Справа № 553/284/22 Номер провадження 22-ц/814/850/24Головуючий у 1-й інстанції Високих М.С. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
17 січня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.,
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.,
за участю секретаря судового засідання Коротун І.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Момот Катерини Ернестівни, представника АТ «Українська залізниця», на рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 14 вересня 2023 року (час ухвалення судового рішення з 16:41:19 (13.09.2023) до 08:36:24 (14.09.2023); дата виготовлення повного тексту судового рішення - 14 вересня 2023 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, - Всеукраїнська професійна спілка «Спілка залізничників України».
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, з урахуванням уточнень вимог просила визнати незаконним та скасувати наказ від 14.01.2022 № 6/ОС про її відсторонення від роботи, стягнути середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи з 14.01.2022 по 02.03.2022 в розмірі 19 173,96 грн.
В обґрунтування заявлених вимог посилалася на таке.
Позивачка працює на посаді чергового по переїзду виробничого підрозділу «Полтавська дистанція колії» регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».
01.12.2021 їй було надано лист-ознайомлення з посиланням на постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 та №83 від 04.03.2015, накази МОЗ від 04.10.2021 №2153, №2293 від 01.11.2021, список пунктів щеплень та центрів масової інформації та вказівкою про необхідність проходження обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Також у вказаному листі було зазначено про те, що відмова або ухилення від щеплення може бути підставою для відсторонення від роботи з 09.12.2021.
Позивачка на адресу роботодавця направила заперечення на лист-ознайомлення, повідомивши про тимчасове утримання від щеплення до моменту опублікування в офіційних джерелах результатів, які містять науково обґрунтовані докази досліджень, які дають підстави вважати вакцини або інші медичні імунобіологічні препарати ефективними для профілактики короновірусної хвороби. Також у цій заяві позивачка прохала надати їй можливість безкоштовного проходження ПЛР-тестування, або перевести на дистанційний режим роботи.
Проігнорувавши її лист, відповідач 14.01.2022 видав наказ про її відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення.
Дії відповідача вважає неправомірними, а наказ №6-ОС від 14.01.2022, яким її було відсторонено від роботи, незаконним, оскільки вони суперечать нормам Основного Закону України, Кодексу законів про працю України, ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншим підзаконним, локальним актам, а також міжнародним нормам права.
Рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 14 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволений у повному обсязі.
Скасований наказ виробничого підрозділу «Полтавська дистанція колії» №6/ОС від 14.01.2022 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».
Стягнуто із Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи в розмірі 19 173,96 грн та 992,40 грн судового збору.
В апеляційній скарзі адвокат Момот К.Е., представник АТ «Українська залізниця», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а також проігнорував висновки Верховного Суду, викладені у низці постанов у справах з подібними правовідносинами і фактичними обставинами.
Суд першої інстанції дав помилкову оцінку документам і поясненням відповідача стосовно оцінки ризиків і загроз, які несла невакцинована позивачка з огляду на кількість регулярних соціальних контактів, обумовлених виконанням нею трудових обов'язків.
У підсумку судом не було дотримано справедливого балансу між інтересами позивачки та інтересами інших працівників підприємства.
У відзиві ОСОБА_1 , посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Позивачка проаналізувала приписи нормативних актів, якими врегульовані спірні правовідносини, виклала свої висновки щодо підстав і порядку відсторонення працівника від роботи, підкресливши, що відсторонення може бути проведено виключно в порядку і на підставах, визначених законом.
Стверджується, що відповідач не довів належними і допустимими доказами існування реальної загрози розповсюдження позивачкою гострої респіраторної хвороби COVID-19 з урахуванням характеру і режиму ї роботи.
Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом №150о/с від 12.12.2005 ОСОБА_1 прийнято на роботу підсобним працівником в 4 лінійний відділок.
В подальшому позивачку переведено на посаду чергового переїзду в 4 лінійний відділок.
Наказом №155/ос позивачку переведено черговою переїзду 4 розряду в 5 лінійний відділок.
01.12.2021 позивачці вручений для ознайомлення під розпис лист-ознайомлення про необхідність вакцинації з роз'ясненням, що на працівників АТ «Укрзалізниця» поширюється дія наказу щодо обов'язкового щеплення. У вказаному повідомленні зазначено таке: працівники, які не пройдуть щеплення, будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати, відповідно до ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»; особи, які мають абсолютні протипоказання до проведених щеплень, не підлягають обов'язковій вакцинації; відсторонення від роботи триватиме до моменту усунення його причин; повернутися до роботи буде можливим після щеплення першою дозою вакцини проти COVID-19; звернуто увагу про невиплату заробітної плати за час відсторонення.
Актом від 01.12.2021 зафіксовано відмову ОСОБА_1 від підписання вказано листа-ознайомлення, який було доведено до її відому шляхом зачитування вголос майстром шляховим ОСОБА_2 ..
Листами від 04.01.2022 ОСОБА_1 надала на адресу начальника Полтавської дистанції колії заперечення на лист-ознайомлення та заяву про тимчасове утримання від щеплення.
Згідно з актом від 14.01.2022, складеним начальником дільниці ОСОБА_3 , в.о. майстра шляхового ОСОБА_4 , заступником начальника дистанції ОСОБА_5 , старшим інспектором з кадрів ОСОБА_6 , ОСОБА_1 не надала документ, який підтверджує вакцинацію проти COVID-19, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до щеплень, чим ухилилась від вакцинації. До відому ОСОБА_1 доведено інформацію про правові наслідки відмови або ухилення від обов'язкового проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст.46 КЗпП України, ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», інформацію про допуск до роботи за умови пред'явлення документа про вакцинацію або висновку про наявність протипоказань, доведено до відому, що період відсторонення не увійде до страхового стажу.
Наказом №6/ос від 14.01.2022 виробничого підрозділу Полтавська дистанція колії ОСОБА_1 , чергову по переїзду 5 лінійного відділку, відсторонено від роботи з 14.01.2022 як особу, яка ухиляється від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом та не надала медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації або не пред'явила електронний сертифікат про одужання з мобільного застосунку «Дія», до моменту усунення причин відсторонення. Визначено не допускати ОСОБА_1 до робочого місця до видання окремого наказу про допуск до роботи, на час відсторонення від роботи оплату праці не проводити.
Під час ознайомлення з наказом №6/ос від 14.01.2022 ОСОБА_7 виклала свої письмові заперечення, вважаючи наказ таким, що суперечить Конституції України.
Відповідно до довідки про доходи від 18.01.2022 ОСОБА_7 працює на посаді чергового по переїзду і її середньоденна заробітна плата складає 563,94 грн, а середньомісячна заробітна плата - 14 662,31 грн.
Згідно із свідоцтвом про народження ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьками записані ОСОБА_1 і ОСОБА_9 , шлюб між якими розірваний рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21.09.2011.
За довідкою голови ОСН «Червоний шлях» від 08.02.2022 ОСОБА_1 проживає разом із донькою за адресою: АДРЕСА_1 , після розлучення доньку виховує самостійно.
Відповідно до наказу виробничого підрозділу «Полтавська дистанція колії» від 02.03.2022 №53/ос, у зв'язку із зупиненням дії наказу МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153, з 03.03.2022 відстороненого від роботи працівника ОСОБА_1 чергову по переїзду 5 лінійного відділку допущено до роботи.
Наказом №70/Н від 24.02.2022 регіональної філії Південна залізниця, встановлено режим простою з 24.02.2022 до відміни для працівників підрозділів регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця».
Згідно посадової інструкції до обов'язків чергового по переїзду входить: забезпечувати безпеку руху поїздів і транспортних засобів на переїзді, своєчасно відкривати і закривати шлагбауми та подавати встановлені сигнали, стежити за станом поїздів, які проходять; у разі виявлення несправності, яка загрожує безпеці руху ужити заходів для зупинки поїзда, а якщо відсутній сигнал доповісти про це; негайно огороджувати сигналами зупинки місце пошкодження колії; забороняти зупинку транспортних засобів та інших самохідних машин, людей, худоби на переїзді; наглядати за справністю освітлення, шлагбаумів, сигналів на них; своєчасно вмикати та вимикати зовнішнє освітлення; прочищати жолоби для вільного проходу по ним ободу коліс; очищати колію від трави, снігу, прибирати колію від сторонніх предметів; оглядати колію протяжністю 50 м у кожний бік; виконувати роботи лише при закритих шлагбаумах і вільний від поїздів час.
Черговий по переїзду повинен перебувати на веранді переїзного поста або переїзді. Він може заходити до приміщення поста після звільнення переїзду рухомим складом та переконавшись у відсутності такого, що наближається.
Забороняється залишати пост або доручати обслуговування іншим особам.
У приміщенні чергового по переїзду не повинні перебувати сторонні люди.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, зокрема на період воєнного стану: - фізичним особам і суб'єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19; - фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; - закладам охорони здоров'я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану; - пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».
Отже, суд дійшов висновку, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв'язку з відсутністю щеплення від COVID-19, тоді як відповідачем застосовано до позивачки відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.
Проаналізувавши функціональні обов'язки позивачки, суд зробив висновок, що вона працює безпосередньо на переїзді, в приміщенні якого не можуть знаходитись сторонні особи, приймання-передача здійснюється змінним працівником шляхом огляду колії, інструктаж також проводиться на місці, а групові навчання востаннє були проведені у листопаді 2021, отже умови праці позивачки не збільшують вірогідність зараження COVID-19 самої позивачки та інших працівників, а її обов'язки здебільшого по'вязані із роботою з пристроями управління, сповіщення, а також з роботою безпосередньо на переїзді, в межах поста.
Суд прийняв до уваги, що відповідач не надав доказів з проведення ним оцінки ризиків у роботі позивачки, відповідно, відповідачем не доведено, що обмежувальний захід у виді відсторонення позивачки від роботи, до якого він вдався і який мав для позивачки негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети - запобіганню зараженню вірусом інших працівників або інших осіб установи.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.
Згідно ч.1 та 2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Відповідно ч.4 та 5 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На переконання апеляційного суду рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням наведених норм процесуального права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 (справа № 130/3548/21) викладені такі правові висновки щодо застосування норми права у спірних правовідносинах.
«10.8. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об'єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов'язків відмови чи ухилення працівника від обов'язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об'єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров'я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов'язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.»
«11.12. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).»
«11.24. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
…
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;»
«11.34. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов'язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».»
«11.35. Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.»
«12.4. Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.»
«12.5. Чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.»
«13.14. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров'я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов'язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров'я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов'язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов'язків, держава намагалася досягнути цієї мети.»
«14.4. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, зокрема, оцінки об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.»
«14.9. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:
- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);
- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.»
«14.13. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об'єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).»
У межах розгляду цієї справи встановлено, що позивачка працює на посаді чергового по залізничному переїзду.
Суд першої інстанції, проаналізувавши надані докази щодо характеру роботи позивачки, дійшов обґрунтованого висновку, що умови роботи позивачки не є такими, що створюють підвищені ризики поширення інфекції, оскільки її обов'язки здебільшого пов'язані з управлінням пристроями управління і сповіщення, більшість робочого часу вона має перебувати на переїзді у межах поста, де знаходження сторонніх осіб заборонено.
Наведені у поясненнях твердження відповідача про кількість необхідних (можливих) соціальних контактів позивачки за робочий день (т.1 а.с.302-306), які продубльовані в апеляційній скарзі, суд першої інстанції обґрунтовано визнав непереконливими, оскільки ці пояснення ґрунтуються виключно положеннях нормативних актів, якими регулюється робота чергового по залізничному переїзду без моніторингу реальної роботи і попередньої оцінки ризиків і можливості у межах повноважень роботодавця внесення змін (коригування) режиму роботи позивачки.
Наявні у справі докази свідчать про те, що індивідуальний підхід при вирішенні питання про відсторонення ОСОБА_1 від роботи не застосовувався.
Посилання в апеляційній скарзі на конкретні постанови Верховного Суду апеляційний суд не аналізує з огляду на те, що як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 (справа № 130/3548/21), у межах спірних правовідносин кожен випадок відсторонення є особливим і потребує оцінки конкретних обставин.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.89, ст.264, ст.265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні по суті висновки по заявленим вимогам і у рішенні навів мотивовані оцінки аргументів сторін, а також мотиви прийняття і відхилення наданих у справу доказів.
Доводи апеляційної скарги, враховуючи предмет спору і встановлені фактичні обставини, не є істотними і такими, що потребують детальних відповідей, у розумінні сталої практики Європейського суд з прав людини щодо застосування пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
В апеляційній скарзі відсутні посилання на істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування чи зміни судового рішення.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката Момот Катерини Ернестівни, представника АТ «Українська залізниця», залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 14 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 17 січня 2024 року.
Головуючий суддя О.А.Лобов
Судді А.І.Дорош
В.М.Триголов