Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-сс/4809/28/24 Слідчий суддя ОСОБА_1
Категорія ч.2 ст.286 КК УкраїниДоповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
16.01.2024 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
представника потерпілого -адвоката ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
підозрюваного ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 02.01.2024, якою стосовно підозрюваного
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіровоград, українця, громадянина України, з повною середньою освітою, неодруженого, на утриманні малолітніх (неповнолітніх) дітей осіб похилого віку не має, не працює, студент 2-го курсу денної форми навчання КНТУ м. Кропивницький, зареєстрованого АДРЕСА_1 , проживає АДРЕСА_2 , зі слів раніше не судимого,
застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12023120000001518,за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,на 60 днів, а саме: з 10 год. 20 хв. 31.12.2023 до 10 год. 20 хв. 28.02.2024, без визначення розміру застави,
Заступник начальника відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_10 за погодженням з прокурором відділу Кіровоградської обласної прокуратури ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_9 , підозрюваного у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
В обґрунтування клопотання зазначив, що в провадженні відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Кіровоградській області знаходяться матеріали досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 12023120000001518,за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Органом досудового розслідуванням ОСОБА_9 повідомлено про підозру в тому, що він 31.12.2023 близько 07 години 20 хвилин, керував автомобілем "Volkswagen Touareg" реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_11 , рухаючись в умовах обмеженої видимості (ранкова пора доби) по вул. Короленка зі сторони вул. Холодноярська в напрямку вул. Миколи Левицького у м. Кропивницький Кіровоградської області, проявив власну необережність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, чим грубо порушив вимоги п. п. 1.5, 2.3 (б) і (д) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі ПДР, п. 1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну…, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху), позбавивши себе можливості вірно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати транспортним засобом, щоб мати можливість постійно контролювати напрямок свого руху.
Під час подальшого руху на вищевказаному транспортному засобі по вулиці, яка освітлювалась вуличним освітленням, водій ОСОБА_9 при достатній видимості нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожньою розміткою 1.14.1 ПДР («зебра»), маючи об'єктивну можливість виявити перешкоду для руху, яка виражалася у наявності пішохода, який перетинав проїзну частину дороги у межах дорожньої розмітки 1.14.1 ПДР («зебра»), не зменшуючи швидкості керованого ним автомобіля, продовжив рух прямо у вказаному напрямку.
При цьому, водій ОСОБА_9 , цілеспрямовано порушуючи законодавство України у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, не впевнився у відсутності пішоходів на пішохідному переході, яким може бути створена небезпека для руху, не вжив жодних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об'їзду перешкоди, чим грубо порушив вимоги п. 18.1 та 12.3 ПДР («п.18.1 Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека»; п. 12.3 У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди), у результаті чого на нерегульованому пішохідному переході на перехресті вулиць Короленка-Белінського в місті Кропивницький допустив наїзд на пішохода ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка переходила зліва-направо по напрямку руху транспортного засобу. В результаті пригоди пішохід ОСОБА_12 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці.
В подальшому автомобіль "Volkswagen Touareg" реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_9 зупинився на відстані 87,7 м від нерегульованого пішохідного переходу, при цьому тіло пішохода ОСОБА_12 відкинуло на 56,3 м.
Тобто, грубе порушення водієм ОСОБА_9 вищевказаних вимог ПДР України перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталась та у результаті якої пішохід ОСОБА_12 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці події.
Таким чином, ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.
Слідчий в клопотанні просив застосувати підозрюваному запобіжний захід - тримання під вартою, посилаючись на обґрунтування пред'явленої підозри, наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливість їх запобіганню, шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 02.01.2024 задоволено клопотання та підозрюваному ОСОБА_9 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком на 60 днів, з 10 год. 20 хв. 31.12.2023 до 10 год. 20 хв. 28.02.2024, без визначення розміру застави.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що злочин, який інкримінується ОСОБА_9 є тяжким правопорушенням, його санкція передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого. У випадку засудження ОСОБА_9 , за вчинення злочину, який інкримінується згідно зі статтями 45, 49 КК України, йому може бути призначене реальне покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
Також, підозрюваний може переховуватися ввід органу досудового розслідування, незаконно впливати на потерпілого, свідка та можливих очевидців, які підлягають допиту та проведенню за їх участі інших слідчих дій у кримінальному провадженні.
Оцінюючи обґрунтованість даного ризику, слідчий суддя виходить із передбаченої кримінальним процесуальним законом процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК), оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу слідчого судді та застосувати до її підзахисного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби, з покладенням обов'язків передбачених ст. 194 КПК України.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що його підзахисний має постійне місце проживання, навчається на денному відділені стаціонару КНТУ, позитивно характеризується за місцем проживання та навчання, раніше не судимий. Має намір відшкодовувати заподіяну шкоду, на даний час відшкодував матеріальну шкоду, витрати на поховання 40 тис. грн.
На думку сторони захисту ризик впливати на свідків та потерпілого може бути усунений шляхом заборони його підзахисному спілкуватися з ними.
Сторона захисту заперечує існування ризику вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки транспортний засіб та водійське посвідчення вилучені.
Більш того, в судовому засіданні ОСОБА_9 повністю визнав свою вину, вибачився перед потерпілими та заявив про намір відшкодування заподіяної шкоди.
Також, прокурор зазначив про не можливість застосування особистої поруки, взагалі проігнорувавши можливість застосування домашнього арешту, який на думку захисту може забезпечити належну поведінку його підзахисного, а також належне виконання процесуальних обов'язків, враховуючи, що злочин, який йому інкримінується є необережним злочин.
Заслухавши доповідача, підозрюваного ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_8 , які просили застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, думку прокурора, представника потерпілого адвоката ОСОБА_7 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги та вважають, що слідчий суддя обґрунтовано застосував до ОСОБА_9 запобіжний захід саме у вигляді тримання під вартою, перевіривши матеріали клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу, які надійшли із районного суду та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення,з таких підстав.
Відповідно до ст. 183 ч. 1, 2 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно ст. 177 ч. 1 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути розбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Згідно ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Проте, враховуючи обставини справи, апеляційний суд вважає, що по справі наявні реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи підозрюваного. При цьому, колегія суддів оцінює суворість можливого призначеного покарання ОСОБА_9 в подальшому та визнає за реальну небезпеку можливість ухилення від органу досудового розслідування або суду, впливу на свідків та потерпілого, у разі зміни, обраного щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вищезазначені обставини є виправданими та необхідними елементами (ризиками), що визначають та виправдовують потребу в триманні підозрюваного під вартою. Підстав для обрання більш м'якого запобіжного заходу не вбачається.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з тим, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, тощо.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали районного суду встановила, що зазначені вимоги кримінального закону слідчим суддею належно дотримані.
Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_9 підозри у вчинені кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними під час досудового розслідування кримінального провадження доказами, а саме:
-протоколом огляду місця ДТП від 31.12.2023 під час якого зафіксовано механічні пошкодження транспортного засобу, його кінцеве розташування, розташування тіла потерпілої ОСОБА_12 , стан дорожніх та погодних умов;
-протоколом огляду місця події від 31.12.2023 в ході якого оглянуто труп пішохода ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
-речовим доказом - автомобілем "Volkswagen Touareg"реєстраційний номер НОМЕР_1 , що має сліди у вигляді механічних пошкоджень, які виникли в результаті дорожньо-транспортної пригоди;
-протоколом затримання ОСОБА_9 від 31.12.2023;
-протоколами допитів свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення;
-відеозаписом ДТП, долученого до матеріалів кримінального провадження як речового доказу.
Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_9 до вчинення злочинів, що пред'явлені в підозрі, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу підозрюваного, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність слідчим та прокурором у клопотанні ризиків, передбачених п.п. 1, 3ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні. За таких підстав, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задовольнити клопотання, оскільки прокурор в повному обсязі довів суду обставини, які виправдовують обмеження права ОСОБА_9 на особисту свободу.
Доводи апелянта про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_9 колегією суддів не можуть бути враховані.
Злочин, який інкримінується ОСОБА_9 є тяжким правопорушенням, його санкція передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого. У випадку засудження ОСОБА_9 , за вчинення злочину, який інкримінується, згідно зі статтями 45, 49 КК України, йому може бути призначене реальне покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (§ 76 рішення у справі «Пунцельт проти Чехії» від 25 квітня 2000 року). При розгляді питання про необхідність тримання під вартою судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину. Важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи R (80) 11 від 27 червня 1980 року «Про взяття під варту до суду». Наведені обставини можуть бути підставою і мотивом для підозрюваного ОСОБА_9 переховуватися від органів досудового розслідування та суду.
На території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості у підозрюваного здійснити спробу перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість його розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть йому можливість залишити окуповану територію України та виїхати до російської федерації.
Викладене вище свідчить, що ОСОБА_9 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення злочину, може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування.
Ризик переховування ОСОБА_9 від органу досудового розслідування та/або суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
Згідно зі статтями 7, 23 КПК України однією із загальних засад кримінального провадження є безпосередність дослідження показань, речей і документів. Можливість настання для кримінального провадження негативних наслідків через вплив на свідків зберігається до моменту усного отримання судом їх показань під час судового розгляду і не може бути усунута шляхом їх допиту під час досудового розслідування.
КПК України передбачена процедура отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні. На стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду, - усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише свідченнями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отримав у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто від допитаних слідчим суддею на стадії досудового розслідування.
З огляду на зазначені положення закону, ризик впливу на свідків, існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_9 знає свідків, тому є вагомі підстави вважати, що у разі застосування до нього альтернативного по відношенню до тримання під вартою запобіжного заходу, не пов'язаного з виключними запобіжниками у комунікації та його переміщеннях, останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин чим буде перешкоджати кримінальному провадженню.
За цих обставин ризик впливу на свідків є не лише на початковому етапі кримінального провадження - при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду, до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.
Основними свідками вчиненого кримінального правопорушення є місцеві жителі міста Кропивницький, тобто особи, які проживають в одному населеному пункті разом із підозрюваним ОСОБА_9 .
Також існує ризик вчинення тиску на осіб, які можуть давати викривальні та підтверджуючі його вину покази, будучи особою, яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину.
Так, ОСОБА_9 раніше притягувався до адміністративної відповідальності 24.12.2023 за керування транспортним засобом без належних документів (за відсутності полюсу страхування), 20.01.2023 за керування транспортним засобом без належних документів (за відсутності полюсу страхування), 23.04.2020 за керування транспортними засобами у стані алкогольного сп'яніння.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до обвинуваченого
ОСОБА_9 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке вчинив останній є тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Що стосується тверджень захисника та обвинуваченого про те, що до ОСОБА_9 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою,то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
В той же час, доводи сторони захисту про зміну запобіжного заходу зводиться до того, що у ОСОБА_9 наявне місце проживання, соціальні зв'язки, необхідністю навчання його, часткове відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Однак, вказані доводи не можуть бути враховані оскільки наявність місця проживання та соціальних зв'язків жодним чином не забезпечить забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків, а навпаки підозрюваний може вчинити дії направленні на ухилення від органу досудового розслідування та суду, здійснити незаконний вплив на свідків та також вчинити нові кримінальні правопорушення.
При цьому, необхідно зазначити про те, що від кримінального правопорушення настали тяжкі наслідки - смерть особи, а тому ОСОБА_9 розуміючи невідворотність покарання може вчинити вищезазначені дії.
Отже, у справі наявна реальна можливість обвинуваченого ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від органів досудового розслідування та/або суду шляхом залишення постійного місця проживання зумовлена наявністю можливості і засобів, в тому числі здійснення виїзду за межи території України.
З цих же підстав колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Отже, враховуючи мету і підстави застосування запобіжних заходів, що їх передбачено ст. 177 КПК України, а також зважаючи на дані матеріалів клопотання, колегія суддів переконана у необхідності застосування на початковому етапі досудового розслідування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання його під вартою.
Наявні у матеріалах клопотання дані підтверджують наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що у разі не обрання запобіжного заходу, або обрання відносно ОСОБА_9 запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, вказане не забезпечить на початковому етапі досудового розслідування та у подальшому, належного виконання останнім процесуальних обов'язків і надасть йому змогу переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційніу скарги захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_9 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 02.01.2024 необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_9 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 02.01.2024, якою стосовно підозрюваного ОСОБА_9 , застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12023120000001518,за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,на 60 днів, а саме: з 10 год. 20 хв. 31.12.2023 до 10 год. 20 хв. 28.02.2024, без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4