Справа № 529/754/22 Номер провадження 22-ц/814/412/24Головуючий у 1-й інстанції Петренко Л.Є. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
16 січня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Панченка О.О.,
суддів Одринської Т.В., Пікуля В.П.
за участю секретаря Філоненко О.В.,
за участю представника ОСОБА_1 - адвоката Колєснікова О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 15 травня 2023 року ухваленого у складі головуючого судді Петренко Л.Є. повний текст судового рішення виготовлено - 18 травня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_2 та її представник - адвокат Конюшенко М.А. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ спільного майна подружжя. Просили встановити факт проживання однією сім'єю з відповідачем без шлюбу з липня 2013 по червень 2021 року та визнати автомобіль Samand LX IKCO 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 спільною сумісною власністю, встановивши розмір ідеальних часток у праві сумісної власності на автомобіль у розмірі частки за кожним.
Позов мотивований тим, що з липня 2013 року ОСОБА_2 перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання у них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проживали вони у квартирі матері відповідача ОСОБА_4 , яка також мешкала разом з ними. Вона з відповідачем вели спільне господарство, мали спільний бюджет, мали взаємні права та обов'язки. Під час їхнього спільного проживання був придбаний автомобіль Samand LX IKCO 2008 року випуску, який просить визнати спільною сумісною власністю.
30.08.2022 відповідач ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву, в якій зазначив, що під час їх спільного з позивачем проживання, за ОСОБА_2 01.10.2019 зареєстровано право власності на квартиру в АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим просив визнати за ним право власності на частину вказаної квартири.
11.10.2022 представник ОСОБА_1 адвокат Колєсніков О.А. подав заяву про зміну предмета позову, в якій просив замінити позовну вимогу зазначену у зустрічному позові на наступну редакцію, а саме визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та здійснити її поділ шляхом визнання права власності за кожним по частині.
11.10.2022 первісним позивачем ОСОБА_2 подано уточнену позовну заяву, в якій уточнено одну із позовних вимог, а саме прохання визнати автомобіль Samand LX IKCO 2008 року випуску спільною сумісною власністю та в порядку поділу спільного сумісного майна, залишити такий у власності ОСОБА_1 , стягнувши з нього на її користь грошову компенсацію за частину автомобіля.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 15 травня 2023 року позовні вимоги (зі змінами) ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання, визнання майна спільною сумісною власністю та стягнення грошової компенсації за частку у майні задоволено частково.
Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою з липня 2013 по червень 2021 року.
Визнано автомобіль Samand LX IKCO, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та встановлено, що розмір частки ОСОБА_1 у вказаному автомобілі складає 3/5, а розмір частки ОСОБА_2 складає 2/5.
В порядку поділу автомобіля Samand LX IKCO, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за належні їй 2/5 частини вказаного автомобіля у розмірі 21344 грн 40 коп.
Припинено право власності ОСОБА_2 на транспортний засіб - автомобіль Samand LX IKCO, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .
Визнано право власності на автомобіль Samand LX IKCO, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 за ОСОБА_1 .
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності та його поділ задоволено.
Визнано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 , в порядку поділу спільного сумісного майна, право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 , в порядку поділу спільного сумісного майна, право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку ч. 10 ст. 141 ЦПК України, з врахуванням часткового задоволення позову та задоволення зустрічного позову, покладення судових витрат на ОСОБА_2 , пропорційно розміру задоволених позовних вимог, звільнено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від обов'язку сплачувати одна одній частину судових витрат.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись із таким вирішенням спору, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати автомобіль Samand LX IKCO, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в порядку поділу спільного сумісного майна даний автомобіль залишити у власності ОСОБА_1 зі стягненням з нього на користь другого співвласника ОСОБА_2 грошової компенсації за її частку у спільному майні. У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності та його поділ відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги покази свідка ОСОБА_5 , яка пояснила, що купувала квартиру для себе за кошти, які взяла у кредит у АТ КБ «ПриватБанк». Квартиру оформила на доньку ОСОБА_2 , щоб в майбутньому не виникали проблеми зі спадщиною. Зазначила, що з моменту купівлі і по даний час вона проживає в даній квартирі сама, сплачує комунальні послуги, ні ОСОБА_2 ні ОСОБА_1 у квартирі ніколи не проживали, коштів на її придбання не давали.
На підтвердження того, що квартира була куплена свідком за кредитні кошти, було надано довідку про погашення заборгованості за кредитом та було заявлено клопотання щодо витребування у банку інформації щодо розміру та періоду кредиту, який брала свідок ОСОБА_5 . Однак, на неодноразові запити суду, АТ КБ «ПриватБанк» відповіді не надав. Зазначає, що за наведених обставин, судом не було встановлено того факту, що джерелом для придбання спірної квартири були спільні кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 або їх спільна праця, оскільки даний факт спростовується показами самого відповідача та свідками.
Судом також не надано правової оцінки тій обставині, що відповідач не знає за які кошти придбане спірне нерухоме майно, за яке мати відповідачки сплачувала та сплачує комунальні послуги і на даний час використовує це майно, як власну квартиру у якій проживає.
Також ОСОБА_2 не погоджується з непропорційним поділом спірного автомобіля і висновками суду, що частина коштів, а саме 1000 дол.США були особистими коштами відповідача від продажу попереднього автомобіля.
Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апелянт ОСОБА_2 в судове засідання за повідомленням не з'явилася, її представник адвокат Конюшенко М.А., просила проводити розгляд справи у її відсутність (а.с.242).
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Колєснікова О.А., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на праві особистої власності належав автомобіль ВАЗ-2108, яким він користувався та володів до моменту спільного проживання з ОСОБА_2 .
З початку 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стали проживати спільно, як подружжя за адресою: АДРЕСА_3 , вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки. Сторони проживали разом як подружжя до червня 2021 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася дочка ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с.28).
В кінці 2016 року ОСОБА_1 продав автомобіль ВАЗ-2108 за 1000 дол США, а вказані кошти зберігав для купівлі іншого автомобіля.
У жовтні 2019 року, під час спільного проживання з ОСОБА_2 ОСОБА_1 купив автомобіль Samand LX IKCO 2008 року випуску, за 120000 грн. Автомобіль зареєстрований на ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, дата реєстрації 31.10.2019 (а.с.137).
01.10.2019 ОСОБА_2 , під час спільного проживання з ОСОБА_1 , купила квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу та витягом з реєстру нерухомого майна (а.с.90).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права, що регулюють спірні правовідносини
Відповідно до статті 315 ЦПК України та п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку позовного провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Згідно ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Отже, ознаками фактичної сім'ї, що складає фактичний шлюб між чоловіком та жінкою є:
- спільне проживання чоловіка і жінки;
- спільний побут;
- взаємні права і обов'язки.
Конституційний суд України у своєму рішенні від 3 червня 1999 року у справі № 1-8/99 зазначив, що обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто:
- наявність спільних витрат;
- спільний бюджет;
- спільне харчування;
- купівля майна для спільного користування;
- участі у витратах на утримання житла, його ремонт;
- надання взаємної допомоги;
-наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням;
- інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Тривалість спільного проживання чоловіка та жінки, як ознака наявності сім'ї на законодавчому рівні не визначена. Водночас строк спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.
Згідно з роз'ясненнями Верховного суду України від 01 січня 2012 року, викладеними у судовій практиці щодо розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд вправі розглядати справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу за таких умов:
- має місце спільне проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, термін спільного проживання (не менше п'яти років);
- мета встановлення факту (розподіл спільно набутого майна, спадкування за законом);
- відсутній спір про право.
Згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Верховний Суд, ухвалюючи постанову від 14.02.2018 у справі № 129/2115/15-ц, зазначив, що при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу), а у відповідності до ст. 70 СК України частки дружини і чоловіка в спільній сумісній власності є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.
Отже, встановлення належності зазначеним особам майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України є правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу.
Для застосування норми статті 60 СК України, для визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:
1) час набуття майна;
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до правового висновку, що міститься в Постанові Верховного суду від 08.06.2016 по справі № 6-2253цс15, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
З роз'яснень п. 23 Постанови Пленуму ВС України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Згідно ст. 372 ЦК України, майно що є в спільній сумісній власності, може бути поділено між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є в спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує з ч. 4 ст. 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно положень статті 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.
За змістом ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
У відповідності до ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюб, визнання його не дійсним та поділ спільного майна подружжя», а також згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-2565цс16 від 18.01.2017 року, яка підтримується й практикою Верховного Суду, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Наявними у справі належними, допустимими та достовірними доказами підтверджується та обставина, що сторони, які проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, спільно набули у власність легковий автомобіль Samand LX IKCO 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .
Разом з тим встановлено, що при купівлі спірного автомобіля Samand LX IKCO були залучені кошти в розмірі 1000 дол США, які були особистими коштами ОСОБА_1 та які отримані ним від продажу попереднього автомобіля, що належав на праві особистої власності останньому.
Вирішуючи питання щодо визначення частки спірного автомобіля, який відноситься до спільної сумісної власності сторін та його поділу, суд першої інстанції дійшов вірного розрахунку стосовно того, що ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належить 2/5 частки.
Вирішуючи питання щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на частину спірної квартири суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_2 01.10.2019 року, в період спільного проживання з ОСОБА_1 .
Належних та допустимих доказів того, що вказану квартиру ОСОБА_2 купила її мати суду першої та апеляційної інстанції надано не було.
Будь-яких письмових угод щодо особистої чи спільної власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 , яка була набута під час спільного проживання суду також не надано.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У відповідності до вимог ст. 12 ЦПК України, які кореспондуються з вимогами ст. 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно із ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки первісним позивачем суду надано належні, допустимі та достовірні докази на підтвердження обставин, на які вона посилалась, як на підставу своїх вимог, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про часткове задоволення її позову та встановлення факту проживання однією сім'єю із відповідачем із визнанням за позивачем права власності на частину спільного сумісного майна.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди ОСОБА_2 з висновками суду.
При цьому, докази та обставини, на які посилається первісний позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог ОСОБА_2 обґрунтовано частково задоволено вимоги останньої.
Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Диканського районного суду Полтавської області від 15 травня 2023 року колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд не задовольняє вимоги ОСОБА_2 , не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, 382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 15 травня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 січня 2024 року.
Головуючий О.О. Панченко
Судді Т.В. Одринська
В.П. Пікуль