ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" січня 2024 р. справа № 300/8724/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дії, -
ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (надалі - Головне управління ПФУ у Львівській області, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області, третя особа) про:
визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 19.10.2023 №091630017508 про відмову позивачу у призначенні пенсії;
зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 02.08.2023 пенсію за віком із урахуванням до страхового стажу періодів з 01.09.1980 по 27.10.1982, з 20.11.1984 по 01.07.1987, з 21.08.1990 по 15.12.1991, з 01.07.2000 по 27.01.2001, з 28.01.2001 по 30.06.2004, з 01.07.2004 по 31.07.2004, з 01.08.2004 по 31.08.2004, з 01.09.2004 по 31.05.2005, з 01.06.2005 по 30.06.2005, з 29.08.2005 по 31.12.2009, з 01.02.2012 по 02.08.2012.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що набув 60-річного віку та мав більше ніж 30 років страхового стажу роботи, тому 12.10.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за призначенням пенсії. Водночас, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 19.10.2023 №091630017508 у призначенні пенсії йому було відмовлено, у зв'язку із протиправним, на переконання ОСОБА_1 , незарахуванням до страхового стажу періодів роботи, навчання та ведення підприємницької діяльності.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
08.01.2024 від Головного управління ПФУ у Львівській області надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Вказує, що надані позивачем документи про стаж містять неправильні та неточні записи, що унеможливлює їх врахування при визначенні права на призначення ОСОБА_1 пенсії.
10.01.2024 на адресу суду надійшли пояснення від Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області, у яких наполягає на безпідставності позовних вимог.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 набув 60-річного віку, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_1 , виданого Івано-Франківським МУВС МВС в Івано-Франківській області (а.с. 11).
Сторонами не заперечується, що 12.10.2023 позивач звернувся за призначенням пенсії до Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області, водночас розгляд документів ОСОБА_1 здійснювало Головне управління ПФУ у Львівській області (а.с. 101-102).
Рішенням Головного управління ПФУ у Львівській області від 19.10.2023 №091630017508 у призначенні пенсії ОСОБА_1 було відмовлено, у зв'язку із недостатнім обсягом страхового стажу (а.с. 99).
Так, відповідно до протоколу розрахунку стажу, страховий стаж позивача для визначення права на призначення пенсії складає 16 років 3 місяці 2 дні (а.с. 100).
Змістом рішення Головного управління ПФУ у Львівській області від 19.10.2023 №091630017508 підтверджується, що за доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано:
період роботи №6 згідно запису трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки дата наказу містить виправлення не завірене належним чином;
період роботи з 01.07.2000 по 27.01.2001, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків;
період підприємницької діяльності з 19.01.2001 по 31.12.2003, оскільки не надано документів про сплату страхових внесків (а.с. 99).
Водночас, на переконання ОСОБА_1 відповідач також протиправно не зарахував до його страхового стажу наступні періоди: з 01.09.1980 по 27.10.1982, з 20.11.1984 по 01.07.1987, з 28.01.2001 по 30.06.2004, з 01.07.2004 по 31.07.2004, з 01.08.2004 по 31.08.2004, з 01.06.2005 по 30.06.2005, з 29.08.2005 по 30.06.2005, з 29.08.2005 по 31.12.2009, з 01.02.2012 по 02.08.2012 .
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 19.10.2023 №091630017508 про відмову позивачу у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Так, за змістом позовної заяви ОСОБА_1 стверджує, що має право на призначення пенсії згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закону України №1058).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
У межах спірних правовідносин суд зазначає про необхідність встановлення факту наявності у позивача страхового стажу в обсязі, достатньому для призначення пенсії.
Так, копією паспорта НОМЕР_1 , виданого Івано-Франківським МУВС МВС в Івано-Франківській області, підтверджується, що ОСОБА_1 набув 60-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_1.
Таким чином, для призначення пенсії за віком з 60-річного віку, позивачу необхідно мати страховий стаж в обсязі не менше 30 років.
Натомість, відповідачем у рішенні від 19.10.2023 №091630017508 визнається страховий стаж ОСОБА_1 , необхідний для призначення пенсії, в обсязі 16 років 3 місяці 2 дні.
Таким чином, з метою всебічного розгляду даної справи, суд вбачає за доцільне розглянути окремо кожен зі спірних періодів роботи, навчання чи ведення підприємницької діяльності позивача.
Щодо періоду роботи позивача з 18.08.1990 по 27.01.2001, судом зазначається наступне.
Відповідно до даних трудової книжки від 17.08.1987 НОМЕР_2 , ОСОБА_1 з 18.08.1990 по 27.01.2001 працював на посаді президента Малого підприємства «Асоціація Будо» Івано-Франківського обласного відділення Дитячого фонду України (а.с. 22-23).
На переконання пенсійного органу, даний період не може бути зарахований до страхового стажу позивача, оскільки у записі №6 про прийняття позивача на роботу міститься виправлення.
Так, судом досліджено копію трудової книжки від 17.08.1987 НОМЕР_2 та встановлено, що у записі №6 у колонці №4 міститься виправлення у місяці наказу про прийняття на роботу.
Воднночас, на час видачі позивачу трудової книжки була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (надалі - Інструкція №162).
Підпунктом 2.2. пункту 2 Інструкції №162 передбачалося, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 було визначено, що всі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, також по нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, кульковою або з пером ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11. пункту 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т. п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Аналогічні вимоги містить також Іструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністретсва праці України від 29.07.1993 №58.
Так, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Як вбачається з матеріалів справи, записи про період роботи з 18.08.1990 по 27.01.2001 містять посилання на відповідні накази як на підставу внесення записів, вони завірені підписом повноважної особи та печаткою, а відтак суд не може погодитися із висновком відповідача про відсутність у ОСОБА_1 права на зарахування до страхового стажу періоду роботи з 18.08.1990 по 27.01.2001, оскільки недолік у записі не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що позивач жодним чином не впливає на дотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки, а підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Водночас, із урахуванням розрахунку стажу ОСОБА_1 (а.с. 19, 100), з метою недопущення подвійного зарахування стажу, суд вважає за необхідне вказати, що до страхового стажу позивача має бути зараховано період з 21.08.1990 по 15.12.1991.
Окрім того, відповідачем відмовлено у зарахуванні до страхового стажу частини періоду роботи у Малому підприємстві «Асоціація Будо» з 01.07.2000 по 27.01.2001, у зв'язку із відсутністю інформації про сплату страхових внесків за вказаний період.
Статтею 8 Закону України №1058 передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно зі ст. 1 Закону України №1058, страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону України №1058, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону України №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст. 20 Закону України №1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Так, судом досліджено Індивідуальні відомості про застраховану особу форма ОК-5 та підтверджено відсутність інформації про сплату страхових внесків за ОСОБА_1 як найманого працівника за вказаний період (а.с. 90).
При цьому, як вже вказувалось судом, трудова книжка позивача містить запис про спірний період роботи.
Отже, фактично, внаслідок невиконання Малим підприємством «Асоціація Будо» обов'язку по сплаті страхових внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періодів його роботи.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для незарахування періоду роботи у Малому підприємстві «Асоціація Будо» через несплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Позивач, як громадянин України, наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 09.10.2020 у справі №341/460/17, від 01.03.2021 у справі №423/757/17, від 27.05.2021 у справі №343/659/17 та від 08.04.2022 у справі №242/1568/17.
А тому із урахуванням вже зарахованих пенсійним органом до страхового стажу періодів роботи, до зарахування підлягають періоди з 21.08.1990 по 15.12.1991 та з 01.07.2000 по 27.01.2001.
Щодо періодів навчання з 01.09.1980 по 27.10.1982 та з 20.11.1984 по 01.07.1987, судом вказується на таке.
Так, факт навчання позивача у зазначені періоди підтверджено наступними документами:
- дипломом серії НОМЕР_3 від 01.07.1987, виданим Івано-Франківськи державним педагогічним інститутом ім. В.С. Стефаника (а.с. 25);
- додатком до диплому № НОМЕР_4 (а.с. 26);
- довідкою від 25.10.2023 №01-23/164, виданою Прикарпатським національним університетом ім. В.С. Стефаника (а.с. 27).
Відповідно до даних довідки від 25.10.2023 №01-23/164, виданої Прикарпатським національним університетом ім. В.С. Стефаника, з 27.10.1982 позивача було відраховано із числа студентів третього курсу історичного факультету, а з 20.11.1984 - поновлено у числі студентів (а.с. 27).
Пунктом 4.2. розділу ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1 (надалі - Порядок №22-1) закріплено, при прийманні документів працівник сервісного центру: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; з'ясовує наявність у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр.
Таким чином, працівники Пенсійного фонду мають як перевіряти обґрунтованість видачі, зміст і належне оформлення наданих документів, так уточнювати інформацію про факт роботи (навчання), проте пенсійним органом самостійно не витребувано необхідну інформацію та/або не повідомлено позивача про необхідність надання додаткових документів на підтвердження періодів навчання.
Отже, період навчання позивача з 01.09.1980 по 27.10.1982 та з 20.11.1984 по 01.07.1987 підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 .
Щодо періодів здійснення позивачем підприємницької діяльності, суд звертає увагу на наступне.
Згідно із пп. 1 п. 31 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України №1058, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску);
Згідно із ч. 4 ст. 24 Закону України №1058, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України №1058, страхові внески кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За приписами пп. 2 п. 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються зокрема документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Відповідно до п. 2.1 Порядку №22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Згідно із п. 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993 №637, періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ). Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Верховний Суд у постанові від 26.10.2018 у справі № 643/20104/15-а вказав, що належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01.07.2000 довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01.07.2000 довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Так, довідкою Головного управління ДПС в Івано-Франківській області підтверджується, що ОСОБА_1 перебував на податковому обліку в ДПІ у м. Івано-Франківську як фізична особа-підприємець з 24.01.2001 по 02.08.2012 (а.с. 64).
Однак, відповідно до протоколу розрахунку стажу відповідачем визнається факт здійснення позивачем підприємницької діяльності лише з 01.07.2004 по 31.07.2004 (в обсязі 11 днів), з 01.09.2004 по 31.05.2005 (в обсязі 5 місяців 8 днів), з 01.07.2005 по 27.08.2005 (в обсязі 1 місяць 16 днів), з 01.01.2010 по 30.06.2010 (в обсязі 6 місяців), з 01.07.2010 по 31.01.2012 (1 рік 7 місяців) (а.с. 100).
Водночас, 03.07.1998 за №727/98 Президентом України прийнято Указ «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства» (надалі - Указ №727/8).
Відповідно до п. 2 Указу №727/8, суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: - до місцевого бюджету - 43 відсотки; - до Пенсійного фонду України - 42 відсотки; - на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.
Згідно п. 6 Указу №727/8, суб'єкт малого підприємства, який сплачує єдиний податок, не є платником податків, в тому числі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Дію Указу №727/8 припинено згідно із Законом України від 04.11.2011 №4014-VІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності», який набрав чинності з 01.01.2012.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено пунктом 3-1, яким встановлено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі статтею 26 цього Закону включаються періоди, зокрема з 01.07.2000 по 31.12.2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру.
Положеннями ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі «Класс та інші проти Німеччини», із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду.
На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Як вже вказувалось судом, довідкою від 30.11.2023 №17455/6/09-19-13-03-06 підтверджується, що ОСОБА_1 з 24.01.2001 по 02.08.2012 перебував на податковому обліку як фізична особа-підприємець (а.с. 64).
Вказаною довідкою також підтверджується факт відсутності у позивача заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, у тому числі зі сплати єдиного соціального внеску (а.с. 64).
Окрім того, на підтвердження сплати єдиного соціального внеску позивачем надано відповідні банківські квитанції та звіти суб'єкта малого підприємництва-фізичної особи-платника єдиного податку (а.с. 28).
Суд також зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України №1058, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 64 Закону України №1058, виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право:
отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України;
проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати;
вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також від фізичних осіб усунення виявлених порушень законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Пенсійного фонду та порядок їх використання;
порушувати в установленому законом порядку питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Тобто, у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу та сплати страхових внесків за цей період страхового стажу, відповідач мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо, а не відмовляти позивачу у належному зарахуванні стажу.
При цьому, представником відповідача та третьої особи на виконання приписів ч. 2 ст. 77 КАС України не надано до суду жодних доказів на підтвердження правомірності не зарахування до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 24.01.2001 по 02.08.2012, зокрема щодо несплати позивачем у зазначений період страхових внесків, що свідчить про необґрунтованість та недоведеність доводів відповідачів у відповідності до норм діючого законодавства.
У свою чергу, позивач покладався на легітимність добросовісних дій державного органу, на який покладено обов'язок призначати пенсії, та передбачений ст. 8 Конституції України принцип верховенства права.
Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).
В пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини, зазначив, що принцип «належного урядування» передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», пункт 128, та «Беєлер проти Італії», пункт 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії», пункту 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункт 58, «Ґаші проти Хорватії», пункт 40, «Трґо проти Хорватії», пункт 67).
З огляду на принцип «належного урядування», відповідач як державний орган повинен був діяти вчасно та у належний і послідовний спосіб, аби гарантувати належну реалізацію права позивача на призначення пенсії.
Таким чином, суд прийшов до висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення підприємницької діяльності з 24.01.2001 по 02.08.2012.
Водночас, із урахуванням відомостей із протоколу розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , з метою обрання належного та ефективного способу захисту порушених прав, суд вбачає за необхідне зобов'язати пенсійний орган зарахувати до страхового стажу позивача періоди з 28.01.2001 по 30.06.2004, з 01.07.2004 по 31.07.2004 у повному обсязі, з 01.08.2004 по 31.08.2004, з 01.09.2004 по 31.05.2005 у повному обсязі, з 01.06.2005 по 30.06.2005, з 29.08.2005 по 31.12.2009, з 01.02.2012 по 02.08.2012.
Із урахуванням викладеного, суд вважає обґрунтованим доводи ОСОБА_1 щодо протиправного характеру рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 19.10.2023 №091630017508 про відмову позивачу у призначенні пенсії, у зв'язку із чим дане рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України №1058, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Статтею 44 Закону України №1058 врегульований порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України №1058, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Відповідно до п. 1.1 Порядку 22-1 в редакції, що діяла на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1, створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
Сторонами не заперечується, що заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, відтак на останнього й має бути покладено й обов'язок відновлення порушених прав позивача, оскільки саме відповідач не виконав свого обов'язку щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Стосовно доводів Головного управління ПФУ і Львівській області щодо можливого втручання судом у його дискреційні повноваження, то суд зазначає таке.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У будь-якому випадку рішення, що приймається суб'єктом владних повноважень у межах його дискреційних повноважень є правомірним лише за умови, що воно відповідає всім критеріям, які визначені частиною другою статті 2 КАС України. Це, зокрема, означає, що такий суб'єкт може довести в адміністративному суді те, що його рішення прийнято обґрунтовано (з урахуванням усіх обставин, що мають значення), безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.
Згідно із ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018 у справі №820/5134/17, від 28.02.2020 у справі №806/3304/18, від 16.11.2020 у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021 у справі №320/5007/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі №480/4737/19.
При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Із урахуванням викладеного, суд не вбачає у зобов'язанні Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області втручання у дискреційні повноваження даного органу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України №1058, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Так, ОСОБА_1 набув 60-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_1, водночас за призначенням пенсії звернувся 12.10.2023, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку. Таким чином, на виконання рішення суду пенсія позивачу має бути призначене з 02.08.2023, тобто з дня наступного, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Тому з огляду на викладене, а також з метою ефективного захисту порушеного права позивача заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у такий належний спосіб:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 19.10.2023 №091630017508 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 01.09.1980 по 27.10.1982, з 20.11.1984 по 01.07.1987, з 21.08.1990 по 15.12.1991, з 01.07.2000 по 27.01.2001, з 28.01.2001 по 30.06.2004, з 01.07.2004 по 31.07.2004 у повному обсязі, з 01.08.2004 по 31.08.2004, з 01.09.2004 по 31.05.2005 у повному обсязі, з 01.06.2005 по 30.06.2005, з 29.08.2005 по 31.12.2009, з 01.02.2012 по 02.08.2012;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 02.08.2023.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Беручи до уваги приписи зазначених норм, оцінюючи наявні в матеріалах докази в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 19.10.2023 №091630017508 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 01.09.1980 по 27.10.1982, з 20.11.1984 по 01.07.1987, з 21.08.1990 по 15.12.1991, з 01.07.2000 по 27.01.2001, з 28.01.2001 по 30.06.2004, з 01.07.2004 по 31.07.2004 у повному обсязі, з 01.08.2004 по 31.08.2004, з 01.09.2004 по 31.05.2005 у повному обсязі, з 01.06.2005 по 30.06.2005, з 29.08.2005 по 31.12.2009, з 01.02.2012 по 02.08.2012;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 02.08.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) сплачений ним судовий збір в розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Головному управлінню Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.
Рішення складене в повному обсязі 19 січня 2024 р.