15 січня 2024 р. Справа № 120/13982/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сала П.І.,
за участю:
секретаря судового засідання Ребесайло С.О.,
представника позивача Швеця Д.Ю.,
представниці відповідача Гаврищук Е.В. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів,
про визнання незаконним та скасування наказу,
11.09.2023 поштою до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Швеця Дмитра Юрійовича, подана від імені та в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - АРМА або відповідач) про визнання незаконним та скасування наказу № 287/9-03-ОС від 03.08.2023 "Про увільнення від роботи ОСОБА_1 ".
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що наказом т.в.о. АРМА за № 341/9-03-ос від 24.09.2021 "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача було звільнено з посади заступника Голови АРМА на підставі ч. 1 ст. 86, ст. 89 Закону України "Про державну службу" та ст. 38 КЗпП України з 27.09.2021. На виконання рішення суду у справі № 640/30382/21, наказом т.в.о. Голови АРМА № 214/9-03-ос від 29.06.2023 позивача було поновлено на раніше займаній посаді заступника Голови АРМА з 27.09.2021. Однак, як зазначає позивач, на момент його поновлення на роботі він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а тому не міг приступити до виконання своїх посадових обов'язків заступника Голови АРМА. Відтак 03.07.2023 та повторно 22.07.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою про його увільнення від виконання обов'язків за посадою у зв'язку з призовом на військову службу. Оспорюваним наказом голови АРМА № 287/9-03-ОС від 03.08.2023 позивача увільнено від роботи на особливий період зі збереженням займаної посади, з 28.02.2022 до дня фактичного його звільнення з військової служби.
Позивач вважає вказаний наказ незаконним та зауважує, що станом на 28.02.2022 він перебував у вимушеному прогулі, не був поновлений на посаді та не виконував свої посадові обов'язки заступника Голови АРМА, а тому його увільнення від роботи з цієї дати є неправомірним.
На думку позивача, відповідач не врахував, що підстави для увільнення виникли тільки після виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, необхідності його фактичного допуску до роботи та неможливості суміщення роботи з проходженням військової служби на час дії воєнного стану. Водночас жодним нормативно-правовим актом не передбачено право роботодавця приймати рішення про увільнення працівника за період, коли такий працівник перебував у вимушеному прогулі з вини роботодавця.
Ухвалою суду від 15.09.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Позивачу надано 10-денний строк з дня отримання копії ухвали для усунення виявлених недоліків позовної заяви шляхом надання суду належних документів на підтвердження свого зареєстрованого місця проживання у Вінницькій області (копії паспорта громадянина України з відміткою про зареєстроване місце проживання або ж іншого відповідного документа).
02.10.2023 поштою до суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків позовної заяви. До заяви додано витяг з Реєстру територіальних громад, з якого видно, що позивач з 03.04.2023 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 09.10.2023 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
30.10.2023 поштою надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні.
Відповідач зазначає, що рішенням суду у справі № 640/30382/21 позивача поновлено на посаді заступника Голови АРМА з 27.09.2021. Виконуючи це рішення після набрання ним законної сили, наказом т.в.о Голови АРМА № 214/9-03-ос від 29.06.2023 було скасовано наказ АРМА за № 341/9-03-ос від 24.09.2021 "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлено позивача на вказаній посаді з 27.09.2021. При цьому відповідач вважає, що судове рішення є належним підтвердженням того, що трудові відносини між сторонами не припинились, а тому позивача правомірно увільнено від роботи саме з 28.02.2022, тобто з дати його зарахування на посаду у зв'язку з проходженням військової служби за призовом під час мобілізації.
Також відповідач вказує на те, що нормами чинного законодавства заборонено державним службовцям суміщати державну службу з іншими видами оплачуваної діяльності, в тому числі з військовою службою, і що проходження державним службовцем військової служби можливе виключно за умови його увільнення за місцем основної роботи. Це, на думку відповідача, додатково свідчить про правомірність оспорюваного наказу та визначеної у ньому дати увільнення позивача від виконання обов'язків заступника Голови АРМА. Водночас відповідач звертає увагу на те, що скасування цього наказу не відмінить призов та проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 саме з 28.02.2022.
26.10.2023 до суду надійшло клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 01.11.2023 вказане клопотання задоволено частково. Подальший розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Справу призначено до розгляду по суті на 22.11.2023.
07.11.2023 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшло клопотання представника відповідача про його допуск до участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою суду від 08.11.2023 вказане клопотання задоволено.
Протокольною ухвалою суду від 22.11.2023 розгляд справи відкладено на 13.12.2023 за клопотанням представника позивача.
У судовому засіданні від 13.12.2023 з технічних причин (припинився зв'язок з представником відповідача, який брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції) оголошено перерву до 21.12.2023.
Протокольною ухвалою суду від 21.12.2023 в судовому засіданні продовжено перерву за клопотанням позивача. Розгляд справи призначено на 15.01.2024.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та надав пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві. Просить суд позов задовольнити.
Представниця відповідача позов заперечила з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши усні пояснення сторін, оцінивши доводи сторін на підтримку своїх вимог і заперечень, а також наявні у справі докази в їх сукупності, суд встановив таке.
Наказом т.в.о. АРМА за № 341/9-03-ос від 24.09.2021 "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача звільнено з посади заступника Голови АРМА на підставі ч. 1 ст. 86, ст. 89 Закону України "Про державну службу" та ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) з 27.09.2021.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2022 у справі № 640/30382/21 вказаний наказ визнано протиправним та скасовано, а позивача поновлено на посаді заступника Голови АРМА з 27.09.2021.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2022 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.03.2022 касаційну скаргу позивача задоволено частково, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2022 скасовано та залишено в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2022.
На виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі, наказом т.в.о. Голови АРМА № 214/9-03-ос від 29.06.2023 ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника Голови АРМА з 27.09.2021.
З вказаним наказом позивача ознайомлено 30.06.2023.
03.07.2023 позивач подав відповідачу заяву про увільнення його від виконання посадових обов'язків заступника Голови АРМА відповідно до Законів України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку з призовом на військову службу.
До заяви позивач додав довідку військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2023 № 222/ДЛ/25дв, згідно з якою старший лейтенант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .
22.07.2023 позивач повторно подав відповідачу заяву про увільнення від виконання обов'язків за посадою з 03.07.2023, посилаючись на те, що він проходить військову службу за призовом під час мобілізації. До заяви позивач додав вищезазначену довідку військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2023 № 222/ДЛ/25дв.
Як пояснив у судовому засіданні представник відповідача, з метою розгляду заяви позивача про увільнення від роботи на адресу командира військової частини НОМЕР_1 було скеровано запит про надання документів, що підтверджують прийняття ОСОБА_1 на військову службу. У відповідь на цей запит отримано витяг з наказу командира 1 бригади оперативного призначення північного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (по стройовій частині) від 01.03.2022 № 45 про зарахування позивача в списки особового складу бригади (та на всі види забезпечення) і призначення позивача на військову посаду з 28.02.2022.
Наказом голови АРМА № 287/9-03-ОС від 03.08.2023 позивача увільнено від роботи на посаді заступника Голови АРМА на особливий період зі збереженням місця роботи та займаної посади, з 28.02.2022 до дня фактичного його звільнення з військової служби. Підставою для прийняття наказу зазначено заяву позивача від 03.07.2023, довідку військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2023 № 222/ДЛ/25дв та вищевказаний витяг з наказу командира бригади (по стройовій частині) від 01.03.2022 № 45.
Позивач з цим наказом не погоджується та вважає, що відповідач неправомірно визначив дату увільнення від роботи з 28.02.2022, тобто за період, протягом якого позивач перебував у вимушеному прогулі та фактично не виконував своїх посадових обов'язків заступника Голови АРМА.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Пунктами 4 та 5 цього Указу Президент України постановив призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Генеральному штабу Збройних Сил України визначити черговість та обсяги призову військовозобов'язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Цим Законом установлено, що військовий обов'язок, який включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч. 3 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").
Відповідно до ч. 14 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
За приписами абз. 4 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізацією є комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Частиною першою статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" установлено, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
В силу положень ч. 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".
Відповідно до частин другої-третьої статті 119 КЗпП України (у редакції, яка діяла у період видання спірного наказу) працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Отже, з аналізу вищенаведених правових норм висновується, що за військовослужбовцями, в тому числі тими, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігаються місце роботи і посада, на яких вони працювали до призову, незалежно від підпорядкування та форми власності підприємства, установи та організації, на весь період проходження військової служби.
Відповідні гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України, мають на меті надати можливість призваним на військову службу громадянам виконати свій конституційний обов'язок, забезпечити їм соціальний захист і убезпечити від втрати роботи/посади, на яку вони мали право на час призову на військову службу.
Крім того, застосування увільнення від роботи (посади), як форми тимчасового (на час військової служби) припинення виконання працівником своїх трудових обов'язків зі збереженням місця роботи (посади), закономірно пояснюється тим, що у зв'язку з проходженням військової служби працівник позбавлений можливості виконувати свою безпосередню роботу (обов'язки за посадою), тобто не може суміщати (поєднувати) основну роботу з військовою службою, яка у цьому разі вважається пріоритетною, оскільки стосується виконання громадянином конституційного обов'язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Судом встановлено, що відповідач не заперечує право позивача на його увільнення від роботи заступника Голови АРМА внаслідок призову на військову службу під час мобілізації.
Водночас спірним у цій справі є питання щодо дати (моменту), з якого позивача слід увільнити від роботи з відповідних правових підстав. Так, на думку відповідача, позивач підлягає увільненню з 28.02.2022, тобто з дати призову на військову службу, тоді як позивач вважає, що ця дата повинна визначатися з урахуванням дати фактичного поновлення позивача на займаній посаді, яке відбулося на виконання рішення суду згідно з наказом т.в.о. Голови АРМА № 214/9-03-ос від 29.06.2023.
В цьому контексті суд враховує, що на час призову на військову службу і включно до поновлення на роботі позивач не виконував та не міг виконувати посадові обов'язки заступника Голови АРМА, оскільки в цей період вважався звільненим, тобто перебував у вимушеному прогулі.
Отже, відсутні підстави для увільнення позивача від роботи за цей період, оскільки, по-перше, протягом цього періоду позивач юридично не мав основного місця праці на посаді заступника Голови АРМА, а, по-друге, фактично не виконував будь-яких обов'язків за такою посадою упродовж відповідного періоду.
З огляду на проаналізовані вище норми права, якими регулюються спірні правовідносини, та беручи до уваги зроблені за результатами їх аналізу висновки, суд вважає, що право позивача на увільнення від роботи за вказаною посадою виникло лише після прийняття т.в.о. Голови АРМА наказу № 214/9-03-ос від 29.06.2023, яким на виконання рішення суду позивача було поновлено на вказаній посаді.
Це підтверджується й тим, що лише у зв'язку з прийняттям такого наказу у позивача з'явився обов'язок приступити до виконання своїх обов'язків за посадою заступника Голови АРМА, який, однак, не може бути виконаний через призов позивача на військову службу.
Відтак, зважаючи на те, що про факт перебування на військовій службі позивач повідомив відповідача заявою від 03.07.2023, надавши при цьому належний документ на підтвердження цієї обставини, а саме довідку військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2023 № 222/ДЛ/25дв, суд також вважає, що у відповідача виник обов'язок увільнити позивача від роботи саме з цієї дати.
Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що дату увільнення позивача від роботи необхідно визначати з урахуванням дати, з якої позивач був поновлений на посаді за рішенням суду.
За змістом положень ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Отже, поновлення на роботі незаконно звільненого працівника з дати звільнення є встановленим законом способом захисту порушених прав працівника у зв'язку з його незаконним звільненням з роботи. Такий спосіб має на меті відновити порушене внаслідок незаконного звільнення право працівника на зарахування періоду, протягом якого працівник вважався незаконно звільненим, до його трудового стажу та забезпечити виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відтак поновлення позивача на виконання рішення суду у справі № 640/30382/21 на посаді заступника Голови АРМА з дня незаконного звільнення, а саме з 27.09.2021, має значення саме для вирішення вищевказаних питань, але не давало відповідачу законних підстав для увільнення позивача від роботи "заднім числом", за період, протягом якого позивач перебував у вимушеному прогулі та фактично не виконував і не міг винувати своїх обов'язків за посадою.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідачем не було дотримано порядку увільнення позивача від роботи у зв'язку з призовом під час мобілізації та неправомірно визначено дату, з якої позивач підлягає увільненню від виконання посадових обов'язків заступника Голови АРМА.
Відтак оспорюваний наказ відповідача наказ № 287/9-03-ОС від 03.08.2023 "Про увільнення від роботи ОСОБА_1 " визнається протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
При вирішенні справи суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач підлягає увільненню від роботи з дати прийняття на військову службу (з 28.02.2022), оскільки нормами чинного законодавства, зокрема Законом України "Про запобігання корупції", забороняється суміщення державним службовцем проходження військової служби з виконанням посадових обов'язків за місцем основної роботи.
В цьому контексті суд повторює, що у період вимушеного прогулу позивач фактично не виконував своїх посадових обов'язків, тоді як підстави для його увільнення виникли лише після виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі та, як наслідок, фактичного його допуску до роботи та неможливості у зв'язку з цим суміщення роботи з проходженням військової служби.
Суд зазначає, що одним із конституційних принципів, на якому повинна базуватися діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, є принцип, відповідно до якого ці органи, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Визначення механізму здійснення окреслених законодавством повноважень суб'єкта владних повноважень є вкрай важливим у правовій державі, оскільки, з одного боку, запровадження відповідних процедур для реалізації функцій держави, використовуючи для цього відповідні форми і методи, визначає спосіб їх реалізації, а з іншого, є способом забезпечення прав, свобод та інтересів осіб.
Суд також наголошує на тому, що одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви, зокрема, він є одним із визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
Зокрема, у пунктах 70-71 рішення в справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04), ухваленого 20 жовтня 2011 року (набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року), Європейський суд з прав людини, аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 08 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal.), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v.), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприяти юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), № 10373/05, п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною (inter alia), санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме собою суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, п. 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74).
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до частини першої-другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши надані ними докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших пов'язаних з розглядом справи витрат не встановлено, питання щодо розподілу судових витрат у цій справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, від 03 серпня 2023 року № 287/9-03-ОС "Про увільнення від роботи ОСОБА_1 ".
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 );
2) представник позивача: адвокат Швець Дмитро Юрійович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЛВ № 000119 від 25.07.2014, адреса для листування: вул. Коротка, 2/13, м. Львів, 81500);
3) відповідач: Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (код ЄДРПОУ 41037901, місцезнаходження: вул. Бориса Грінченка, буд. 1, м. Київ, 01001).
Повне судове рішення складено 19.01.2024.
Суддя Сало Павло Ігорович