[1]
08 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 20 грудня 2023 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, на строк 60 днів, тобто до 17 лютого 2024 року включно,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_7 ,
потерпілого ОСОБА_8 ,
представника потерпілих ОСОБА_9
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі ВКЗ з ДУ "Київський слідчий
ізолятор",
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20 грудня 2023 року ОСОБА_6 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 17 лютого 2024 року включно.
Рішення суду мотивовано наявністю ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, тим, що ОСОБА_6 може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків та експертів, які ще не допитані у кримінальному провадженні, а тому застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить дотримання обвинуваченим процесуальних обов'язків під час судового розгляду.
В апеляційній скарзі та доповненнях до неї захисник ОСОБА_5 просить ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 20 грудня 2023 року скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 та застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою - домашній арешт з забороною цілодобово залишати адресу проживання, із застосуванням обов'язків носити електронний засіб контролю, здати на зберігання документи, що дають право на виїзд за межі України. В разі встановлення законності та обґрунтованості продовження застосування найбільш суворого запобіжного заходу у виді тримання під вартою - визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та запобігання не доведеним ризикам кримінального провадження.
В обґрунтування своїх вимог захисник вказує, що ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 20 грудня 2023 року в частині задоволення клопотання прокурора про продовження строку безальтернативного тримання під вартою ОСОБА_6 не відповідає вимогам законності та вмотивованості, та фактично є протиправним застосуванням покарання до обвинуваченого без вироку суду з єдиним обґрунтуванням - «наявність суспільного інтересу».
На фоні наведеної судової тези «про суспільний інтерес», визначальною позицією захисту для цього апеляційного розгляду є констатація тривалого, безальтернативного тримання під вартою обвинуваченого в неумисному тяжкому злочині судді, на підставі беззмінного тексту судового рішення, з однаковим формальним обґрунтуванням, без встановлення та доведення продовження існування ризиків кримінального провадження, та фактично - без розгляду можливості застосування інших альтернативних запобіжних заходів.
Захисник, посилаючись на відсутність у суду будь-яких встановлених під час судового розгляду відомостей щодо обґрунтованості або необґрунтованості висунутого обвинувачення, зважаючи на презумпцію невинуватості, вважає, що основою саме продовження застосування запобіжного заходу у виді безальтернативного тримання під вартою мають бути доведені прокурором належними доказами - ризики кримінального провадження, та обґрунтування саме прокурором неможливості запобігти таким встановленим ризикам, шляхом застосування іншого запобіжного заходу, окрім найсуворішого безальтернативного тримання під вартою.
Захисник вважає, що врахування судом тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 та посилання на ризики, передбачені ст. 177 КПК України, зокрема, можливість обвинуваченого ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування), незаконно впливати на потерпілих, свідків та експертів у даному кримінальному провадженні є безпідставним.
При цьому захисник посилається на практику ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що тяжкість обвинувачення сама по собі не може бути виправданням тривалих періодів запобіжного ув'язнення. Єдиною додатковою підставою для подальшого запобіжного ув'язнення заявника був висновок національних судів про відсутність виняткових обставин, що свідчили б на користь звільнення з-під варти.
Окрім того, на думку захисника, покладення тягаря доведення в таких питаннях на заарештовану особу рівнозначне скасуванню дії статті 5 Конвенції - положення, що проголошує тримання під вартою за винятковий відступ від права на особисту свободу, допустимий лише у вичерпно перелічених і чітко визначених випадках. В світлі заявленої норми, з урахуванням саме продовження дії запобіжного заходу, при розгляді такого клопотання прокурора, суд мав би встановити, а прокурор - довести відповідними доказами, якими саме ризиками (ризиком) кримінального провадження обґрунтовано дію існуючого запобіжного заходу, продовження існування саме цього ризику або появу нових ризиків кримінального провадження.
Що стосується ризиків кримінального провадження, то захист посилається на те, що в попередній ухвалі суду щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 від 27 жовтня 2023 року, суд послався на такі ризики кримінального провадження: п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - можливість обвинуваченого ОСОБА_6 ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування) та п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, незаконно впливати на потерпілих, свідків та експертів у даному кримінальному провадженні.
Поряд з цим, у поданому прокурором на розгляд суду клопотанні про продовження строку тримання під вартою від 13 грудня 2023 року прокурор посилався на існування усіх ризиків кримінального провадження, визначених ст. 177 КПК України.
При цьому, нових ризиків - ризик перешкоджання кримінальному провадженню та ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, як і продовження існування встановлених ризиків, в розумінні ст. 199 КПК України, прокурором у клопотанні не наведено.
В той же час, текст оскаржуваної ухвали суду в цій частині не містить будь-яких мотивів, щодо часткового відхилення посилань прокурора на нові ризики кримінального провадження, які не були встановлені судом попередньо.
Так, ризик незаконного впливу на потерпілих, свідків та експертів у кримінальному провадженні - один з ризиків, про існування якого, без будь-якого обґрунтування та доказів, неодноразово заявляв прокурор і на стадії досудового розслідування.
Саме цей ризик, без будь-яких посилань, вчергове, формально, наводить й суд в ухвалі про безальтернативне тримання під вартою ОСОБА_6 .
Проте, станом на час розгляду цієї апеляційної скарги, в ході судового розгляду, допитані усі потерпілі, які не були безпосередніми очевидцями події і про обставини кримінального правопорушення дізнались зі ЗМІ.
Більш того, кожен з потерпілих під час допиту у суді підтвердив відсутність будь-якого впливу з боку обвинуваченого або третіх осіб, з ним пов'язаних. Зазначені обставини, вочевидь, виключають навіть гіпотетичний ризик впливу на потерпілих, та окремо вказують на хибність та безпідставність висновків суду, покладених в основу оскаржуваного судового рішення.
Відтак, на думку захисника, суд першої інстанції, самостійно, пов'язав необхідність (доцільність) подальшого безальтернативного тримання під вартою ОСОБА_6 з двома ризиками кримінального провадження: можливість обвинуваченого ОСОБА_6 ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування), незаконно впливати на потерпілих, свідків та експертів у даному кримінальному провадженні, що на переконання захисту не має належного обґрунтування.
Однак, з позиції захисту, висновки експертів в частині дослідження біологічних зразків, які частково вже досліджені судом в межах підготовчого судового засідання, без будь-якого впливу з боку ОСОБА_6 є не тільки суперечливими, але містять протилежну інформацію поряд з відсутністю встановлення бажаного для обвинувачення стану алкогольного сп'яніння, а тому будь-яка потреба у впливі па зазначених експертів - відсутня.
Водночас, будь-яких мотивів та обґрунтувань щодо реальної наявності ризиків кримінального провадження, на які послався суд в оскаржуваній ухвалі, судом не наведено.
Окрім того, захисник зазначає, що оскаржувана ухвала не міститьобґрунтування наявності ризику переховування від суду та не виконання його процесуальних рішень (ризик переховування).
Обмеженість наведеного судом доводу - стадію судового розгляду позбавляє захист можливості його спростування, а використана судом логіка, може бути зрозуміла тільки за принципом нова стадія судового розгляду - зменшення ризиків кримінального провадження.
При цьому, захист звертає увагу на досліджені судом та належним чином підтверджені документами дані про особу обвинуваченого, які за текстом судового рішення ніби прийняті до уваги судом, проте будь-яка їх оцінка в оскаржуваній ухвалі відсутня.
На думку апелянта, дані про особу обвинуваченого, які нібито дослідженні судом, є більш ніж стримуючими для ОСОБА_6 від переховування, навіть за наявності такої можливості.
Введення правового режиму воєнного стану та оголошення мобілізації виключають можливість виїзду за межі України осіб, призовного віку. Додатково, зазначений ризик може бути усунутий шляхом покладення додаткового обов'язку щодо здачі документів, які дають право на виїзд за межі України.
З позиції захисту, якщо запропонований прокурором запобіжний захід у виді безальтернативного тримання під вартою не є покаранням без вироку суду, за ч. 3 ст. 176, ч. 2 ст. 194, ч. 5 ст. 199 КПК України - за відсутності саме доведення належними доказами, що жоден з запобіжних заходів не пов'язаних з триманням під вартою не зможе запобігти заявленим ризикам кримінального провадження, суд зобов'язаний відмовити у продовженні дії виняткового безальтернативного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Про відсутність не тільки належного, але й будь-якого обґрунтування прокурора недостатності застосування іншого запобіжного заходу свідчить текст самого клопотання від 13 грудня 2023 року, який є незмінним від обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 .
Захист обґрунтовано наполягає, що застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту в цілодобовому режимі поряд з обов'язком носити електронний засіб контролю для запобігання навіть гіпотетичним спробам переховування та іншим, надуманим та недоведеним прокурором ризикам. Держава (в особі обвинувачення) має усі виключні механізми, аби контролювати поведінку обвинуваченого та забезпечити виконання ним процесуальних обов'язків.
Натомість, неможливість застосування такого запобіжного заходу має бути переконливо спростована та доведена прокурором, та відповідно викладена у відповідному судовому рішенні.
Захист послідовно наполягає на законності судового провадження запобіжний захід не є покаранням, а ставлення суду до обвинуваченого до проголошення обвинувального вироку має бути як до невинуватої особи - це позиція Конституції України, Конвенції.
Окрім того, захист вважає за доцільне звернути увагу, на те, що визначена ч. 4 ст. 183 КІІК України можливість суду не визначати відповідний розмір застави, сприйнята судом першої інстанції як безальтернативний обов'язок суду, який не потребує будь-якого доведення та обґрунтування.
В світлі змінених обставин кримінального провадження - позиції потерпілих, які поряд із заявами, що їм нічого не треба, заявили цивільні позови на суму понад 40 млн. грн. позиція захисту зводиться до такого.
Суд має належне підтвердження, подане захистом, що доходи, які отримував ОСОБА_6 до затримання, та майновий стан його родини в цілому, з урахуванням того, що він самостійно утримує дружину та малолітніх дітей, не забезпечували можливості виконати вимоги потерпілих у зазначеному розмірі. Вочевидь, перебуваючи під вартою, така можливість у ОСОБА_6 не з'явиться і в подальшому.
Поряд з цим, за наявності третіх осіб, які нададуть згоду фінансово поручитися за належну поведінку ОСОБА_6 у визначеному судом розмірі (визначення застави, як альтернативного запобіжного заходу), застава здатна забезпечити не тільки ризики кримінального провадження, й частково забезпечити майнові вимоги, заявлені потерпілими у цивільних позовах.
Відтак, сторона захисту вважає, що в межах зазначеного кримінального провадження, з урахування об'єктивних обставин та заявлених цивільних позовів, можливість визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави має бути розглянута судом.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення прокурора, потерпілого та представника потерпілого, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з таких підстав.
Висновок, викладений в ухвалі Святошинського районного суду м. Києва від 20 грудня 2023 року щодо підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону.
Так, суд, вирішуючи питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, врахував наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу згідно з вимогами ст. 178 КПК України.
Наведені в ухвалі ризики, щодо можливості обвинуваченого переховуватися від суду та незаконно впливати на потерпілих, свідків і експертів ґрунтуються на досліджених у суді матеріалах кримінального провадження, згідно з якими з огляду на тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у якому він обвинувачується, він має можливість уникнути суду, а також впливати на вказаних учасників судового розгляду, враховуючи стадію судового розгляду.
Посилання захисника на те, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, мають бути доведені прокурором з обґрунтуванням неможливості запобігти таким ризикам, шляхом застосування іншого запобіжного заходу, окрім найсуворішого безальтернативного тримання під вартою є безпідставними, оскільки у клопотанні прокурора міститься обґрунтування неможливості застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, запобіжного заходу у виді застави або домашнього арешту.
Так, з клопотання убачається, що прокурор, посилаючись на наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховування обвинуваченого від суду, незаконно впливати на свідків, експертів у цьому кримінальному провадженні, вважає недостатнім для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, оскільки тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, характер та обставини вчинення злочину, тяжкість вчиненого злочину, що спричинило загибель військовослужбовця, може спонукати обвинуваченого до спроб переховування від суду.
Окрім того, на думку прокурора, обвинувачений перебуваючи на волі, може використати тісні соціальні зв'язки, в тому числі, з працівниками органів державної влади та правоохоронних органів та з метою уникнення кримінальної відповідальності, незаконно впливати на свідків шляхом підбурення, вмовляння, залякування, підкупу, а тому менш суворі запобіжні заходи, у тому числі, домашній арешт не зможуть забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Отже, прокурором наведені обставини, які, на думку сторони обвинувачення, унеможливлюють застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Що стосується доводів захисника про те, що у поданому прокурором клопотанні про продовження строку тримання під вартою від 13 грудня 2023 року прокурор посилався на існування ще й інших ризиків, а саме: перешкоджання кримінальному провадженню та вчинення іншого кримінального правопорушення, проте прокурором не додано документів чи доказів, які б підтверджували ці ризики, то апеляційний суд звертає увагу на те, що вказані ризики не були враховані судом при продовження строку триманні під вартою в оскаржуваній ухвалі.
При цьому відсутність в ухвалі суду мотивів, з яких суд не взяв до уваги посилань прокурора на нові ризики кримінального провадження не спростовує висновків суду про існування інших ризиків, які були підставою для ухвалення рішення про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 .
Щодо стосується доводів апелянта про те, що у суду відсутні будь-які встановлені відомості щодо обґрунтованості або необґрунтованості висунутого обвинувачення,то колегія суддів звертає увагу на те, що на стадії судового розгляду кримінального провадження суд позбавлений можливості давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, яке висунуто обвинуваченому, оскільки судом розглядається обвинувальний акт, у якому викладені фактичні обставини кримінального провадження, які потребують перевірки на предмет доведеності чи недоведеності висунутого обвинувачення.
Колегія судді не приймає до уваги доводи апеляції захисника про те, що єдиною підставою для тримання ОСОБА_6 під вартою є тяжкість злочину, в якому він обвинувачується, оскільки висновок суду про продовження строку тримання під вартою ґрунтується на наявності сукупності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та обставин, передбачених ст. 178 КПК України, серед яких враховано, зокрема, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 268-1 КК України.
При цьому тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, є лише однією з підстав для продовження строку тримання під вартою, а тому посилання захисника на практику ЄСПЛ про те, що тяжкість обвинувачення сама по собі не може бути виправданням тривалих періодів запобіжного ув'язнення у даному випадку є безпідставними.
Що стосується доводів апелянта про відсутність ризику впливу на потерпілих, які вже допитані в судовому засіданні та не були очевидцями подій, то, на думку колегії суддів, такі доводи є безпідставними, оскільки та обставина, що потерпілі не були свідками подій, не нівелює ризику впливу обвинуваченого на потерпілих враховуючи обставини справи, а також немає підстав вважати, що у суду не виникнуть підстави для їх повторного допиту.
Окрім того, та обставина, що потерпілі під час допиту у суді підтвердили відсутність будь-якого впливу на них з боку обвинуваченого або третіх осіб, також не може свідчити про відсутність ризику впливу на потерпілих, оскільки немає підстав вважати, що в разі зміни запобіжного заходу на більш м'який, ніж тримання під вартою, обвинувачений з метою уникнення відповідальності не зможе впливати на потерпілих.
Отже, зазначені обставини, не виключають ризик впливу на потерпілих, та не вказують на хибність та безпідставність висновків суду, покладених в основу оскаржуваного судового рішення, як це трактує апелянт.
Що стосується доводів захисника про відсутність ризику впливу на свідків та експертів у даному кримінальному провадженні, то вони, на думку колегії суддів є безпідставними, оскільки судом враховано стадію судового розгляду, а також те, що свідки та експерти ще не допитані судом, а тому вважає, що на даний час такий ризик існує.
При цьому посилання захисника на часткове дослідження висновків експертів в межах підготовчого судового засідання, без будь-якого впливу з боку ОСОБА_6 та відсутність потреби у впливі на зазначених експертів є неспроможним, оскільки оцінка висновків експерта, який сам апелянт вважає суперечливими та такими, що містять протилежну інформацію, як і оцінка інших обставин кримінального провадження має здійснюватись судом у нарадчій кімнаті при ухваленні рішення по суті пред'явленого обвинувачення.
Твердження захисника на те, що посилання в ухвалі суду на стадію судового розгляду позбавляє захист можливості спростування висновків суду щодо підстав продовження строку тримання під вартою не можуть бути взятими до уваги, оскільки сторони кримінального провадження не обмежені у можливості наводити в апеляційних скаргах усіх доводів на обґрунтування своєї позиції щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
Також не можуть бути взятими до уваги посилання захисника на те, що з новою стадією судового розгляду зменшуються ризики кримінального провадження, оскільки ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не є величиною, яка залежить від стадії розгляду кримінального провадження, а визначаються конкретними обставинами, які свідчать про існування цих ризиків на момент розгляду клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу.
Що стосується доводів захисника про те, що суд першої інстанції, самостійно пов'язав необхідність (доцільність) подальшого безальтернативного тримання під вартою ОСОБА_6 з двома ризиками кримінального провадження: можливість обвинуваченого ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування), незаконно впливати на потерпілих, свідків та експертів у даному кримінальному провадженні, є безпідставними, оскільки судом розглядалось клопотання прокурора про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, і суд посилаючись в ухвалі на наявність ризиків, про які зазначав прокурор у клопотанні, врахував наявність саме тих ризиків, які дають достатні підстави вважати, що інший запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не забезпечить дотримання обвинуваченим процесуальної поведінки під час судового розгляду.
Доводи в апеляції захисника про те, що дані про особу обвинуваченого, є більш ніж стримуючими для ОСОБА_6 від переховування, навіть за наявності такої можливості не можуть бути взятими до уваги, з огляду на те, що суд врахував міцність соціальних зв'язків обвинуваченого, проте вважав, що наявність таких зв'язків не зможуть запобігти ризикам у цьому кримінальному провадженні, враховуючи тяжкість покарання яке загрожує обвинуваченому при винесенні обвинувального вироку і колегія суддів погоджується з таким висновком.
Посилання захисника на те, що введення правового режиму воєнного стану та оголошення мобілізації виключають можливість виїзду за межі України осіб призовного віку, що унеможливлює переховування, а також те, що ризик переховування від суду може бути усунутий шляхом покладення додаткового обов'язку щодо здачі документів, які дають право на виїзд за межі України, на думку колегії суддів, є безпідставними, позаяк наразі у зв'язку із проведенням на території України військових дій країною агресором, частина території держави є тимчасово окупованою, що додатково може надати можливість обвинуваченому ОСОБА_6 , з метою уникнення кримінальної відповідальності, переховуватись на тій частині території країни, яка не підконтрольна органам державної влади.
Колегія суддів, вважаючи слушними посилання захисника на те, що запобіжнийзахід не є покаранням, а ставлення суду до обвинуваченого до проголошення обвинувального вироку має бути як до невинуватої особи, згідно з вимогами ст. 62 Конституції України та гарантіями прав обвинуваченого, передбаченими Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зауважує, що в оскаржуваній ухвалі відсутні будь-які висновки, які б ставили під сумнів невинуватість обвинуваченого ОСОБА_6 .
Водночас, вмотивовуючи висновок щодо підстав для продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , суд послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Летельє проти Франції" №12369/86 від 26.06.1991 року в якому Суд вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, що виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Таке посилання на практику ЄСПЛ в ухвалі суду, на думку колегії суддів, є доречним, з огляду на доводи прокурора, викладені у клопотанні про продовження строку тримання під вартою про те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, в стані алкогольного сп'яніння, при цьому обіймав посаду голови районного суду, повинен був усвідомлювати, що така поведінка є явно неприйнятною для судді, адже повинен був керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, однак вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України сформує у суспільстві думку щодо повної безкарності суддів за вчинення ними кримінального правопорушення, а також викличе негативне ставлення до судової системи України.
При цьому колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги захисника про те, що єдиним обґрунтуванням продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 була наявність суспільного інтересу, оскільки в ухвалі суду наведені й інші підстави для ухвалення такого рішення, передбачені законом.
Судове рішення про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Враховуючи тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 та інкриміновані обставини цього злочину і його наслідки, а також враховуючи можливу реакцію суспільства на вчинення злочину суддею, керуючись метою охорони загальносуспільних прав та інтересів, колегія суддів вважає законним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги захисника щодо можливості зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
Посилання захисника на те, що визначена ч. 4 ст. 183 КІІК України можливість суду не визначати відповідний розмір застави, сприйнята судом першої інстанції як безальтернативний обов'язок суду, який не потребує будь-якого доведення та обґрунтування є безпідставними.
Так, з оскаржуваного судового рішення убачається, що суд розглядав питання про можливість застосування до ОСОБА_6 альтернативного запобіжного заходу у виді застави і, керуючись правилами ч. 4 ст. 183 КПК України, прийшов до висновку, що до нього не може бути застосований такий запобіжний захід, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, який спричинив загибель людини.
При цьому посилання захисника на те, що за наявності третіх осіб, які нададуть згоду фінансово поручитися за належну поведінку ОСОБА_6 у визначеному судом розмірі застави, як альтернативного запобіжного заходу, застава здатна забезпечити не лише ризики кримінального провадження, й частково забезпечити майнові вимоги, заявлені потерпілими у цивільних позовах, а також посилання на майновий та сімейний стан обвинуваченого, який дозволяв би йому відшкодувати шкоду, заподіяну злочином, не спростовує висновку суду про неможливість застосування застави у виді запобіжного заходу щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Окрім того, з ухвали суду убачається, що суд розглядав також можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 альтернативного запобіжного заходу у виді особистої поруки.
Так, надаючи оцінку клопотанню адвокатів та юристів Макарівської ОТГ в порядку ст. 180 КПК України про передачу обвинуваченого ОСОБА_6 на поруки, суд виходив, зокрема, з того, що особиста порука належить до запобіжних заходів, які поєднані із психологічним впливом на поведінку обвинуваченого, що ґрунтується на моральній відповідальності цієї особи перед тими особами, які за нього поручилися, і однією з умов обрання такого запобіжного заходу є впевненість суду в тому, що поручитель дійсно може впливати на поведінку обвинуваченого та забезпечити його доставляння до суду на першу про те вимогу. Проте, судом не встановлено достатніх обставин, які можуть свідчити про те, що особи, які виявили бажання стати поручителями ОСОБА_6 зможуть належно забезпечити його процесуальну поведінку і яким чином.
Таким чином, колегія суддів, вважаючи законною і обґрунтованою ухвалу Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2023 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , не вбачає підстав для її зміни чи скасування.
Керуючись ст. 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 20 грудня 2023 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, на строк 60 днів, тобто до 17 лютого 2024 року включно, залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа №759/15658/23
Провадження №11-кп/824/41/2024
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_10
Доповідач ОСОБА_1