Єдиний унікальний номер справи 754/17847/21
Провадження №22-ц/824/2537/2024
18 січня 2024 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 25 січня 2022 року у справі за позовом акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
У листопаді 2021 року позивач звернувся до суду із позовом про стягнення коштів.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідач неналежно виконав договірні кредитні зобов'язання за анкетою-заявою до договору про надання банківських послуг «Мonobank» від 03.04.2019 за яким відповідачу надано кредитний ліміт у сумі: 10000 грн., просить стягнути з відповідача заборгованість за цим договором в сумі: 13836,3 грн., яка визначена станом на 14.09.2021 та складається з 13836,3 грн. - заборгованості за кредитом (тілом кредиту) і 0 грн. - заборгованості за пенею та комісією.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 25 січня 2022 року позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Універсал Банкза анкетою-заявою до договору про надання банківських послуг «Мonobank» від 03.04.2019: 10000 грн. - заборгованості за кредитом та 2270 грн. - судового збору; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянт просить апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки у справі ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму, а дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав:
В ході розгляду справи судом було встановлено, що на підставі підписаної відповідачем анкети-заяви до договору про надання банківських послуг «Мonobank» від 03.04.2019, позивачем на картковий рахунок відповідачу надано кредитний ліміт у сумі: 10000 грн., який відповідач мав погашати.
Відповідно до позову наданий відповідачу кредитний ліміт становив: 10000 грн..
Тексту самого договору про надання банківських послуг «Мonobank» від 08.11.2017 позивач суду не надає.
Як вказує позивач, відповідач не виконав належним чином взяті на себе перед банком зобов'язання, щодо погашення кредиту.
Станом на 14.09.2021, визначена позивачем сума заборгованості у відповідача за вказаним договором становить: 13836,3 грн..
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив із того, що позиваче не надано до суду доказів того, що відповідачу надавався кредит понад 10 000 грн, які б надавали правові підстави для висновку про обгрунтованість позовних вимог про стягнення 13 836, 3 грн., що перевищує кредитний ліміт.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
В своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що ним з відповідачем було укладено електронний договір.
Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. При цьому, відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст. 6 цього Закону, для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначав, що в укладений між ним та відповідачем кредитний договір був підписаний електронним цифровим підписом.
Колегія суддів апеляційного суду не приймає такі твердження апелянта.
Судом встановлено, що дійсно, електронний документ було підписано в порядку ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», відповідно до якої якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
В той же час, усі з наведених способів підпису регламентують можливість вчинення електронного підпису лише після того, як попередньо буде реально встановлена та підтверджена особа, яка в подальшому буде мати можливість вчиняти електронний підпис документа. Зокрема, це передбачено ст.. 8 ЗУ «Про електронний цифровий підпис», який в наведений позивачем період (квітень 2017 року) та положення ЗУ «Про електронні довірчі послуги», який замінив попередній закон і самим ЗУ «Про електронну комерцію».
Як вже було зазначено вище, ст.. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» дозволяє ідентифікувати особу і за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, як це і було зроблено за твердженням позивача в даному випадку. В той же час, навіть такий спосіб підпису передбачає необхідність встановлення особи, яка цей одноразовий ідентифікатор використовує. Зокрема, позивач вказує, що усе укладення договору та підтвердження видачі картки здійснювалося через мобільний додаток. Клієнт засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем і за допомогою цього ключа здійснив підписання документа. Проте, позивач не надав до суду жодного доказу того, що цим клієнтом була саме відповідач, а не інша особа, яка тільки повідомила анкетні дані ОСОБА_1 , оскільки жодної прямої ідентифікації того, що клієнт, який згенерував ключ, підписав документ і отримав кредит, була саме ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.
На підставі наведеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що позивачем не було доведено того, що саме відповідачем було укладено договір кредиту, відтак, що саме вона має повертати кредитні кошти.
З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що будь-яких належних та допустимих доказів фактичної видачі кредиту відповідачу матеріали справи не містять, відтак такі твердження позивача не можуть бути прийняті судом. За таких умов у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь банку в порядку повернення кредиту будь-яких коштів, як тих, стосовно яких в задоволенні позову було відмовлено, так і тих, стосовно яких позовні вимоги були задоволені.
Незважаючи на вищевикладені висновки по суті спору, тим не менш колегія суддів апеляційного суду зважає на відсутність підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції в даному апеляційному провадженні з огляду на наступне:
У відповідності до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ч. 4 та ч. 5 ст. 367 ЦПК України передбачені умови, за яких суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів та вимог апеляційної скарги. Зокрема, таке право надано апеляційному суду у випадку, якщо під час розгляду справи будуть встановлені порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Таке ж право є у апеляційного суду й у випадку, якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження. Даний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, передбачені ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Зокрема такими підставами є випадки, коли:
1) справу розглянуто неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими;
3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, передбачені законом порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, в даному випадку відсутні. Не було допущено судом першої інстанції й неправильного застосування норм матеріального права, оскільки в основу оскаржуваного рішення були покладені правові норми, що регулюють такого роду правовідносини. Не є така справа й справою окремого провадження. За таких умов у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги, відтак й підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення за результатами розгляду апеляційної скарги банку.
Керуючись ст.ст. 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 25 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389
ЦПК України.
Головуючий С.О. Журба
Судді: Т.О. Писана
К.П. Приходько