Єдиний унікальний номер справи №759/10564/22
Провадження №22-ц/824/3497/2024
18 січня 2024 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань за невиконання грошових зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту, -
31 серпня 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Гефест» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми у розмірі 103 164,25 грн. - 3% річних та інфляційне нарахування за невиконання грошового зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту № 11405195000 від 24.10.2008р. та судовий збір у розмірі 2 481,00 грн. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 05.10.2015 р. Святошинським районним судом м. Києва стягнуто заборгованість у розмірі 217 887,87 грн. за договором кредиту про надання споживчого № 11405195000 від 24.10.2008 р., укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , на підставі якого видано виконавчий лист № 759/20388/13-ц.
11.12.2020 року Святошинським районним судом м. Києва у справі № 759/20388/13-ц постановлено ухвалу, якою замінено стягувача з ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Гефест» у виконавчому провадженні, що здійснюється відносно ОСОБА_1 з виконання виконавчого листа № 759/20388/13-ц.
Станом на дату звернення з даним позовом відповідач не погасив заборгованість за кредитним договором, а тому наявне порушення грошового зобов'язання. Три проценти річних та інфляційні втрати нараховуються за весь період порушення грошового зобов'язання, але стягненню підлягають лише в межах строку позовної давності, який ст. 257 ЦК України встановлений тривалістю у три роки.
Просив стягнути з відповідача на користь позивача 19 609,89 грн. - 3 % річних за період з 30.08.2019р. по 29.08.2022р. та інфляційне нарахування за період 30.08.2019р. по 31.07.2022р. у розмірі 83 554,36 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2022 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» 3 % річних та інфляційне нарахування за невиконання грошового зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту № 11405195000 від 24.10.2008 року в розмірі 103 164,25 грн та судовий збір у розмірі 2 481, 00 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 направив апеляційну скаргу, в якій зазначає, що фактично виконавче провадження було відкрито через 4 роки після отримання стягувачем виконавчого документу, що є підставою стверджувати, що позивач пропустив строки для пред'явлення виконавчого листа до виконання, визначені у ст.12 Закону України «Про виконавче провадження». Зазначає, що при розгляді питання про заміну боржника було відсутнє відкрите виконавче провадження, а отже, заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником неможливе. Вказує, що позивачем не доведено, а судом формально прийнято до уваги період нарахування з 30.08.2019 року по 31.07.2022 року, вказаний у позовній заяві, та безпідставно невірно встановлений судом, що свідчить про недоведеність обставин справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Також зазначає, що позивач надав суду недостовірну інформацію щодо суми кредиту, вказавши 217 887, 87 грн при цьому позивачем навмисно не було повідомлено, що судове рішення виконувалось і ОСОБА_1 частково було повернуто кредит.
На підставі наведеного, просив суд рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2022 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
04 травня 2023 року до Київського апеляційного суду від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Позивач не погоджуючись із доводами викладеними у апеляційній скарзі, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки у справі ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму, а дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з положеннями ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав:
В ході розгляду справи судом встановлено, що 24 жовтня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11405195000, відповідно до якого Банк надав кредит у розмірі 100 000, 00 грн зі строком до 24 жовтня 2018 року та зі ставкою за користування кредитом у розмірі 26 % річних.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року стягнуто заборгованість у розмірі 217 887,87 грн. за договором кредиту про надання споживчого № 11405195000 від 24.10.2008 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , на підставі якого видано виконавчий лист № 759/20388/13-ц.
11.12.2020 року Святошинським районним судом м. Києва у справі № 759/20388/13-ц постановлено ухвалу, якою замінено стягувача з ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Гефест» у виконавчому провадженні, що здійснюється відносно ОСОБА_1 з виконання виконавчого листа № 759/20388/13-ц.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов ТОВ «ФК «Гефест», погодився з розрахунком 3% річних та інфляційних втрат за порушення зобов'язання з повернення кредитної заборгованості у встановленому рішенням суду, що набрало законної сили, розмірі (217 887, 87 грн) за останні 3 роки до звернення до суду з вказаним позовом (з 30.08.2019 року).
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
На підставі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1,2 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За приписами ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три відсотки річних від простроченої суми.
Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).
Оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов'язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов'язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов'язання.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з ітаким висновком суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гефест» 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання.
Стосовно доводів ОСОБА_1 про те, що позивачем надано невірну інформацію про щодо суми заборгованості, оскільки ним частково було повернуто кредит, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне:
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
На підтвердження своїх вимог позивачем представлено до суду лист приватного виконавця Овчаренка М.О. про виконання постанови №57375922 про звернення стягнення на доходи боржника, згідно якого на відповідний депозитний рахунок приватного виконавця надійшли кошти в розмірі 2688,95 грн та 2 777,78 грн. Зазначені кошти було перераховано на рахунок стягувача, а саме - 2688, 95 грн було перераховано 06.09.2021 року, а 2777, 78 грн - 06.10.2021 року. Стягнуті з боржника кошти були перераховані з цільовим призначенням «повернення авансового платежу», як це передбачено ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження». Залишок суми до стягнення у виконавчому проваджені на користь позивача відповідає виконавчому документу та на 01.05.2023 року складає 220 066, 75 грн.
З іншої сторони, зазначена інформація відповідачем жодним належним чином спростована не була. За таких умов заборгованість відповідача за рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05.09.2015 року у справі №758/20388/13-ц не зменшена та не стягнута у виконавчому провадженні, а тому нарахування 3% річних та інфляції у визначеному вище розмірі є законним та обґрунтованим.
Окремо зважає колегія суддів апеляційного суду на те, що питання правомірності зміни судом сторони стягувача, на що посилався апелянта, виходить за межі розгляду в даному випадку, відтак не є предметом дослідження апеляційного суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий С.О. Журба
Судді: Т.О. Писана
К.П. Приходько