 24.05.2023 року № 84СХ-Х0С4-Р036-ТХАВ, який в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) з 01 квітня 2019 року з 90% до 70% відповідних сум грошового забезпечення та обмеження виплати пенсії максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) з 01 квітня 2019 року із розрахунку основного розміру пенсії 90% грошового забезпечення та виплатити ОСОБА_1 призначену пенсію без обмеження максимальним розміром з 01.03.2022 року, з 01.03.2023 року при здійсненні щорічної індексації пенсії.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 19.01.2024.
Суддя Панченко Н.Д.