м. Вінниця
19 січня 2024 р. Справа № 120/11926/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулася ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначила, що є особою, яка постійно проживала на території зони посиленого радіологічного контролю (у місті Тульчин), і при цьому станом на 01 січня 1993 року проживала у цьому населеному пункті не менше чотирьох років, що дає право на отримання пенсії зі зниженням пенсійного віку.
03 квітня 2023 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07 квітня 2023 року № 025150005949 позивачці відмовлено в призначенні пенсії, про що повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 13 квітня 2023 року.
Підставою для відмови у призначенні позивачці пенсії зі зниженням пенсійного віку слугувало те, що ОСОБА_1 станом на 01 січня 1993 року проживала у зоні посиленого радіологічного контролю менше 4 років.
До таких висновків пенсійний орган дійшов з огляду на те, що ОСОБА_1 станом на 01 січня 1993 року проживала в зоні посиленого радіологічного контролю 3 роки 6 місяців 17 днів, що не дає їй право на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
При цьому за результатами розгляду заяви про призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області встановлено, що страховий стаж позивачки складає 23 роки 7 місяців 25 днів при необхідному - 25 років.
У рішенні також зазначено, що записи до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20 серпня 1987 року внесено з порушеннями вимог пункту 2.11 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 162 від 20 червня 1974 року, адже при заповненні на першій сторінці зазначені прізвища " ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ". Крім того, запис на внутрішньому боці обкладинки завірений не належним чином, тобто відсутня печатка підприємства, на якому зроблено відповідний запис щодо зміни прізвища позивачки з " ОСОБА_3 на ОСОБА_2 ". Також у рішенні йдеться про те, що періоди роботи позивачки, зазначені у довідці від 14 січня 2023 року № 21/1.1.01-12/04, не взято до уваги, оскільки згідно з наданими документами не можливо встановити зв'язок між прізвищами " ОСОБА_2 " та " ОСОБА_3 ".
Водночас позивачка вважає, що вона має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв'язку із чим звернулася з цією позовною заявою до суду з вимогами визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову в нарахуванні пенсії, а також зобов'язати ці територіальні органи Пенсійного фонду України нарахувати їй пенсію з 03 квітня 2023 року як особі, яка станом на 01 січня 1993 року не менше 4-х років проживала в зоні посиленого радіологічного контролю відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Ухвалою від 09 серпня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
21 серпня 2023 року на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що 03 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком згідно із Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Згідно з підпунктом 4.2 розділу 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок 22-1), при реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.7 Порядку № 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
З огляду на такі приписи Порядку № 22-1 рішення за результатом розгляду заяви приймалося Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Далі представник Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зазначив, що відповідно до положень пунктів 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Згаданим Порядком також передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, які містять відомості про період роботи. Документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі первинних документів.
Так, за результатами розгляду заяви позивачки про призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з тим, що не підтверджено факт постійного проживання чи роботи в зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4-ох років.
Також у рішенні пенсійного органу йдеться про недостатність у заявниці необхідного страхового стажу - 25 років.
Так, до такого стажу не зараховано періоди відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки записи внесені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 162 від 20 червня 1974 року, а саме при заповненні на першій сторінці зазначені прізвища " ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 " (записи російською мовою). При цьому запис на внутрішньому боці обкладинки завірений неналежним чином, а саме відсутня печатка підприємства, на якому зробили відповідний запис щодо зміни прізвища з " ОСОБА_3 " на " ОСОБА_2 " відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_2 .
У свідоцтві про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 неправильно зазначено прізвище позивачки " ОСОБА_4 ", а у витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища позивачки № 00038169660 від 18 січня 2023 року зазначено прізвище " ОСОБА_3 ".
А відтак пенсійному органу необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, де працювала позивачка.
Окрім того, пенсійним органом не зараховано до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 згідно з довідкою від 14 січня 2023 року № 21/1.1.01-12/04, оскільки неможливо встановити зв'язок між прізвищами " ОСОБА_2 " та " ОСОБА_3 ". Для підтвердження періодів роботи, зазначених у такій довідці, необхідно надати витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.
Таким чином, пенсійний орган констатував, що страховий стаж ОСОБА_1 склав 23 роки 7 місяців 25 днів, якого недостатньо для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років.
За таких обставин, на думку представника цього пенсійного органу, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області правомірно відмовлено в призначенні пенсії.
15 вересня 2023 року на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 досягла 55-річного віку та 03 квітня 2023 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуто таку заяву та за результатами її розгляду 07 квітня 2023 року прийнято рішення № 025150005949, яким відмовлено в призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання чи роботи в зоні посиленого радіологічного контролю.
Так, долученими до заяви документами (зокрема довідкою № 153 від 02 березня 2023 року) підтверджено те, що заявниця була зареєстрована та постійно проживала з 16 серпня 1985 року по 12 листопада 1989 року та з 19 жовтня 1993 року по даний час в місті Тульчин, яке відносилось до четвертої зони - зони посиленого радіологічного контролю. Тобто станом на 01 січня 1993 року позивачка проживала у зоні посиленого радіологічного контролю 03 роки 06 місяців 17 днів, що недостатньо для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Далі представник Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зауважив, що фактично виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання на такій місцевості.
Водночас відповідно до пункту 2.22 Порядку № 22-1 для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" (Закон № 1871). Так, в довідці № 261 від 10 квітня 2023 року, що видана виконавчим комітетом Тульчинської міської ради, наявний запис, що позивачка згідно з довідкою голови квартального комітету від 07 квітня 2023 року № 261 фактично проживала без реєстрації по АДРЕСА_1 , яке відносилось до четвертої зони - зони посиленого радіологічного контролю. При цьому зниження пенсійного віку на 5 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 2 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 3 роки проживання, роботи.
Разом із тим застосування як першої, так і другої умови можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 4 роки.
Таким чином, за наданими документами, на думку цього відповідача, ОСОБА_1 неможливо призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , що видане Вінницькою обласною державною адміністрацією 23 квітня 1997 року, ОСОБА_1 є громадянкою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).
03 квітня 2023 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення їй пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
На виконання пункту 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 після реєстрації вказана заява за принципом екстериторіальності передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
За результатами розгляду поданої заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 07 квітня 2023 року прийняло рішення № 025150005949, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зі змісту такого рішення слідує, що подані документи не підтверджують право заявниці на зниження пенсійного віку, оскільки станом на 01 січня 1993 року вона проживала у зоні посиленого радіологічного контролю менше 4 років.
Також у рішенні зазначено, що довідкою виконавчого комітету Тульчинської міської ради Вінницької області від 02 березня 2023 року № 153 підтверджується те, що ОСОБА_1 була зареєстрована та постійно проживала в місті Тульчин з 16 серпня 1985 року по 12 листопада 1989 року та з 19 жовтня 1997 року. Тобто станом на 01 січня 1993 року позивачка проживала в місті Тульчин 3 роки 6 місяців 17 днів, що не дає їй право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Окрім того, у рішенні йдеться про те, що страховий стаж заявниці складає 23 роки 7 місяців 25 днів при необхідному страховому стажі не менше 25 років.
Так, до страхового стажу не зараховано періоди її роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 20 серпня 1987 року, оскільки записи до такої внесені з порушенням вимог пункту 2.11 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 162 від 20 червня 1974 року, а саме на першій сторінці трудової книжки зазначені прізвища " ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 ". При цьому запис на внутрішньому боці обкладинки завірений не належним чином, адже відсутня печатка підприємства, на якому зроблено відповідний запис щодо зміни прізвища з " ОСОБА_3 на ОСОБА_2 ". Також пенсійним органом не взято до уваги довідку № 21/1.1.01-12/04, що видана філією Вінницького обласного управління акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" 14 січня 2023 року, оскільки неможливо встановити зв'язок між прізвищами " ОСОБА_2 " та " ОСОБА_3 ".
Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вих. № 0200-0306-8/35944 від 13 квітня 2023 року заявницю повідомлено про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення, яким їй відмовлено в призначенні пенсії.
Надаючи правову оцінку рішенню, що оскаржується, суд зважає на таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі по тексту рішення - Закон).
Так, пунктом 4 частини 1 статті 14 Закону передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені статтею 55 Закону, згідно з пунктом 2 частини 1 якої потерпілі від Чорнобильської катастрофи, а саме особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років.
Відповідно до частини 3 статті 55 Закону призначення та виплата пенсій названим категоріям (зокрема й потерпілим від Чорнобильської катастрофи) провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Частиною 1 статті 65 Закону передбачено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частинами 3, 4 статті 65 Закону посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Оскільки посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), серії НОМЕР_3 , видане позивачці 23 квітня 1997 року, тому аналізу підлягають положення порядку видачі посвідчень, що діяв на момент видачі ОСОБА_1 відповідного посвідчення.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі по тексту - Порядок № 51).
Пунктом 2 Порядку № 51 передбачалося, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.
Особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В (пункт 6 Порядку № 51).
Відповідно до пункту 10 Порядку № 51 видача посвідчень провадиться іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.
При цьому громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, посвідчення видаються на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).
У додатку № 7 до Порядку № 51 наведено форму довідки, у якій йшлося про підтвердження факту постійного проживання або постійної роботи на території зони посиленого радіоекологічного контролю особи, якій така довідка видається, із зазначенням про те, що станом на 01 січня 1993 року така особа проживала або відпрацювала у цій зоні не менше чотирьох років.
Окрім того, документи, які подаються до Пенсійного фонду України та його управлінь для призначення пенсії, в тому числі на пільгових умовах, визначені Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) (далі по тексту - Порядок № 22-1).
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додається і документ, який засвідчує особливий статус особи, зокрема, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та документи про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відтак єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право на користування пільгами, встановленими Законом, зокрема і право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
При цьому довідка про період проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю є лише підставою для визначення в установленому порядку статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а, від 18 червня 2020 року у справі №591/4104/16-а, від 02 березня 2021 року у справі №345/1831/17, від 17 травня 2021 року у справі №398/494/17 та ряду інших.
Таким чином, зважаючи на те, що довідка, якою підтверджується факт постійного проживання особи або постійної роботи у зоні посиленого радіологічного контролю при умові, що станом на 01 січня 1993 року така особа проживала або відпрацювала у цій зоні не менше чотирьох років, є підставою для видачі посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (а позивачці саме таке посвідчення і видано), тому при призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону слід враховувати, що такою особою підтверджено факт проживання (роботи) на відповідній території станом на 01 січня 1993 року не менше чотирьох років.
Більше того, довідкою виконавчого комітету Тульчинської міської ради Вінницької області № 153 від 02 березня 2023 року підтверджується те, що ОСОБА_1 дійсно була зареєстрована та постійно проживала по АДРЕСА_1 з 16 серпня 1985 року по 12 листопада 1989 року та з 19 жовтня 1993 року по день видачі довідки.
При цьому довідкою, що видана тим же виконавчим комітетом Тульчинської міської ради Вінницької області від 10 квітня 2023 року № 261, підтверджується те, що з 03 червня 1991 року по 19 жовтня 1993 року ОСОБА_1 фактично проживала за тією ж адресою без реєстрації місця проживання.
Тобто ці довідки свідчать про факт проживання позивачки у зоні посиленого радіологічного контролю у згадувані вище періоди, зокрема й станом на 01 січня 1993 року не менше чотирьох років.
За таких обставин доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відсутності підстав для призначення ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку з огляду на те, що позивачка станом на 01 січня 1993 року проживала в зоні посиленого радіологічного контролю лише 03 роки 06 місяців 17 днів слід оцінити критично.
З приводу посилання у рішенні, що оскаржується, на неможливість врахування довідки виконавчого комітету Тульчинської міської ради Вінницької області від 10 квітня 2023 року № 261 з тієї підстави, що така видана на підставі довідки голови квартального комітету з наданням інформації на підставі свідків, то тут слід врахувати положення підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1, відповідно до якого до документів, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відносяться зокрема документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Як слідує зі змісту довідки від 10 квітня 2023 року № 261, така видана виконавчим комітетом Тульчинської міської ради Вінницької області, тобто органом місцевого самоврядування, а тому посилання пенсійного органу на те, що така не може братися до уваги при призначенні особі пенсії слід визнати безпідставними.
Щодо аргументів відповідачів в частині відсутності у ОСОБА_1 необхідного страхового стажу, що дає право на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону, то суд зважає на таке.
Вище уже йшлося про те, що умови призначення пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені статтею 55 Закону.
Право на пенсію зі зниженням пенсійного віку мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років (абзац 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону).
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
В силу частини 1 статті 55 вказаного Закону, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відтак необхідними умовами для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону є досягнення особою пенсійного віку, а також наявність необхідного страхового стажу не менше 25 років (про необхідність наявності такого стажу в особи для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку йдеться і в оскаржуваному рішенні).
Водночас Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в рішенні про відмову в призначенні пенсії йдеться про недостатність у позивачки страхового стажу та констатовано про зарахування до такого стажу 23 років 07 місяців 25 днів.
При цьому з такого рішення слідує, що до страхового стажу позивачки не зараховано періоди її роботи, що зазначені у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 20 серпня 1987 року, та періоди роботи, зазначені в довідці Вінницького обласного управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» від 14 січня 2023 року № 21/1.1.01-12/04.
Суд зауважує, що приписами статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок - № 637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених норм слідує, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж, є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
Як слідує зі змісту рішення про відмову в призначенні пенсії позивачці, записи про окремі періоди її роботи внесені до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20 серпня 1987 року з порушеннями вимог пункту 2.11 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 162 від 20 червня 1974 року, адже при заповненні на першій сторінці трудової книжки зазначені прізвища " ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ". При цьому на внутрішньому боці обкладинки запис щодо зміни прізвища з " ОСОБА_3 " на " ОСОБА_2 " не завірений печаткою підприємства.
Варто звернути увагу на тому, що у такому рішенні не зазначено, які саме періоди роботи позивачки зараховано до її страхового стажу, а які періоди не зараховано до страхового стажу.
Водночас трудова книжка серії НОМЕР_4 містить записи про роботу в періоди з 18 серпня 1987 року по 28 жовтня 1988 року, з 23 грудня 1988 року по 05 квітня 1989 року, з 06 квітня 1989 року по 17 серпня 1989 року, з 02 січня 1990 року по 15 квітня 1997 року, з 16 квітня 1997 року по 30 травня 1997 року, з 12 липня 1999 року по 08 квітня 2002 року, з 08 квітня 2002 року по 24 травня 2007 року та з 25 травня 2007 року по 31 травня 2013 року.
Суд зауважує, що такі записи є чіткими та без виправлень, завірені (засвідчені) відповідними печатками підприємств, де працювала позивачка. Будь-яких зауважень щодо правильності заповнення записів про роботу позивачки у трудовій книжці оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області не містить.
Водночас у такому рішенні йдеться лише про недотримання порядку засвідчення виправлень у прізвищі власника трудової книжки, що ним змінювалося.
В контексті таких доводів суд звертає увагу на те, що в силу приписів чинного законодавства заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником, і саме підприємство-роботодавець є відповідальним за організацію обліку трудових книжок працівників.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 квітня 2019 року в справі № 593/283/17, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.
Крім того, на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.
Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17.
Суд наголошує, що підставою для призначення особі пенсії є дотримання вимог щодо досягнення певного віку та наявності відповідного стажу роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Крім того, право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування певних документів, відсутніх не з вини такої особи, збереження яких не може нею контролюватись.
Крім того, з метою підтвердження періодів роботи з 23 грудня 1988 року по 05 квітня 1989 року та з 05 квітня 1989 року по 15 квітня 1997 року позивачка долучила до заяви про призначення пенсії довідку № 21/1.1.101-12/04 від 14 січня 2023 року, видану Вінницьким обласним управлінням акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", якою підтверджується те, що позивачка працювала в Тульчинському відділенні Ощадбанку. Також така довідка свідчить про те, що ОСОБА_1 з 05 квітня 1989 року по 15 квітня 1997 року працювала у Вінницькому обласному управлінні Ощадбанку.
Проте пенсійний орган не взяв до уваги таку довідку, оскільки з наданих заявницею документів неможливо встановити зв'язок між прізвищами " ОСОБА_2 " та " ОСОБА_3 ".
Надаючи оцінку такими доводам, суд зауважує, що відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища (номер витягу 00038169660, дата його формування - 18 січня 2023 року) слідує, що 21 серпня 1990 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_6 , про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тульчинського районного управління юстиції Вінницької області внесено актовий запис № 123. Внаслідок укладення шлюбу ОСОБА_7 змінила прізвище з " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_3 ".
Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу (видано повторно) серії НОМЕР_5 26 січня 1994 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 розірвано, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тульчинського району Вінницької області того ж дня складено відповідний актовий запис № 19. Після державної реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_8 змінила прізвище на дошлюбне - " ОСОБА_2 ".
За таких обставин висновки пенсійного органу щодо неможливості встановити зв'язок між прізвищами " ОСОБА_2 " та " ОСОБА_3 " суд вважає безпідставними, адже із наданих позивачкою документів прослідковується той факт, що до реєстрації шлюбу позивачка мала прізвище " ОСОБА_2 ", після укладення шлюбу - " ОСОБА_3 ", а після розірвання шлюбу позивачка змінила прізвище на дошлюбне - " ОСОБА_2 ".
З огляду на встановлені в ході судового розгляду обставини суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 025150005297 від 07 квітня 2023 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас у позовній заяві йдеться про необхідність визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови в нарахуванні позивачці пенсії.
Однак суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у бажаний позивачкою спосіб, адже Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не розглядало подану ОСОБА_1 заяву про призначення пенсії, а права позивачки порушено саме рішенням про відмову в призначенні пенсії, що прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Відтак в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Крім того, враховуючи встановлені в ході судового розгляду обставини, за результатами вирішення цього спору суд не знаходить достатніх підстав для покладення на відповідачів обов'язку з призначення позивачці пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
До такого висновку суд дійшов з огляду на те, що у рішенні про відмову в призначенні пенсії зазначено, що страховий стаж позивачки складає 23 роки 07 місяців 25 днів, а, як встановлено судом вище, необхідний страховий стаж для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону має складати не менше 25 років.
При цьому суд установив, що в рішенні про відмову в призначенні пенсії йдеться про те, що до страхового стажу не зараховано окремі періоди роботи, що зазначені у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 28 серпня 1987 року, а також періоди роботи, зазначені у довідці № 21/1.1.04/12/04, що видана Вінницьким обласним управлінням акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" 14 січня 2023 року.
Водночас суд уже зауважував, що в такому рішенні не зазначено, які саме періоди роботи зараховані до страхового стажу позивачки, а які ні, що унеможливлює встановлення судом дійсного страхового стажу позивачки, що міг бути зарахований у зв'язку з визнанням протиправним рішення про відмову в призначенні пенсії.
При цьому суд не може перебирати на себе дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень та самостійно робити висновки з питань, які не були предметом його розгляду або розглянуті неналежно, тим паче ухвалювати з цих питань рішення.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Під час розгляду цієї справи суд надав оцінку тим підставам, які, на думку пенсійного органу, перешкоджали призначенню позивачці пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону.
Разом із тим у зв'язку із скасуванням рішення про відмову в призначенні пенсії, а також з огляду на неможливість визначення періодів, які зараховані пенсійним органом до страхового стажу ОСОБА_1 , а які ні, тому процедура розгляду питання про призначення позивачці пенсії за віком вважається незакінченою і пенсійний орган, реалізуючи свої повноваження щодо призначення пенсії, повинен повторно розглянути заяву позивачки та прийняти рішення з урахуванням викладених у цьому рішенні висновків.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов переконання, що заявлений позов слід задовольнити частково, визнавши протиправним та скасувавши рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07 квітня 2023 року № 025150005949, а також зобов'язавши цей пенсійний орган повторно розглянути заяву позивачки від 03 квітня 2023 року про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 гривень, що підтверджується квитанцією від 01 серпня 2023 року.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відтак з огляду на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 гривень, а тому на його користь слід стягнути 536,80 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивача, суд зважає на те, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 1073,60 гривень як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою.
А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, на користь позивача слід пропорційно стягнути сплачений ним при поданні позовної заяви до суду судовий збір у розмірі по 268,40 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 025150005949 від 07 квітня 2023 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 квітня 2023 року про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 268 (двісті шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 268 (двісті шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6 )
Відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Зодчих, 22; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13322403)
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26.; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21910427)
Рішення суду в повному обсязі складено 19.01.2024
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович