18 січня 2024 року м. Київ
Унікальний номер справи № 752/2947/20
Апеляційне провадження № 22-ц/824/2501/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 02 листопада 2023 року, постановлену під головуванням судді Хоменко В.С., по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, -
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив визнати судовий наказ № 752/2947/20 від 20 лютого 2020 року, виданий Голосіївським районним судом міста Києва таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування вимог зазначив, що Голосіївським районним судом міста Києва 20 лютого 2020 року видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з 12 лютого 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Вказував, що його син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 18 лютого 2020 року проживає разом з ним та перебуває на повному утриманні, тому обов'язок по сплаті аліментів на дитину на користь ОСОБА_2 наразі є відсутнім. Вказував, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 . Тому факт проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком з 18 лютого 2020 року підтверджується належними та допустимими доказами. Також зазначав, що мати ОСОБА_2 згідно судового наказу № 752/4005/20, виданого Голосіївським районним судом міста Києва 27 лютого 2020 року сплачує на користь батька ОСОБА_1 аліменти на утримання сина у розмірі частки з усіх видів заробітку. Отже, стягнення з позивача аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні, суперечить положенням ст. 179 та 181 СК України, згідно яких аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини та аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина (т. 4 а.с. 138-143).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва 02 листопада 2023 року заяву ОСОБА_1 , стягувач: ОСОБА_2 , про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню - залишено без задоволення (т. 5 а.с. 67-71).
Не погодившись з ухвалою районного суду, 14 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Якименко М.М. направив до суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове судове рішення, яким визнати судовий наказ № 752/2947/20 від 20 лютого 2020 року, виданий Голосіївським районним судом міста Києва таким, що не підлягає виконанню (т. 5 а.с. 80-102).
В апеляційній скарзі зазначив, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Факт проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 18 лютого 2020 року з батьком підтверджується належними та допустимими доказами. Проживання дитини разом з заявником, повне утримання дитини виключає наявність у боржника ОСОБА_1 обов'язку сплачувати на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина. Вказував, що ОСОБА_1 обрав ефективний спосіб захисту своїх порушених прав, який спрямований на пришвидшення розгляду справи та зменшення судових витрат. Водночас ОСОБА_1 довів належними та допустимими доказами відсутність у нього обов'язку сплачувати аліменти на утримання сина у зв'язку з його припиненням, що у відповідності до положень ст. 432 ЦПК України є підставою для визнання таким, що не підлягає виконанню судового наказу.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Якименко М.М.підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити.
Інші особи, які беруть участь у справі, до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Факт належного сповіщення апелянта ОСОБА_1 його представник - адвокат Якименко М.М. в суді апеляційної інстанції не заперечував про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. ОСОБА_2 була сповіщена повідомленням її представника - адвоката Юрко К.В. Інший представник - адвокат Горева К.С., зазначаючи що діє в інтересах ОСОБА_2 , подала клопотання про відкладення розгляду справи проте доказів наявності поважних причин неявки до суду не надала, при цьому наданий представником ордер не містить зазначення особи, яку представляє представник (т. 5 а.с. 112-118, 129).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляд справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06).
Зважаючи на вищезазначене та положення ч. 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд визнав повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає розглядові справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 17 лютого 2020 року у справі № 752/2947/20 Голосіївським районним судом м. Києва видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з 12 лютого 2020 року і до досягнення дитиною повноліття (т. 1 а.с. 190).
За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, в рамках цивільної справи № 752/2947/20 Голосіївським районним судом м. Києва видано судовий наказ від 17 лютого 2020 року, відомості про видачу у цій справі судового наказу 20 лютого 2020 року - відсутні.
В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 - адвокат Якименко М.М. визнав помилкове зазначення в заяві про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню дату видачі (20 лютого 2020 року), зазначивши, що заявлені вимоги стосовно судового наказу від 17 лютого 2020 року про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 5 а.с. 129).
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року у справі за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Залишено судовий наказ Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року у справі № 752/2947/20 (провадження № 2-н/752/176/20) за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини в силі (т. 2 а.с. 162-167).
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року у справі № 757/33742/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 .
Судовими рішеннями у справі № 757/33742/19 встановлено, що малолітній ОСОБА_5 з 18 лютого 2020 року проживає з батьком - ОСОБА_1 .
Згідно з висновком Знам'янської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 25 травня 2020 року №01-39/11/1, орган опіки й піклування при Знам'янській районній державній адміністрації вважав за доцільне рекомендувати суду визначити місце проживання дитини з батьком ОСОБА_1 .
Висновком Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 29 грудня 2020 року № 60/07-15/3004, орган опіки й піклування рекомендував суду визначити місце проживання дитини з батьком ОСОБА_1 . У висновку, зокрема зазначено, що батько створив належні умови для повноцінного виховання та розвитку дитини і під час опитування думки дитини представниками служби у справах дітей, хлопчик виявив бажання проживати з батьком.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини залишено без змін (т. 5 а.с. 43-60).
Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 5 ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви (ч. 1 ст. 191 СК України).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
За положеннями ст. 160 ЦПК України та ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» судовий наказ є особливою формою судового рішення та одночасно виконавчим документом.
Відповідно до ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання (ч. 3 ст. 432 ЦПК України).
Згідно з ч. 4 ст. 432 ЦПК України про виправлення помилки в виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом.
Частиною 5 ст. 432 ЦПК України ухвала суду за результатами розгляду заяви може бути оскаржена у порядку, встановленому цим Кодексом.
Як на підставу визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, апелянт посилався на те, що його син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 18 лютого 2020 року проживає разом з ним та перебуває на його повному утриманні, тому обов'язок по сплаті аліментів на дитину на користь ОСОБА_2 наразі є відсутнім.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що обставини, на які посилається ОСОБА_1 , як на підставу визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, є істотними, але підлягають доведенню при вирішенні спору про звільнення від сплати аліментів та не вказують на припинення обов'язку зі сплати аліментів.
Так, відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Законодавцем визначено підстави припинення обов'язку зі сплати аліментів на підставі судового рішення.
Статтею 273 СК України визначено, що якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.
Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у ст. 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Аналіз вказаної норми закону свідчить, що у зв'язку зі зміною обставин, які мають істотне значення, платник аліментів у порядку визначеному законом, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом, має право на звільнення його від обов'язку щодо сплати аліментів.
З наведеного слідує, що факт проживання дитини з батьком, з якого стягуються аліменти на користь матері на її утримання, є істотною обставиною та може слугувати підставою для звернення до суду з позовом про звільнення від сплати аліментів.
Матеріали справи не містять доказів, що у визначеному законом порядку ОСОБА_2 звільнено від сплати аліментів за судовим наказом № 752/2947/20 від 17 лютого 2020 року, виданим Голосіївським районним судом міста Києва.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13.05.2021 року у справі №372/454/21, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 , в якому останній просив зняти з нього обов'язок щодо щомісячної сплати аліментів (припинення стягнення) на користь ОСОБА_2 на утримання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який покладено на позивача судовим наказом Голосіївського районного суду м. Києва від 17.02.2020 року, з дня подачі до суду позовної заяви та визначити єдину частку від заробітку ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у межах передбачених судовим наказом Голосіївського районного суду м. Києва від 17.02.2020 року за вирахуванням рівної частки, а саме 15% від заробітку батька, що припадала на утримання дитини ОСОБА_4 , або іншу частку від заробітку позивача, яку визначить суд, відповідно до закону. За змістом вищевказаних судових рішень в позові відмовлено з підстав. що між сторонами не вирішений спір щодо місця проживання дитини (т. 5 а.с. 26-30).
Поряд з цим, набравшим законної сили рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року у справі № 757/33742/19 встановлено, що малолітній ОСОБА_5 з 18 лютого 2020 року проживає з батьком - ОСОБА_1 , а відтак останній не позбавлений права заявляти про звільнення від сплати аліментів з цих підстав. При цьому, в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Якименко М.М. підтвердив наявність вказаного позову на розгляді в суді першої інстанції про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 1 а.с. 129).
Таким чином, відсутні підстави для визнання судового наказу № 752/2947/20 від 17 лютого 2020 року, виданого Голосіївським районним судом міста Києва таким, що не підлягає виконанню.
Посилання представника ОСОБА_1 - адвоката Якименко М.М. на зловживання процесуальними правами поданням адвокатом Горевою К.С. заяви про проведення судового засідання в режимі відео конференції, яке було залишено без задоволення ухвалою Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними та відхилив, оскільки заявлення вказаного клопотання не свідчить про зловживання правами з боку вказаної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала районного суду не підлягає скасуванню.
Інші доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
Відповідно до положень п. 25 ч. 1 ст. 353, ст. 389 ЦПК України, ухвала про відмову у визнанні виконавчого документа таким що не підлягає виконанню не зазначена в переліку ухвал, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку після їх перегляду апеляційним судом.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 02 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Дата складання повного судового рішення - 19 січня 2024 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова