Справа № 214/478/24
2-н/214/244/24
19 січня 2024 року суддя Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Ткаченко А.В., розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлосервіс-КР» про видачу судового наказу щодо стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги,
Заявник Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлосервіс-КР» звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості по оплаті за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що виникла за адресою: АДРЕСА_1 за період з грудня 2020 року по грудень 2023 року у сумі 8 487,41 грн., за період з 21.01.2021 по 21.02.2022 інфляційних втрат у сумі 179,64 грн. і 3% річних у сумі 48,74 грн. та вирішити питання про відшкодування витрат по сплаті судового збору 268,40 грн.
Вивчивши заяву та додані до неї докази, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до частини третьої статті19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Згідностатті 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбаченихстаттею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Пунктом 3 частини першої статті 161 ЦПК України встановлено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних нарахованих заявником на суму заборгованості.
Наказне провадження - один із видів проваджень цивільного судочинства, у якому без розгляду справи по суті на підставі безспірних вимог та доказів, поданих заявником, видається судовий наказ, згідно з яким з боржника стягуються грошові кошти.
Частиною третьою статті 19 ЦПК України визначено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Як вбачається з поданої заяви та письмових доказів, заявником заявлено вимоги про солідарне стягнення із ОСОБА_2 (указано боржника двічі) та ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території, що виникла по АДРЕСА_1 , у житловому приміщенні, що належить ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності у розмірі частки та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності у розмірі частки. Решта частки належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 06.03.2023.
Разом з тим, відповідно до статті 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (частина перша статті 355 ЦК України) та залежно від положень закону або домовленості між співвласниками може належати їм на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (частина друга статті 355 цього Кодексу). При цьому спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (частина четверта статті 355 цього Кодексу).
Верховний Суд в постанові 28 листопада 2018 року у справі № 461/14558/14-ц (провадження № 61-13870св18) зазначив, що «переглядаючи справу, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки вказана квартира є спільною сумісною власністю відповідачів без визначених часток, заборгованість, яку останні допустили, підлягає стягненню в солідарному порядку, і лише в разі визначення часток, кожен з відповідачів відповідав би за наявну заборгованість пропорційно до своєї частки в квартирі».
Відтак у даній справі солідарне стягнення з боржників заборгованості за житлово-комунальні послуги не допускається з огляду на належність спірного приміщення боржникам на праві спільної часткової власності з визначенням часток, а суд позбавлений можливості стягнути з кожного заборгованість пропорційно до своєї частки у квартирі через відсутність відомостей про всіх співвласників помешкання саме у спірний період і заявлення відповідної вимоги стягувачем у цій частині.
Відтак, суд приходить висновку, що із заяви про видачу наказу та доданих до неї документів не вбачається безспірність вимог.
Згідно з пункту 3 частини 1 статті 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу.
Частиною третьою статті165 ЦПК України передбачено, що у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог.
Ураховуючи викладене, суд вважає необхідним відмовити ТОВ «Житлосервіс-КР» у видачі судового наказу, одночасно роз'яснивши заявнику, що згідно частин першої та другої статті 166 ЦПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 165 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Суд також роз'яснює, що заявник може звернутися до суду із зазначеними вимогами в спрощеному позовному провадженні (частина 2 статті 161 ЦПК України).
Керуючись ст. ст. 163, 165,166 ЦПК України, суд
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Житлосервіс-КР» у видачі судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 19 січня 2024 року.
Суддя А.В. Ткаченко