м. Вінниця
19 січня 2024 р. Справа № 120/14812/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до першого відділу Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії
У Вінницький окружний адміністративний суд звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до першого відділу Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправними діями відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 11 ч. 1 с. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відтак, з метою зобов'язання відповідача прийняти рішення, яким надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 11 ч. 1 с. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою від 28.09.2023 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.
31.10.2023 відповідач подав відзив, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог. Відповідач зазначив, що згідно з абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
Вказана норма визначає, що військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу у разі одночасного дотримання наступних умов: наявності у нього дружини із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, потреби даних осіб у матеріальній допомозі (в утриманні), а також відсутності у вказаних осіб з інвалідністю інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
Враховуючи те, що дружина позивача має працездатного батька, то в силу ст. 198 Сімейного кодексу України він зобов'язаний утримувати свою непрацездатну дочку.
Відтак, на думку відповідача, комісія з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації правомірно відмовила у наданні відстрочки, оскільки військовозобо'язаний не довів відсутність інших осіб, зобов'язаних утримувати особу з інвалідністю.
20.12.2023 та 28.12.2023 позивач подав заяви про виправлення описки в позовній заяві.
Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову та відзиву, встановив наступне.
18.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". До заяви долучив наступні документи:
- копію довідки акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ від 29.11.2022 ;
- копія паспорта ОСОБА_1 ;
- копія паспорта ОСОБА_2 ;
- копія свідоцтва про шлюб;
- нотаріально посвідчена заява про відсутність повнолітніх дітей (а.с. 7)
Однак, відповіді на вказану заяву позивач не отримав.
З метою встановлення причин не розгляду його заяви, позивач 07.08.2023 повторно звернувся до відповідача із заявою, у якій зазначив, що станом на 07.08.2023 не повідомлений жодним чином про результат розгляду його заяви від 18.07.2023 (а.с. 20).
Листом від 21.08.2023 № 2998 відповідач повідомив про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки військовозобов'язаний не довів відсутність інших осіб, зобов'язаних утримувати особу з інвалідністю.
У вказаному листі відповідач посилається на ст. 198 Сімейного кодексу України, за якою, батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (а.с. 21-23).
Позивач, в свою чергу зазначив, що його дружина ОСОБА_2 має матір - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та батька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 32).
Разом з цим, ОСОБА_3 має ІІ групу інвалідності, що підтверджується Довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії (а.с. 36-37).
ОСОБА_4 працює в Комунальному некомерційному підприємстві Шполянський центр первинної медико-санітарної допомоги на посаді водія із середньомісячною заробітною платою 7000,00 грн, що підтверджується Довідкою про доходи від 11.09.2023 (а.с. 33).
Додатково позивач долучив Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданий на ім'я ОСОБА_5 (бабусі ОСОБА_2 ). (а.с. 34).
Відтак, на думку позивача, батько його дружини немає можливості утримувати та надавати матеріальну допомогу дочці згідно із ст. 198 Сімейного кодексу України.
Вважаючи відмову відповідача у надані відстрочки протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу вимог статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Абзацом 5 статті 1 Закону № 3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України "Про оборону України" передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 22 Закону № 3543-XII визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, зокрема, відповідно до ч. 3, 5 статті 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Поряд з цим, статтею 23 Закону № 3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно із положеннями абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з п. 2 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.
За змістом п. 7 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Пунктом 8 Положення № 154 визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, у виконанні завдань з підготовки та ведення територіальної оборони, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Відповідно до положень п. 9 Положення № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:
ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";
оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам;
розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Аналіз наведеного свідчить про те, що до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов'язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку.
Таким чином, саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації.
Як слідує з матеріалів справи, позивач вважає, що має право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки має дружину з інвалідністю ІІІ групи, яка не має інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону її утримувати.
В свою чергу, відповідач листом від 21.08.2023 повідомив, що ОСОБА_1 не довів відсутність інших осіб, зобов'язаних утримувати його дружину з інвалідністю.
Так, відповідно до абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
Ключовим аргументом відповідача є те, що у непрацездатної дружини позивача є працездатний батько, який у відповідності до ст. 198 Сімейного кодексу зобов'язаний її утримувати.
За обставин справи, 19.07.2019 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с. 15).
Згідно із Довідкою до акту медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААВ № 643674 ОСОБА_2 встановлено ІІІ групу інвалідності (загальне захворювання) (а.с. 8).
Відповідно до нотаріально посвідченої заяви від 17.07.2023 ОСОБА_2 підтвердила, що повнолітніх дітей не має. Єдиною особою, яка зобов'язана за законом її утримувати, є її чоловік - ОСОБА_1 (а.с. 16).
Суд зауважує, що згідно ч. 1 ст. 198 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
Разом з цим, стаття 75 Сімейного кодексу України передбачає, що дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.
Таким чином, з моменту реєстрації шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_1 , обов'язок щодо утримання першої як непрацездатної особи покладено на її чоловіка.
З приводу того, що позивач не довів відсутність інших осіб, зобов'язаних утримувати його дружину з інвалідністю, що зазначено в листі відповідача від 21.08.2023, то суд такі доводи відхиляє з огляду на те, що мати дружини позивача ОСОБА_3 має ІІ групу інвалідності, що підтверджується Довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії (а.с. 36-37). Батько дружини позивача ОСОБА_4 працює в Комунальному некомерційному підприємстві Шполянський центр первинної медико-санітарної допомоги на посаді водія із середньомісячною заробітною платою 7000,00 грн, що підтверджується Довідкою про доходи від 11.09.2023 (а.с. 33). Крім того, відповідно до Висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, що виданий на ім'я ОСОБА_5 (бабусі ОСОБА_2 ). (а.с. 34).
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позивач, який має дружину з інвалідністю, має право на відстрочку згідно з абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відтак, відмова відповідача у наданні відстрочки від призову під час мобілізації є неправомірною.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання відстрочки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 зазначає, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Зазначеного правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23.05.2018 у справі №825/602/17, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність в ієрархії нормативно-правовим актам.
Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Таким чином, суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду заяви, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №815/3799/17, від 21.08.2018 у справі №810/3393/17.
Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань призову громадян на строкову військову службу, службу у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від призову на строкову військову службу, службу у військовому резерві
Отже, до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов'язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, з урахуванням чого, готують для розгляду відповідними комісіями матеріали з питань надання відстрочки.
У спірному випадку, позивач звернувся до начальника Гайсинського РТЦК із заявою про надання відстрочки від призову (а.с. 7).
У відповідь начальник першого відділу Гайсинського районного ТЦК та СП надав відповідь, що у відділі створено комісію з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яка щотижнево проводить засідання. На засіданні вищевказана комісія розглянула заяву та встановила відмовити у наданні відстрочки.
За наведених обставин, враховуючи приписи ЗУ Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, Порядку №154, за якими повноваженнями щодо оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації надано безпосередньо відповідному територіальному органу ТЦК та СП, суд вважає, що для належного захисту порушених прав та інтересів позивача у даному випадку слід зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову за мобілізацією на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини дають підстави для висновку, що позов належить задовольнити.
Відповідно до ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути судовий збір у розмірі 536,8 грн.
Керуючись ст.ст. 73 -77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову першого відділу Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Зобов'язати перший відділ Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову за мобілізацією на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
В іншій частині вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань першого відділу Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 536,8 грн (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
Відповідач: Перший відділ Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ - 09804763, вул. Шевченка, 32, м. Бершадь, Вінницька область, 24400).
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна