19 січня 2024року м. Київ
Справа № 756/8838/21
Провадження: № 22-ц/824/4900/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.
суддів Нежури В. А., Соколової В. В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року, ухвалене під головуванням судді П'ятничук І. В.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У червні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 01.02.2016 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до якого позивач надав відповідачу позику в розмірі 3 360 доларів США. Ним, позивачем, 21.04.2021 року на адресу відповідача було направлено вимогу про повернення боргу до 23.05.2021 року, однак, відповідач свої зобов'язання не виконав. За таких підстав, просив суд стягнути з відповідача на свою користь борг в сумі 3 360 доларів США, що у гривневому еквіваленті станом на 07.06.2021 року складає 92 064 грн.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року позов ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 01 лютого 2016 року в розмірі 3360,00 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 92 064, 00 грн
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 920,64 грн.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не урахував його, відповідача, пояснень про те, що грошові кошти, які він отримав від позивача, передавалися третім особам під заставу та з метою отримання прибутку. У вказаних поясненнях ним було заявлено свідків, які б могли б підтвердити вказані обставини та заперечити факт укладення мж ним та позивачем договору позики.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в поряду письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Миролюбова О.В. в інтересах ОСОБА_2 заперечувала проти апеляційної скарги та зазначила, що відповідачем не спростовано правову природу складеної ним боргової розписки, а надані ним копії договорів не містять жодного відношення до укладеного між сторонами договору позики віл 01.02.2016 року, частина з них не підписана, а джерело походження таких документів невідоме.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 01.02.2016 року між сторонами був укладений договір позики на суму 3 360 доларів США (а.с. 4).
21.04.2021 року позивачем на адресу відповідача було направлено лист-вимогу з проханням до 23.05.2021 року повернути суму позики у розмірі 3360,00 доларів США, яку відповідачем було отримано 22.04.2021 року (а.с. 5-7).
Відповідач зобов'язання за договором позики не виконав, кошти у вищезазначений строк не повернув.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено факт укладення договору позики, отримання відповідачем коштів та порушення ним зобов'язання щодо їх повернення.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Такий висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс 16.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до положень статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Тобто, кредитор має виконати свій обов'язок з повернення боргового документа, або видачі розписки при неможливості повернення боргового документа під час прийняття виконання.
Зміст розписки про одержання виконання у статті 545 ЦК України не встановлений, але, для забезпечення визначеності у відносинах суб'єктів логічним видається вказувати в ній, зокрема: підставу виникнення зобов'язання (наприклад, номер та дату укладення договору); ім'я (найменування) кредитора та боржника; суб'єктів, які здійснили виконання (боржник або інша особа) та які прийняли виконання (кредитор або управомочена ним особа); зміст зобов'язання (наприклад, сплата грошових коштів); дату або момент виконання зобов'язання; місце виконання зобов'язання; обсяг виконання (повний або частковий); місце знаходження (проживання) кредитора та боржника; дату і місце складення розписки.
У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Відповідно до статті 545 ЦК, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування.
В силу ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Тобто, підтвердженням факту укладення договору та існування зобов'язання між сторонами має бути оригінал розписки.
Як убачається із матеріалів справи, позивачем на підтвердження позовних вимог надано оригінал боргової розписки, який оглянутий судом першої інстанції.
Написана відповідачем розписка містить прізвище, ім'я, по батькові позичальника та позикодавця, паспортні дані позичальниката суму позики.
У розписці ОСОБА_1 визнав борг в сумі 3 360 доларів США, визнав природу боргу та наявне зобов'язання щодо його повернення.
Складаючи вказану розписку і підписуючи її, відповідач,тим самим, взяв на себе зобов'язання повернути кошти. Узгодження сторонами істотних умов договору позики, як то суми боргу, та зобов'язання її повернення до визначеного у розписці строку, та, відповідно, факт отримання грошових коштів підтверджується змістом розписки.
Такий висновок випливає з реальності укладеного між сторонами договору та положень вищенаведеної статті 1049 ЦК України щодо обов'язку позичальника повернути позикодавцеві передану йому позику.
Доказів, які б підтверджували безгрошовість договору позики, відповідачемне надано. Напроти, відповідач визнав факт отримання від позивача грошових коштів на підставі розписки. Заперечуючи наявність правовідносин позики між ним та позивачем, ОСОБА_1 жодним чином не пояснює, як саме кваліфікуються ті правовідносини, які, на його думку, виникли між сторонами.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів констатує, що текст боргової розписки не містить жодного посилання на домовленості щодо передачі грошових коштів третім особам, або, що грошові кошти були отримані на іншій підставі, ніж та, що зазначив позивач, або отримання коштів відбулося у межах правовідносин сторін щодо здійснення спільної діяльності тощо.
Відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано презумпцію правомірності правочину.
Надані відповідачем копії договорів позики, що укладені між ОСОБА_3 та третіми особами, також не містять жодного посилання на укладення між сторонами у справі боргової розписки від 01.02.2016 року.
Посилання заявника на відхилення його клопотань про допит свідків є безпідставним, оскільки показання свідків у цій справі не можуть бути використані як докази, оскільки в силу приписів частини першої статті 218, абзацу другого частини першої статті 1051 ЦК України рішення суду у спірному випадку не може ґрунтуватися на показах свідків.
Інших доводів на спростування правильних висновків суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді В.А. Нежура
В.В. Соколова