Справа № 536/2137/21 Номер провадження 22-ц/814/58/24Головуючий у 1-й інстанції Клименко С.М. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
10 січня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя: Триголов В.М.
Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.
розглянувши в порядку письмовго провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 08 лютого 2022 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк « ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором , -
У грудні 2021 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»(далі- АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості .
Позов мотивовано тим, що 31.01.2013 року відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», з метою укладення договору про надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ«ПриватБанк».
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складає договір про надання банківських послуг.
Згідно вказаного договору ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, станом на 01.11.2021 ОСОБА_1 має заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 29 529,49 грн.
Вказану заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 31.01.2013 року АТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути в судовому порядку з ОСОБА_1 на свою користь.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 08 лютого 2022 року, позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ«ПриватБанк» заборгованість у розмірі 29 529 ,49 грн. за кредитним договором №б/н від 31 січня 2013 року та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 270 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти за тілом кредиту в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а тому суд прийшов до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи , порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, вважає що рішення є необґрунтованим та незаконним , прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження матеріалів справи. Просить скасувати рішення суду першої інстанції ухвалити нове, яким позовні вимоги банку залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що при розгляді справи судом першої інстанції прийнято рішення про задоволення позову без належного дослідження доказів , та без урахування того , що відповідачем у добровільному порядку повертались кошти кредитору, проте у зв'язку із наданням позивачем недостовірної інформації, суд вважав , що сума заборгованості за кредитом становить 29 529 , 49 грн., хоча відповідач зазначає, що вказана сума складається із нарахованих відсотків, а заборгованість нарахована позивачем виникла у зв'язку із зарахуванням позивачем в рахунок погашення відсотків за користування кредитними коштами , сум які сплачувались відповідачем в рахунок повернення фактично використаних коштів .
Відповідно до ч. 13 ст. 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до слідуючого висновку.
Встановлено, що 31 січня 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк ПриватБанк , правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний Банк ПриватБанк і ОСОБА_1 уклали кредитний договір б/н шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно умов якого позивач зобов'язувався надати відповідачу кредит в сумі 4 000 грн. у вигляді встановленого початкового кредитного ліміту на платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації, а відповідач зобов'язувалася повернути кредит в порядку і на умовах передбачених договором та погодилася з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг.
На виконання умов договору, позивач надав відповідачу кошти в сумі 4 000 грн., виконавши таким чином свої зобов'язання в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 отримала в АТ КБ ПриватБанк кредитну картку з встановленим кредитним лімітом та користувалася кредитними коштами, а також здійснювала їх повернення, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості та випискою за договором.
З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти вбачається , що кредитний ліміт протягом 11.02.2013 - 17.04.2019 змінювався : 11.02.2013 року- 0,00 грн; 17.07.2013 року - 4 000 грн; 02.08.2013 року - 8 000 грн; 31.01.2017 року- 8 200 грн; 17.04.2019 року - зменшено кредитний ліміт 0, 00 грн.
Так, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
У частині першій статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів».
Із матеріалів даної справи вбачається, що у анкеті-заяві позичальника від 31.01.2013 року, та додатковій інформації у відповідній заяві сторонами не було погоджено процентну ставку за кредитним договором. Анкета-заява не містить відомостей , щодо того яку конкретно карту із запропонованих банком отримує відповідач, не вказано суму кредиту , що надається , крім цього відсутня й інформація щодо відсотків за користування кредитними коштами та пені.
Підписавши анкету-заяву , яка є складовою частиною кредитного договору, ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодила такі умови кредитного договору, взявши на себе відповідні зобов'язання.
Застосування норм права, оцінка доказів є саме прерогативою суду. У цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору, що узгоджується з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18).
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Виходячи з того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.
Крім того, як зазначив Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому можуть підтверджувати факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитним договором.
Отже, виписки по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи є належним доказом щодо заборгованості відповідача, який повинен досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами, зокрема, розрахунком заборгованості, що також узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18) та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19).
У відповідності до вимог статей 263 - 264 ЦПК України належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором та виписку по рахунку позичальника), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ними повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до виявленого бажання у заяві від 31 січня 2013 року про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку відповідачу було відкрито кредитний рахунок у позивача, для користування яким видано кредитну картку № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 та встановлено кредитний ліміт : 11.02.2013 року- 0,00 грн; 17.07.2013 року - 4 000 грн; 02.08.2013 року - 8 000 грн; 31.01.2017 року- 8 200 грн; 17.04.2019 року - зменшено кредитний ліміт 0, 00 грн.
Згідно наданих банком розрахунків заборгованості за договором у період часу кредитування відповідача з 31 січня 2013 року проценти за користування кредитними коштами нараховувалися позивачем за відсотковою ставкою 30,00 % річних, вже з 1 вересня 2014 року проценти нараховувалися за відсотковою ставкою 34,80 % річних, а з 1 квітня 2015 року - 43,20 % річних.
Із виписки по особовому рахунку позичальника та розрахунку заборгованості за договором № б/н від 31 січня 2013 року вбачається, що ОСОБА_1 систематично здійснювала погашення заборгованості шляхом внесення коштів на кредитний рахунок протягом всього часу користування кредитом. Проте, частину систематично сплачуваних коштів банк зарахував на погашення процентів , зокрема і за підвищеною відсотковою ставкою та в рахунок пені, а решту - в рахунок погашення тіла кредиту.
Внаслідок такого зарахування коштів у відповідача утворилась сума заборгованості за простроченим тілом кредиту, як вказує позивач у розмірі 29 529,49 грн, на яку позивач в подальшому почав нараховувати відсотки та штрафні санкції у вигляді пені.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статей 530, 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу (стаття 534 ЦК України).
У відповідності до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом статті 634 ЦК України умови таких договорів приєднання у сфері кредитних правовідносин розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам та доведені до їх відома, так як друга сторона (споживач послуг банку) лише приєднується до договору, з умовами якого він ознайомлений.
Як зазначалося вище, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) зроблено свій висновок, що Умови та правила надання банківських послуг у ПриватБанку і Тарифи банку, які не підписані позичальником, не є складовою частиною кредитного договору, оформленого шляхом заповнення анкети-заяви.
Таким чином, за відсутності доказів того, що саме подані позивачем Умови та правила надання банківських послуг розуміла ОСОБА_1 під час підписання анкети-заяви, ознайомилася та погодилася із ними, ці Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма укладеного із відповідачем договору про надання банківських послуг.
Виходячи з викладеного немає підстав вважати, що позивач має право на стягнення суми боргу у більшому розмірі, ніж фактично надані , та використані відповідачем , згідно розрахунку заборгованості та виписці по рахунку позичальника за період з 11.02.2013 по 03.11.2021 , а тому вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за простроченим тілом кредиту є необґрунтованими, оскільки вони не узгоджуються з умовами укладеного між сторонами договору та вимогами законодавства.
Судом першої інстанції залишено позаувагою Виписку руху коштів надану позивачем до позовної заяви , з якої вбачається , що ОСОБА_1 за період з 11.02.2013 по 23.10.2020 фактично було використано - 37 996, 92 грн. , та повернуто банку кошти у сумі 44 854 , 06 грн. , тобто погашено заборгованість за тілом кредиту.
Слід також зважити, що ЦК України передбачає спеціальні засоби, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання. Одним із видів акцесорного зобов'язання є неустойка, яка, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання.
Оскільки таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати саме по собі, а судовим розглядом не встановлено порушення зобов'язань за кредитним договором зі сторони відповідача, то відсутні передбачені законом підстави для стягнення пені.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що відповідачем не було вжито всіх заходів у кредитному зобов'язанні щодо належної і своєчасної сплати заборгованості позивачу , позивачем не доведено виникнення у відповідача зобов'язань за кредитним договором на умовах, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, а тому позов задоволенню не підлягає внаслідок його недоведеності та безпідставності.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції щодо реальної наявності заборгованості , та обов'язку з її сплати у ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» , а відтак апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Віповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно пп.1,2,3 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог є не законними і не обгрунтованими, не відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону , у зв'язку із чим рішення Кременчуцького районного суду Полтавської облатсі від 08 лютого 2022 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 08 лютого 2022 року - скасувати, ухвалити у справі нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства Комерційний Банк « ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В. М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов