17 січня 2024 року
м. Черкаси
Справа № 707/433/23
Провадження № 22-ц/821/48/24
Категорія: 307020000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.,
суддів: Новікова О.М., Василенко Л.І.
за участю секретаря: Винник І.М.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
представник позивача: адвокат Яцюк Максим Васильович
відповідач: Білозірська сільська рада Черкаського району Черкаської області
третя особа: ОСОБА_2
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженняапеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2023 року (постановленого в приміщенні Черкаського районного суду Черкаської області під головуванням судді Суходольського О.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом,-
Короткий зміст позовних вимог
17 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
В обґрунтування позовних вимог вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який є батьком позивача. Місце смерті - Менська виправна колонія.
Зазначає, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 .
Заяви про прийняття спадщини не подавалися. На час смерті батька, зазначає ОСОБА_1 , він постійно мешкав за адресою місця реєстрації проживання батька, у зв'язку з чим вважає, що він фактично прийняв спадщину.
Вказує, що звернувшись до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину, йому в цьому було відмовлено. Також посилається на те, що в нього відсутні правовстановлюючі документи на 1/2 частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 , його батько за життя не здійснив внесення відомостей про право власності в державний реєстр прав на нерухоме майно.
Враховуючи наведене, а також те, що в інший спосіб неможливо реалізувати свої спадкові права, позивач звернувся до суду із відповідним позовом та просив постановити рішення, яким визнати за ним право власності на спадкове майно у вигляді 1/2 частини будинковолодіння, розташованого в АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2023 року позовні вимоги задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинковолодіння, розташованого в АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивовано тим, що оскільки після смерті ОСОБА_3 залишилося спадкове майно, а саме 1/2 частина житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 та дані про наявність спору щодо спадкового майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відсутні, то, в такому випадку, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 20 жовтня 2023 року ОСОБА_2 , вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, просила рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2023 року скасувати та позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що її належним чином не було повідомлено про розгляд справи та позбавлено права на участь в судових засіданнях. Вказує, що вона проживала за адресою: АДРЕСА_2 , однак на її адресу не надходили жодні повідомлення про розгляд даної справи.
Також зазначає про те, що наданий позивачем Акт обстеження факту проживання жодним чином не свідчить про те, що останній є таким, що прийняв спадщину. ОСОБА_2 стверджує, що ОСОБА_1 був зареєстрований в частині спірного будинку, яка належала їхній матері. У частині домоволодіння, яка належала ОСОБА_3 був зареєстрований лише він сам.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу Черкаського апеляційного суду 13 листопада 2023 року, представник ОСОБА_1 -адвокат Яцюк М.В., вважаючи доводи апеляційної скарги безпідставними, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Стверджує, що доводи ОСОБА_2 стосовно того, що її не було повідомлено про розгляд справи мають систематичний характер. Так, особа ігнорує судову справу, що розглядається в суді першої інстанції, в подальшому звертається до суду апеляційної інстанції та стверджує, що їй не було відомо про розгляд справи. Подібна процесуальна поведінка була вчинена ОСОБА_2 у судовій справі №707/2052/19.
Фактичні обставини справи
З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 від 24.07.1998 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 .
Згідно свідоцтва про народження, серія НОМЕР_2 , ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 .
Відповідно до копії рішення народного суду Черкаського району, Черкаської області від 24.09.1982 року по справі № 2-545-1982, між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було розірвано шлюб та проведено реальний розподіл будинковолодіння, розташованого в АДРЕСА_1 , по 50% кожному.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 .
Факт проживання та реєстрації ОСОБА_1 за адресою в АДРЕСА_1 , в період з 04.10.1994 року по 29.01.2018 року підтверджується актом обстеження факту проживання без реєстрації від 08.02.2022 року та довідкою №6255 від 12.08.2019 року, які видані Виконавчим комітетом Білозірської сільської ради.
Відповідно до відомостей, які надійшли на запит суду від завідувача Черкаської районної державної нотаріальної контори Чуй Н.В., після смерті ОСОБА_3 заведено спадкову справу №10/2020, свідоцтво про право на спадщину не видавалось.
16.01.2020 року позивач звернувся до Черкаської районної державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно довідки, виданої 12.11.2019 року Виконавчим комітетом Білозірської сільської ради, за ОСОБА_3 рахується 1/2 частина житлового будинку по АДРЕСА_1 , в якому він був зареєстрований до дня смерті. Інша 1/2 частина житлового будинку належить ОСОБА_4 .
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 03.10.2019 року в справі №707/2052/19 встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_1 у вигляді 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , яка відкрилася після смерті свого батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, постановою Черкаського апеляційного суду від 23.02.2022 року по справі №707/2052/19 рішення суду від 03.10.2019 року скасовано.
04.11.2022 року позивач звернувся із заявою до Черкаської районної державної нотаріальної контори з проханням роз'яснити порядок оформлення спадщини після смерті його батька, на що 04.11.2022 року завідувачем Черкаської районної державної нотаріальної контори Чуй Н.В. надано роз'яснення щодо неможливості видачі свідоцтва про право на спадщину, де вказано, що померлим ОСОБА_3 не зареєстровано право власності на вказане майно, а отже відсутній склад спадкового майна.
07.12.2022 року, на підставі заяви ОСОБА_1 , Черкаською районною державною нотаріальною конторою винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 , який є батьком позивача, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1 від 24.07.1998 року.
Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.
У разі відкриття спадщини до зазначеної дати, застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
У зв'язку з тим, що спадкодавець помер в 1998 році, застосуванню підлягає Цивільний кодекс УРСР 1963 року.
Разом з тим, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , застосував до спірних відносин норми Цивільного кодексу України, які набрали чинності лише з 1 січня 2004 року.
Згідно положень ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є, в тому числі, неправильне застосування норм матеріального права.
При цьому, неправильним застосуванням норм матеріального права, серед іншого, вважається застосування закону, який не підлягає застосуванню.
З огляду на приписи п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, оскільки суд допустив неправильне застосування норм матеріального права.
Переглядаючи спір по суті, апеляційний суд виходить з наступних підстав.
Згідно зі ст.ст. 529, 530 ЦК УРСР 1963 року, при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).
Крім того, ст. 531 ЦК УРСР 1963 року до числа спадкоємців за законом віднесено непрацездатних осіб, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні зі спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкування.
Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.
Згідно ст. 549 ЦК УРСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:
1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;
2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
З наявних матеріалів справи вбачається, що спадкову справу заведено за заявою ОСОБА_1 лише 16.01.2020 року, тобто з очевидним пропуском строку на прийняття спадщини.
Крім того, колегія суддів вважає помилковими доводи позивача про те, що він є таким, що прийняв спадщину, оскільки на час смерті батька ОСОБА_1 постійно мешкав за адресою місця реєстрації проживання батька.
Так, як вбачається із абз. 3 п. 3 роз?яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.
Факт прийняття спадщини характеризується наступними ознаками: односторонній характер даного правочину, оскільки його здійснення залежить виключно від волі спадкоємця; безумовність та беззастережність передбачають, що не можна поставити факт прийняття спадщини у залежність від настання або ненастання якої-небудь умови, рівно як і не допускається часткове прийняття спадщини з відмовою від прийняття тієї її частини, що залишилася; прийняття спадкоємцем спадщини хоча б у частині свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася, і де вона знаходиться.
Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним та доведеним належними доказами.
Зважаючи на те, що місцем смерті ОСОБА_3 є Менська виправна колонія, де останній відбував покарання, а також те, що сам по собі факт реєстрації місця проживання за однією адресою не є підставою вважати, що особа є такою, яка автоматично прийняла спадщину, тому доводи позивача про те, що він є таким, що фактично прийняв спадщину після смерті свого батька, не знаходять свого об'єктивного підтвердження.
Крім того, не може залишитись поза увагою суду та обставина, що ОСОБА_1 не є таким, що фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 вважав, що спір щодо спадкового майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відсутній.
З таким висновком колегія суддів категорично не погоджується з огляду на те, що дана справа неодноразово розглядалася судами. Зокрема, у постанові Черкаського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року під час розгляду справи №707/2052/19 було встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається спір щодо спадкового майна, яке належало померлому ОСОБА_3 .
Також встановлено, що ОСОБА_2 є донькою померлого та рідною сестрою позивача, а тому також може претендувати на спадкове майно.
Так, відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 вказав, що визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується судом під час розгляду справи.
У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами про визнання права власності на спадкове майно, при цьому, визначивши в якості відповідача Білозірську сільську раду, на території якої розташоване спірне майно.
Водночас, звертаючись до суду з такими позовними вимогами, залучає ОСОБА_2 в якості третьої особи, а не співвідповідача.
Крім того, очевидним є те, що заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та інтересів ОСОБА_2 , а отже такі вимоги не можуть бути розглянуті судом і вирішені у спорі без залучення такої особи у якості співвідповідача, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд може вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.
Враховуючи те, що до участі у даній справі не залучено співвідповідача, прав та інтересів якого стосується ухвалене судове рішення, це призвело до вирішення спору з неналежним складом учасників.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 також у зв'язку з неналежним суб'єктним складом учасників справи, а саме незалученням до участі у справі саме в якості співвідповідача ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції на вищевикладені обставини не звернув уваги, не надав належної правової оцінки даним фактам, та прийшов до помилкового висновку, розглянувши позовні вимоги ОСОБА_1 по суті, безпідставно задовольнивши їх, чим порушив норми процесуального права, що є обов'язковою підставою для скасування рішення суду згідно до ст. 376 ЦПК України.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на зазначене, рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2023 року не може залишатися в законній силі, підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційний суд звертає увагу, що вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню в частині скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Вимоги щодо залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду не знайшли свого об'єктивного підтвердження за наслідками розгляду даної справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що апеляційний суд зробив висновок про скасування рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2023 року, то судові витрати, понесені ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги в сумі 1610,40 грн., необхідно компенсувати з Державного бюджету України у зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 258, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом - скасувати та ухвалити нове.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 1610, 40 грн. судових витрат за подачу апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді О.М. Новіков
Л.І. Василенко
/повний текст постанови суду виготовлено 18 січня 2024 року/