"11" січня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4553/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,
секретар судового засідання Борисова Н.В.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Кравченко Ю.В.,
від відповідача: Дмитрієва В.О., Ковчук В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до відповідача: Фізичної особи-підприємця Дмитрієвої (Захарової) Влади Олегівни про стягнення 205510,43 грн заборгованості,
встановив:
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (далі - Фонд, Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Дмитрієвої (Захарової) Влади Олегівни 205510,43 грн заборгованості, з яких 20809,27 грн заборгованості з орендної плати та 184701,16 грн неустойки, у зв'язку із неналежним виконанням взятих на себе за умовами укладеного 29.05.2017 р. договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності зобов'язань в частині своєчасного та остаточного внесення орендної плати протягом 12.04.2020 р. - 31.05.2021 р. та продовження користування відповідним майном після звернення із заявою про припинення договору у період з 30.04.2021 р. по 31.05.2023 р.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 19.10.2023 р. позовній заяві Фонду присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/4553/23 та визначено суддю Гута С.Ф. для її розгляду.
Із отриманого судом витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з'ясовано, що станом на 24.10.2023 р. ФОП Захарова В.О. (РНОКПП НОМЕР_1 ) має прізвище Дмитрієва В.О. (далі - ФОП Дмитрієва В.О., Відповідач).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.10.2023 р. прийнято позовну заяву Фонду до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4553/23, ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 21.11.2023 р.
09.11.2023 р. ФОП Дмитрієвою В.О. реалізовано право на подачу відзиву на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог. Обґрунтовуючи підстави, які суд має врахувати для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, посилається на те, що: 06.05.2021 р. звернулась до Фонду із листом про припинення дії укладеного договору, однак з того часу, Фондом не вчинено жодних дій стосовно складення акту приймання-передавання про повернення майна, не дивлячись на те, що умовами договору передбачено обов'язок Фонду як орендодавця скласти відповідний акт; Фондом у період з квітня 2020 р. по квітень 2021 р. не виставлялись та не надсилались рахунки на оплату; додаткова угода до договору передбачала перерахування орендної плати після отримання нової незалежної оцінки об'єкту оренди, проте Фондом не здійснено відповідної оцінки; Фондом заявлено не обґрунтований розмір заборгованості, оскільки не враховано постанови Кабінету Міністрів України про зменшення орендної плати на 50% у зв'язку із запровадженим карантином; в оренду передано майно, яке перебуває на балансі Одеського державного аграрного університету, з яким складено внутрішній акт приймання-передачі майна з оренди, всупереч того, що обов'язок по складанню та представленню відповідного акту покладено на Фонд як орендодавця державного майна, що, на думку Відповідача, свідчить про бездіяльність останнього; протягом запровадженого в крайні карантину в силу об'єктивних чинників Відповідач був позбавлений можливості користуватись та не користувався переданим в оренду майно, що є підставою для застосування приписів частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення від плати; Фондом разом із позовною заявою представлено наказ № 325 про припинення строку дії договору, однак Відповідач не був обізнаний із ним до моменту отримання позовної заяви.
Додаткового звертає увагу суду на те, що Фондом не реалізовано право на розірвання договору в судовому порядку, не дивлячись на нарахування протягом тривалого строку заборгованості із внесення орендної плати.
Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.11.2023 р. оголошено перерву в судовому засіданні до 14.12.2023 р.
Однак у період з 30.11.2023 р. по 07.12.2023 р. у зв'язку із несанкціонованим втручанням в роботу інформаційних (автоматизованих) комунікаційних мереж та ресурсів суду призупинено роботу автоматизованої системи діловодства Господарського суду Одеської області, внаслідок чого до 15.12.2023 р. тривали відновлювальні роботи та судові засідання не проводились.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.12.2023 р. призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 28.12.2023 р.
Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.12.2023 р. оголошено перерву в судовому засіданні до 11.01.2024 р.
Частинами 1 та 2 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В свою чергу, частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Відповідно до положень статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно із приписами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку “розумності строку” розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк” в рішенні у справі “Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства” роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Кузнецов та інші проти Російської Федерації” зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи “Серявін та інші проти України”, “Проніна проти України”), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вищенаведене, з метою дотримання принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності сторін перед законом та судом, розгляд справи здійснено господарським судом в межах розумного строку з метою надання можливості сторонам реалізувати наявні процесуальні права шляхом як подачі письмових пояснень, так і виступу зі вступним словом.
В процесі розгляду справи представник Фонду підтримував заявлені позовні вимоги та наполягав на задоволенні позовну в повному обсязі, натомість ФОП Дмитрієва В.О. та її представник заперечували проти задоволення заявлених позовних вимог та налягали на відмові у задоволенні позову.
11.01.2024 р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:
29.05.2017 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області, правонаступником якого є Фонд (Орендодавець) та ФОП Захаровою В.О. (РНОКПП НОМЕР_1 ) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (Договір), за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення першого поверху будівлі гуртожитку № 4, (інв. №22229, реєстровий №00493008.1.БЕШСНП6445), загальною площею 73,40 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. В. Терешкова, буд. 17 (Майно), що обліковується на балансі Одеського державного аграрного університету (Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ „Одеська регіональна експертна компанія” станом на "30" листопада 2016 р. та становить 677103,00 (шістсот сімдесят сім тисяч сто гри) гривні.
Майно передається в оренду з метою: розміщення пункту харчування (розміщення кафе, барів, закусочних, кафетеріїв, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи) (пункт 1.2 Договору).
Стан Майна на момент укладення договору, визначається в акті приймання-передавання за узгодженням Балансоутримувача і Орендаря (пункт 1.3 Договору).
Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання Сторонами цього Договору та акта приймання- передавання Майна (пункт 2.1 Договору).
Обов'язок щодо складання акта приймання - передавання покладається на Орендодавця (пункт 2.4 Договору).
Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786 (зі змінами) (надалі - методика розрахунку) та становить без ПДВ за базовий місяць оренди (лютий 2017 р.) - 4609,31 (чотири тисячі шістсот дев'ять гривень 31 копійка) гривень (пункт 3.1 Договору).
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України (пункт 3.3 Договору).
Орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Одночасно копія платіжного доручення на перерахування орендної плати до державного бюджету 50 % надсилається Орендарем Орендодавцеві, 50 % - Балансоутримувачу (пункт 3.6 Договору).
За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (пункт 9.1 Договору).
Цей Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 29.05.2017 р. до 29.04.2020 р. включено (пункт 10.1 Договору).
У разі припинення або розірвання цього Договору Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу (пункт 10.9 Договору).
Майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання Орендарем та Орендодавцем акта приймання - передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання - передавання про повернення Майна покладається на Орендодавця (пункт 10.10 Договору).
Договір підписано представниками Орендодавця, Балансоутримувача, Орендарем та скріплено печатками контрагентів.
29.05.2017 р. між Орендодавцем, Орендарем та Балансоутримувачем підписано акт приймання-передачі переданого в оренду майна.
08.05.2020 р. між Фондом як Орендодавцем та ФОП Захаровою В.О. як Орендарем укладено договір про внесення змін до Договору оренди, відповідно до якого доповнено останній пунктом 5.15 (розділ Обов'язки орендаря): «Надати Орендодавцю нову незалежну оцінку об'єкту оренди»; пунктом 3.12 «Після отримання нової незалежної оцінки об'єкту оренди здійснити перерахунок орендної плати з обов'язковим внесенням відповідних змін до договору оренди від 29.05.17 р.»; доповнено пункт 10.1 Договору новим реченням: «Продовжити термін дії цього договору до 29.04.2021 р. включно, виключно при умові виконання Орендарем п.3.12, п.5.15 Договору».
11.02.2021 р. ФОП Захарова В.О. звернулась до Фонду із заявою про скасування 50% орендної плати за укладеним Договором оренди у зв'язку із прийняттям 15.07.2020 р. Кабінетом Міністрів України постанови № 611. Відповідно до залишеної відмітки Фондом отримано заяву 15.02.2021 р.
02.03.2021 р. Фондом винесено наказ № 272, яким із посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 р. № 611, вирішено здійснювати нарахування орендної плати у розмірі 50% від суми нарахованої орендної плати, в т.ч. за укладеним із Відповідачем Договором оренди.
10.03.2021 р. Фондом винесено наказ № 325, відповідно до якого вирішено припинити чинність укладеного із Відповідачем Договору оренди; доручено відділу супроводження договір оренди Фонду оприлюднити відповідну інформацію та повідомити Орендарів.
06.05.2021 р. ФОП Захарова В.О. звернулась до Фонду із заявою про припинення дії укладеного Договору оренди. Відповідно до залишеної відмітки Фондом отримано заяву 06.05.2021 р.
08.11.2021 р. ФОП Захаровою В.О. складено до Фонду заяву про надання акту звірки взаєморозрахунків за укладеним Договором оренди та просить здійснити перерахування розміру орендної у зв'язку із запровадженням карантину на території країни.
31.05.2023 р. між Одеським державним аграрним університетом як Балансоутримувачем та ФОП Захаровою В.О. як Орендарем складено акт повернення з оренди нерухомого майна. Датою припинення договору зазначено 31.05.2023 р.
06.07.2023 р. Фонд звернувся до ФОП Захарової В.О. із претензією (пропозицією), в якій повідомляє про закінчення 29.04.2021 р. строку дії укладеного Договору оренди, не вчиненням останньої дії по повернення переданого в оренду майна, наявність заборгованості з орендної плати розміром 20863,01 грн, у той же час, у зв'язку із неповернення переданого в оренду майна наявністю неустойки загальним розміром 184701,16 грн. Пропонує здійснити відповідні перерахування до Державного бюджету України.
22.09.2023 р. ФОП Захаровою В.О. надано відповідь на претензію Фонду, в якій посилається на звернення із заявою про звільнення від сплати 50% орендної плати, звернення із заявою про припинення дії укладеного Договору оренди, на передбачений умовами укладеного Договору обов'язок Фонду скласти акт приймання-передачі майна з оренди, який проігноровано Фондом, лист ТТП України від 28.02.2022 р. № 2024/02.0-7.1, заперечує проти нарахування неустойки у зв'язку із відсутністю вини Відповідача, так само як і заперечує проти нарахованої заборгованості з орендної плати.
Із представленого Фондом звіту про надходження до коштів до Державного бюджету України вбачається, що у період з квітні 2020 р. по квітень 2021 р. за ФОП Захаровою В.О. обліковується заборгованість загальним розміром 20809,27 грн, у той же час відповідно до представленого розрахунку заборгованості з неустойки, розрахованої з 30.04.2021 р. по травень 2023 р., її розмір становить 184701,16 грн.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:
У відповідності до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В свою чергу, частинами 1 та 2 статті 67 ГК України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до частин 1 та 6 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1 та 4 статті 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно із частиною 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Відповідно до частин 1 та 5 статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Поряд з цим, приписи частини 3 статті 5 ЦК України передбачають, що, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
У той же час, приписами «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року, у той же час договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п'ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.
Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.
Відтак, господарський суд доходить до висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX.
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX встановлено, що орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між сторонами виникли господарські зобов'язання, підставою яких укладений 29.05.2017 р. Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, строк дії якого продовжено за взаємною згодою сторін до 29.04.2021 р.
Враховуючи викладене, господарський суд доходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Фонду в частині стягнення з ФОП Дмитрієвої В.О. 20809,27 грн заборгованості у зв'язку із допущенням порушення взятих на себе за укладеним Договором зобов'язань в частині своєчасного та остаточного внесення орендної плати протягом 12.04.2020 р. - 31.05.2021 р. (із представленого розрахунку заборгованості вбачається останнім місяцем нарахування квітень 2021 р.), оскільки умовами пункту 3.6 передбачено перерахування відповідної суми до 12 числа кожного місяця наступного за звітним.
При цьому із представленого розрахунку заборгованості вбачається здійснення ФОП Дмитрієвою В.О. оплат у грудні 2020 р., січні та лютому 2021 р., відтак остання мала відповідні реквізити для оплати, проте не виконала відповідного обов'язку, тобто відсутність виставлених Фондом рахунків не звільняє Орендаря від обов'язку із внесення орендної плати.
Ознайомившись із представленим розрахунком, господарським судом встановлено, що останній виконано у відповідності до методології та приписів законодавства, у той же час, враховуючи приписи постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 р. № 611, які передбачають нарахування орендної плати у розмірі 50% у зв'язку із введеним в країні карантином.
Правова конструкція частини 6 статті 762 ЦК України передбачає можливість звільнення орендаря від обов'язку сплачувати оренду плату за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, однак Відповідачем не представлено до матеріалів справи належних та допустимих доказів, на підставі яких господарський суд міг би встановити об'єктивну неможливість використання переданого в оренду майна.
Відтак позовні вимоги Фонду в частині стягнення з ФОП Дмитрієвої В.О. 20809,27 грн заборгованості підлягають задоволенню.
Приписами статті 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 р. № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Приписами частини 1 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX передбачено, що однією із підстави припинення договору оренди є закінчення строку, на який його укладено.
Поряд з цим частини 1 статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX передбачає, що у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Умовами укладеного Договору оренди передбачено, що у разі припинення або розірвання цього Договору Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу (пункт 10.9). Майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання Орендарем та Орендодавцем акта приймання - передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання - передавання про повернення Майна покладається на Орендодавця (пункт 10.10).
Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності (частина 1 статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України").
Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності. Регіональні відділення та представництва діють на підставі положень, що затверджуються Головою Фонду державного майна України (частини 1, 3 статті 6 Закону України "Про Фонд державного майна України").
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
ЄСПЛ у своїй практиці підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беслер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadal.com S.r.l. проти Молдови" і "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та Інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії"). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні, органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Гаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії").
У своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.01.2020 р. у справі № 910/15058/18 зазначив, що процедури органів державної влади та місцевого самоврядування повинні бути прозорі та зрозумілі. В іншому випадку рішення органів влади не може вважатися правомірним.
Як зазначено судом, 10.03.2021 р. Фондом винесено наказ № 325, відповідно до якого вирішено припинити чинність укладеного із Відповідачем Договору оренди; доручено відділу супроводження договір оренди Фонду оприлюднити відповідну інформацію та повідомити Орендарів.
Поряд з цим 06.05.2021 р. ФОП Захарова В.О. звернулась до Фонду із заявою про припинення дії укладеного Договору оренди. Відповідно до залишеної відмітки Фондом отримано заяву 06.05.2021 р.
Приймаючи до уваги те, що Фондом прийнято наказ (10.03.2021 р.) про припинення чинності укладеного із Відповідачем Договору оренди до закінчення строку його дії (29.04.2021 р.), те, що, у відповідності до взятих на себе за укладеним Договором обов'язків Орендар мав скласти відповідний акт приймання-передавання про повернення майна, однак до матеріалів справи не представлено ані відповідного акту, ані доказів його надсилання Відповідачу, те, що ФОП Захаровою В.О. доведено до відома Орендодавця про відсутність наміру продовження використання орендованого майна, те, що приписи спеціального закону передбачають повернення орендованого майна в порядку, визначеному договором оренди, господарський суд доходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з ФОП Дмитрієвої В.О. 184701,16 грн неустойки.
Як зазначалось умовами Договору передбачено, що майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання Орендарем та Орендодавцем акта приймання - передавання, обов'язок по складання якого покладено на останнього, а за відсутності складеного Фондом акту, доказів його надсилання, так само як і доказів продовження використання Відповідачем майна, господарський суд позбавлений можливості встановлення факту не виконання Відповідачем обов'язку щодо повернення майна, у той же час зволікання Фонду як Орендодавця у складанні акту приймання-передавання про повернення майна не може виступати підставою для нарахування неустойки.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У рішенні від 03.01.2018 р. “Віктор Назаренко проти України” (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції “справедливого судового розгляду” у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають “справедливого балансу” між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі “Беер проти Австрії” (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).
Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, однак, оскільки приписами Закону України “Про судовий збір” встановлено мінімальний розмір судового збору, який підлягає справленню при зверненні із позовом, на переконання господарського суду, розмір судового збору, який покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, не може бути меншим ніж мінімальний розмір судового збору, встановлений Законом України “Про судовий збір”.
Керуючись ст.ст.13,20,73,74,76,86,129,165,232,233,237,238,240,241
Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до відповідача: Фізичної особи-підприємця Дмитрієвої (Захарової) Влади Олегівни про стягнення 205510,43 грн заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дмитрієвої (Захарової) Влади Олегівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (65048, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 15, Код ЄДРПОУ 43015722) 20809/двадцять тисяч вісімсот дев'ять/грн 27 коп. заборгованості та 2684/дві тисячі шістсот вісімдесят чотири/грн 00 коп. судового збору.
У задоволені решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повний текст складено 18 січня 2024 р. у зв'язку із перебуванням судді Гута С.Ф. у період з 15 січня 2024 р. по 17 січня 2024 р. на лікарняному.
Суддя С.Ф. Гут