36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
19.01.2024 Справа № 917/2048/23
Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АГРОТЕК-ІНВЕСТ" (ел. пошта agrotek@agrotek.org.ua, адреса Україна, 52001, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, місто Підгородне(пн), комплекс будівель та споруд № 55-і (територія Підгородненської міської ради), ЄДРПОУ 36573198)
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТОЧ» (адреса 39510, Полтавська обл., Карлівський р-н, село Володимирівка, ЄДРПОУ 05287874)
про стягнення 124 151,74 грн.н,
без виклику представників сторін,
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АГРОТЕК-ІНВЕСТ" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТОЧ» про стягнення 124 151,74 грн - 30% річних за порушення грошових зобов'язань відповідачем по договору купівлі-продажу № 12054AТ від 27.10.2021 за період з 14.07.2023 по 02.11.2023 (до дати повного погашення заборгованості).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2023р. даний позов був переданий на розгляд судді Киричуку О.А.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін (без проведення судового засідання), запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.
З метою повідомлення учасників справи про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідачу, що підтвержується матеріалами справи.
Ухвала у даній справі, що скерована відповідачу, отримана ним 23.11.23, що підтверджується відповідною відміткою на повідомленні про вручення поштового відправлення.
Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, відзив на позов не надав.
Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/2048/23.
Судом враховано, що за ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
27 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОТЕК- ІНВЕСТ (Продавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю СВІТОЧ (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 12054АТ ( далі - Договір), відповідно до умов якого Продавець зобов'язується продати, а Покупець зобов'язується купити, прийняти та оплатити зернозбиральний комбайн John Deere, модель S685, жниварку John Deere, модель 630R, візок John Deere, модель Тележка (далі - Товар).
В лютому 2023 року ТОВ «АГРОТЕК-ІНВЕСТ» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою № 0902/23-1К від 09.02.2023 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Світоч» (з урахуванням заяви № 1К від 14.07.2023 про збільшення розміру позовних вимог) про стягнення 1 333 633,30 грн - основного боргу, 660 280,42 грн - пені, 396 168,54 грн - 30% річних.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 10.10.2023 у справі № 917/299/23, яке набрало законної сили 09.01.2024, позов задоволено частково. Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Світоч" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек-Інвест" 1 333 633,30 грн основного боргу, 396 168,25 грн пені, 132 056,18 грн 30 % річних та 35 851,23 грн судового збору.
Вище зазначеним рішенням суду встановлено, що:
- Відомості про Товар та строк його оплати вказані в Додатку №1 до Договору (п.1.2. Договору).
Відповідно до п. 2.1. Договору поставка Товару Покупцю здійснюється Продавцем на умовах Інкотермс в редакції 2020 року EXW (Франко-склад Продавця; за адресою: 52001 Дніпропетровська обл., Дніпропетровський р-н. м. Підгородне, автодорога Лугансыс-Ізваріно 227км + 580м, територія Підгородненської Міської Ради). Товар поставляється протягом 7-ми днів з моменту 60 % оплати, але строк поставки Товару не може бути раніше 29.10.2021 р.
Пунктом 3.1., 3.2. Договору узгоджено, що ціна Договору складає 6 602 542,50 гривень, в тому числі ПДВ 20 % у розмірі 1 100 423,75 гривень, що в еквіваленті за курсом продажу Євро. встановленому у міжбанківській інформаційній системі УкрДиінг на дату, що передує даті укладання цього Договору, становить 215 000,00 Євро.
Ціна Товару являє собою гривневий еквівалент вартості Товару в Євро та вказується в Додатку №1 до Договору, що є невід'ємною частиною Договору. Сума оплати за Товар в гривнях дорівнює сумі оплати за Товар у валюті, наведеної у Графіку оплати Товару, помноженої на Міжбанківський курс на дату, що передує даті фактичної сплати Покупцем коштів за Товар.
Оплата Товару здійснюються у відповідності з Графіком оплати Товару (Додаток № 1 до Договору), відповідно до вимог розділу 3 Договору. Перший платіж є попередньою оплатою Покупця за Договором (п.4.1. Договору).
Цей Договір є чинним з моменту його підписання та діє до 27.10.2022 p.. aie до повного виконання Сторонами прийнятих па себе договірних зобов'язань (п.10.1. Договору).
- Згідно Графіку оплати Товару (Додаток № 1 до Договору) Покупець здійснює оплату за Товар у таких розмірах та у такі строки:перший платіж: 130 290,00 Євро в т.ч ПДВ (4 001 140,75 грн. в т.ч. ПДВ) до 27.10.2021 року; оплата суми договору, що залишилася: 84 710,00 Євро в т.ч ПДВ (2 601 401,75 грн. в т.ч. ПДВ) до 20.10.2022 року.
- Покупцем була здійснена оплата Першого платежу за Договором на суму 3 991 720,79 грн, що згідно п. 3.2. Договору склало еквівалент 130 290,00 Євро (З 991 720,79 грн/30.6372 гривень за 1 Євро).
- У подальшому, 29 жовтня 2021 року, між Продавцем та Покупцем складено та підписано Видаткову накладну № 574692 та Акт приймання-передачі (Додаток № 2 до Договору), згідно яких Продавець передав Покупцю, а Покупець прийняв: Комбайн John Deere S685 #1H0S685SVD0755107 б/в, 2013 р.в; Жниварку John Deere 630R #1Z0630RXJF0045192 б/в, 2015 р.в; Візок Bruns SW96ZB #BLB49001 б/в, 2015 р.в.
Пунктом 3 даного Акту сторони узгодили, що з моменту його підписання зобов'язання Продавця з передачі Товару Покупцю вважаються виконаними.
- Відповідачем було частково виконані вимоги Договору щодо Другого платежу, а саме:
28.11.2022 сплачено 1 000 000,00 грн, що згідно п. 3.2. Договору склало еквівалент 26 106,59 Євро (1 000 000,00 грн/38.3045 гривень за 1 Євро);
01.02.2023 сплачено 1 000 000,00 грн, що згідно п. 3.2. Договору склало еквівалент 24 951,72 Євро (1 000 000,00 грн/40.0774 гривень за 1 Євро).
Інших платежів у межах Договору купівлі-продажу № 12054АТ від 27.10.2021 року Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю СВІТОЧ здійснено не було.
- Станом на дату розгляду справи у суду відсутні належні та допустимі докази сплати відповідачем заборгованості в розмірі 33 651,59 Євро.
Також рішенням суду у справі № 917/299/23 встановлені обставини прострочення відповідачем грошового зобов'язання з оплати та здійснено нарахування пені у сумі 660 280,42 грн та 30% річних в сумі 396 168,54 грн станом на 14.07.2023 року, за період прострочення з 21.10.2022 року по 14.07.2023 року (з урахуванням часткової оплати).
Здійснивши перерахунок пені у справі № 917/299/23 суд встановив, що позовні вимоги в частині стягнення пені та 30% річних не перевищують обраховані судом та є обгрунтованими. Зменшення ж розміру відсотків річних, які нараховано до стягнення, відбулось внаслідок застосування судом свого права на таке зменшення.
01.11.2023 на виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 10.10.2023 у справі № 917/299/23 видано відповідний наказ.
02.11.2023 на підставі зазначеного наказу приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Скрипником B.Л. було відкрито виконавче провадження № 73210986.
03.11.2023 з відповідача в межах виконавчого провадження № 73210986 стягнуто (списано з рахунків) в примусовому порядку 2 088 179,86 грн (1 897 708,96 грн загальної суми наказу + 189 770,90 грн основної винагороди), що підтверджується платіжною інструкцією № NB3C0BP02V від 03.11.2023.
У справі, що розглядається (917/2048), позивач просить стягнути з відповідача 30% річних за період з 14.07.2023 по 02.11.2023 (до дати повного погашення заборгованості), що складає 124 151,74 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із матеріалів справи у відповідача на підставі договору виник обов'язок зі сплати основної заборгованості у розмірі 33 651,59 Євро (1 333 633,30 грн).
Як встановлено судом вище, Рішенням Господарського суду Полтавської області від 10.10.2023 у справі № 917/299/23, яке набрало законної сили 09.01.2024, позов задоволено частково. Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Світоч" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек-Інвест" 1 333 633,30 грн основного боргу, 396 168,25 грн пені, 132 056,18 грн 30 % річних та 35 851,23 грн судового збору.
Пеня та річні, які стягнуті Рішенням Господарського суду Полтавської області від 10.10.2023 у справі № 917/299/23, нараховані за період прострочення з 21.10.2022 року по 14.07.2023 року.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.
Отже, факти встановлені рішенням суду у справі № 917/299/23 щодо неналежного виконання відповідачем зобов'язання з оплати та встановлені обставини прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з 21.10.2022 року по 14.07.2023 року повторного доведення не потребують.
При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).
Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищенаведене, відповідно до ч. 2 ст.625 ЦК України, відповідач зобов'язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних за весь час прострочення, тобто, по день сплати боржником коштів, оскільки в такому випадку зобов'язання відповідно до ст.599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання.
Наведене узгоджується із судовою практикою Верховного Суду, зокрема, постанова від 10 квітня 2018 року по справі №914/1033/17, від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18.
При цьому, суд зазначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.
Отже, за змістом ст.ст.598-609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Тобто наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Як встановлено судом вище, 03.11.2023 відбулося стягнення на підставі наказу Господарського суду Полтавської області від 01.11.2022 у справі № 917/299/23 та фактичне повне погашення заборгованості по договору купівлі-продажу №12054AТ від 27.10.2021.
Таким чином, суд погоджується з доводами позивача щодо наявності порушення відповідачем грошового зобов'язання за період з 14.07.2023 по 02.11.2023 (до дати повного погашення заборгованості) та наявності правових підстав для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України.
При цьому, суд враховує, що згідно п.6.2. Договору, у разі порушення Покупцем строків оплати, передбачених Договором, він сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати та 30% річних від суми простроченого платежу.
Перевіривши наведений позивачем у позовній заяві розрахунок 30% річних (за період з 14.07.2023 по 02.11.2023), судом встановлено, що позовні вимоги в частині стягнення 30% річних не перевищують обраховані судом та є обгрунтованими.
Проте, оцінка розміру заявлених до стягнення з відповідача процентів річних дають підстави суду для висновку про їх зменшення.
Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки їх нарахування виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Водночас загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Тобто заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Отже, одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності, яка регулюється загальними нормами про цивільно-правову відповідальність. Водночас зазначене дає підстави також для висновку про те, що розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання може бути зменшений судом.
Такі висновки узгоджуються, зокрема, з правовими позиціями, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16.
Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі№922/266/20).
Позивач під час вирішення спору у цій справі не надав, та, відповідно, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення ним збитків або можливість їх понесення позивачем у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за Договором.
Враховуючи баланс інтересів сторін, які беруть участь у зобов'язанні, значний розмір нарахованих і пред'явлених до стягнення 30% річних, відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань, суд дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру 30-ти відсотків річних до 10-ти річних, стягнувши з відповідача на користь позивача 41 383,91 грн. річних, оскільки, такий розрахунок відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності. При цьому таке зменшення враховує інтереси як боржника, так і кредитора, вимогу якого щодо компенсації за порушення умов договору враховано судом.
У зв'язку із зменшенням розміру заявлених до стягнення процентів річних позовні вимоги у даній справі суд задовольняє частково, зокрема в частині вимог про стягнення річних у сумі 41 383,91 грн., в іншій частині у задоволенні позову слід відмовити.
Згідно п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
За приписами ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Щодо судових витрат слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.05.2018 року в справі № 917/1068/17.
Враховуючи наведене, витрати зі сплати судового збору в сумі 2 684,00 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 129, 232, 233, 236-238 ГПК України
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Світоч" (с. Володимирівка, Карлівський район, Полтавська область, 39510, код ЄДРПОУ 05287874) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек-Інвест" (комплекс будівель та споруд № 55-і (територія Підгородненської міської ради), м. Підгородне, Дніпровський район, Дніпропетровська область, 52001, код ЄДРПОУ 36573198) 41 383,91 грн річних та 2684,00 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 19.01.2024р.
Суддя Киричук О.А.