Справа №756/4410/19 Головуючий у 1 інстанції: Диба О.В.
Провадження №22-ц/824/938/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
9 січня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.
при секретарі Дуб С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації,-
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
Просив суд:
- визнати недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію позивача, інформацію поширену ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 об 11:25 на сторінці з доменним ім'ям на персональній сторінці ІНФОРМАЦІЯ_2 у пості за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 наступного змісту: «Починалось це як « Літературне угрупування СТАН». Радикальні ліваки, анархісти. Головним у них був - ОСОБА_5 …»; «факт лишається фактом - в найгарячіший, найвідповідальніший період ліваки очолювані ОСОБА_6 підписали мирну угоду з майбутнім ЛНР».
- зобов'язати відповідачів протягом трьох календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили видалити вказану інформацію з персональної сторінки у соціальній мережі « F acebook » з доменним ім'ям ІНФОРМАЦІЯ_4 розміщену в інтернеті за адресою - ІНФОРМАЦІЯ_3 , розмістивши у ній під назвою « Спростування » абзац перший резолютивної частини рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_6 близько 11:25 відповідачі у соціальній мережі Фейсбук на персональній сторінці з доменним ім'ям ІНФОРМАЦІЯ_4 розміщену в інтернеті за адресою -ІНФОРМАЦІЯ_3
Вказав, що персональна сторінка використовується відповідачами спільно, соціальна мережа Фейсбук надає лише майданчик для вільного спілкування та поширення інформації та не несе відповідальності за висловлювання тих чи інших осіб.
З пояснень ОСОБА_1 , поширена відповідачами інформація за своїм змістом є негативною, нічим не підтвердженою, не відповідає дійсності та порушує немайнові права позивача, принижує честь, гідність та ділову репутацію, спрямована на маніпулювання громадською думкою та створення негативного образу позивача.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідачі розмістили пост, який містить недостовірну інформацію стосовно позивача, зокрема, наступного змісту: «Починалось це як «Літературне угрупування СТАН». Радикальні ліваки, анархісти. Головним у них був - ОСОБА_5 …»; «факт лишається фактом - в найгарячіший, найвідповідальніший період ліваки очолювані ОСОБА_6 підписали мирну угоду з майбутнім ЛНР».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року позов залишено без задоволення.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що поширена на власній інтернет-сторінці відповідача у соціальній мережі Фейсбук інформація за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 наступного змісту: «Починалось це як «Літературне угрупування СТАН». Радикальні ліваки, анархісти. Головним у них був - ОСОБА_5 …»; «факт лишається фактом - в найгарячіший, найвідповідальніший період ліваки очолювані ОСОБА_6 підписали мирну угоду з майбутнім ЛНР», є оціночними судженнями, зробленими на підставі власного розуміння публіканта, особа якого не доведена належними та допустимими доказами.
Та зазначив, що не знайшли свого підтвердження посилання позивача на поширення проти нього саме відповідачами недостовірної інформації, при цьому оспорювана інформація є оціночними судженнями.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 02 серпня 2023 року представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що «якщо позивач не надав докази недостовірності, суд має відмовити в задоволені позову».
Вважає, що позивач об'єктивно не може довести належними доказами, що він не підписував жодних «мирних угод» з так званою «ЛНР» - тому що вона знаходиться поза правовим полем України. «ЛНР» була визнана терористичною організацією Верховною Радою 27 січня 2015 року. 11.04.2017 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ своїм інформаційним листом заборонив судам використовувати у судових рішеннях словосполучення «ДНР» та «ЛНР», зазначивши, «що дана практика є неприпустимою, оскільки факт існування ні так званої «ДНР», ні так званої «JIHP» не визнається органами влади України.
Якщо позивач і надасть суду довідку від «ЛНР», - що він не підписував з ними ніяких «мирних угод» - то такий доказ все одно не може бути визнаний українським судом.
Позивач надав суду завірені копії та електронний оригінал (на диску) на підтвердження поширення інформації та обґрунтування порушення особистих немайнових трав (розділ 2 позовної заяви).
Стверджує, що той факт, що сторінка в мережі Facebook належить саме відповідачам, підтверджено їхніми численними особистими фотографіями (зокрема з весілля), розміщеними на цій сторінці.
На час подання позовної заяви (березень 2019 року) була відсутня практика Верховного Суду щодо необхідності підтверджувати належність відповідачам акаунтів у Соціальній мережі «Facebook». Відповідна Постанова Верховного Суду № 310/6999/19 щодо Facebook з'явилася лише 30 листопада 2021 року. А стаття 277 ч. 4 Цивільного кодексу гарантує право на спростування недостовірної інформації, навіть якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома.
Вказує, що суд безпідставно дійшов висновку, що оскаржувані висловлювання є оціночними судженнями.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Учасники справи в судове засідання також не з'явилися про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
1 грудня 2023 року представником апелянта - ОСОБА_8 подано клопотання про розгляд справи у його відсутність. Повідомив, що позивач ОСОБА_1 з лютого 2022 року проходить службу в ЗСУ.
Зважаючи на вимоги ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом першої інстанції встановлено, що з наявної в матеріалах справи роздруківки з соціальної мережі Фейсбук (т.1 а.с.10-15), убачається, що за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 викладено публікацію, з-поміж іншого наступного змісту: «Починалось це як «Літературне угрупування СТАН». Радикальні ліваки, анархісти. Головним у них був - ОСОБА_5 …»; «факт лишається фактом - в найгарячіший, найвідповідальніший період ліваки очолювані ОСОБА_6 підписали мирну угоду з майбутнім ЛНР». Наявність вказаної публікації також підтверджується скріншотами зі сторінки соціальної мережі Фейсбук, які містяться на CD-дисках, наявних в матеріалах справи.
Згідно наданих стороною позивача роздруківок з профілю власника сторінки, на якій було розміщену спірну публікацію, убачається, що її викладено від імені ОСОБА_9 , при цьому сторінка містить посилання на контактні дані власника сторінки у мережі Фейсбук - ОСОБА_3 та дату народження ІНФОРМАЦІЯ_7 . Разом з тим, будь-які докази того, що публіканта посту як і власник сторінки та відповідачі є одними й тими ж особами, в матеріалах справи відсутні.
З офіційного сайту довідкового центру мережі Фейсбук за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_8 який є у загальному доступі, убачається, що створити обліковий запис у Фейсбук може будь-яка особа, якій виповнилося 13 років, достатньо ввести ім'я, електронну адресу або номер мобільного телефону, пароль, день народження та стать, при цьому сайт не здійснює верифікацію особи, а тільки підтвердження електронної адреси чи мобільного телефону користувача.
Згідно наданої стороною позивача роздруківки з мережі Фейсбук убачається, що вона викладена від імені ОСОБА_9 разом з ОСОБА_3 та 4 іншими особами. Дата розміщення ІНФОРМАЦІЯ_6. Сама публікація датована ІНФОРМАЦІЯ_9
Надалі, сторона позивача надає роздруківку з мережі Фейсбук (т.1 ас. 26) з якої убачається, що вона викладена від імені ОСОБА_9 разом з ОСОБА_10 та 4 іншими особами. Дата розміщення ІНФОРМАЦІЯ_6. Сама публікація датована ІНФОРМАЦІЯ_9
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Колегія суддів звертає увагу, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Відповідно до частин 1 і 2 статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій,сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).
Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Колегія суддів встановила, що позивачем надано роздруківку з профілю власника сторінки, на якій було розміщену публікацію, де зазначено, що публікацію викладено від імені ОСОБА_9 , при цьому сторінка містить посилання на контактні дані власника сторінки у мережі Фейсбук - ОСОБА_3 та дату народження ІНФОРМАЦІЯ_7 , але докази того, що публікант посту як і власник сторінки та відповідачі є одними й тими ж особами, в матеріалах справи відсутні.
З офіційного сайту довідкового центру мережі Фейсбук за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10, який є у загальному доступі, убачається, що створити обліковий запис у Фейсбук може будь-яка особа, якій виповнилося 13 років, достатньо ввести ім'я, електронну адресу або номер мобільного телефону, пароль, день народження та стать, при цьому сайт не здійснює верифікацію особи, а тільки підтвердження електронної адреси чи мобільного телефону користувача.
Колегія судді відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно дійшов висновку, що оскаржувані висловлювання є оціночними судженнями.
Правова позиція Європейського суду з прав людини щодо різниці між поняттями "оціночне судження" та "фактів". Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі "Нова Газета і Бородянський проти Росії" вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі "Фельдек проти Словаччини" суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду (ч. 2 ст. 30 цього Закону).
У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України N 1 від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" зазначено, що при розгляді даної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що поширена на інтернет-сторінці відповідача у соціальній мережі Фейсбук інформація за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 наступного змісту: «Починалось це як «Літературне угрупування СТАН». Радикальні ліваки, анархісти. Головним у них був - ОСОБА_5 …»; «факт лишається фактом - в найгарячіший, найвідповідальніший період ліваки очолювані ОСОБА_6 підписали мирну угоду з майбутнім ЛНР», є оціночними судженнями, зробленими на підставі власного розуміння публіканта, особа якого не доведена належними та допустимими доказами.
Право на недоторканність ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадку, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку (рішення ЄСПЛ у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року).
Колегія суддів дійшла висновку, що не знайшли свого підтвердження посилання позивача на поширення проти нього саме відповідачами недостовірної інформації, при цьому оспорювана інформація є оціночними судженнями.
Відповідно до ч.1 ст. 201 Цивільного кодексу України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством».
Фізична особа, відповідно до статей 270, 297 Цивільного кодексу України, серед іншого, має право на повагу до гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Крім того, стаття 299 Цивільного кодексу України гарантує кожній фізичній особі право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.
Відповідно до п. 4 вказаної Постанови чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ч.ч.1, 3 ст. 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі ( в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу е вважається письмовим доказом.
Частинами 1-3 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 277 Цивільного кодексу України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Відповідно до ч. 7 ст. 277 Цивільного кодексу України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Відповідно до ч. 6 ст. 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.
Інші доводи апелянта зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального права та незгоди із висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 375, 383, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст виготовлено 17 січня 2024 року.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді В.І. Олійник
Л.П. Сушко