про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
17 січня 2024 року
м. Київ
справа №240/19227/21
адміністративне провадження № К/990/24119/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В. та Стрелець Т.Г., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №240/19227/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії
за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року (ухвалену у складі головуючого судді Черняховича І.Е.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Залімського І. Г. суддів: Мацького Є.М., Сушка О.О.)
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі також - відповідач, скаржник), у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 14 січня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, встановленого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 з 14 січня 2021 року підвищення до пенсії, у розмірі, визначеному статтею 39 Закон №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
2. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 (далі - Перелік № 106), віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Крім того, позивачка є непрацюючим пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області. Вказує, що після прийняттям Конституційним Судом України Рішення №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, яким відновлено дію статті 39 Закону №796-XII, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повинно було відновити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат. Однак, відповідач відмовив йому у нарахування та виплаті вказаного підвищення до пенсії, у зв'язку з тим, що відновлена Рішенням Конституційного Суду України частина друга статті 39 Закону №796-XII не передбачає та не надає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення. Позивачка вважає таку відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області у виплаті їй підвищення до пенсії в розмірі, передбаченому статтею 39 Закону №796-XII, протиправною, а тому звернулася з даним позовом до суду.
3. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у цій адміністративній справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
4. У відзиві Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області заперечило проти позовної заяви ОСОБА_1 . Таку позицію відповідач аргументував тим, що у рішенні Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 не визначено порядку його виконання щодо застосування статті 39 Закону №796-ХІІ, тому Верховній Раді України необхідно було б внести зміни до Закону №796-ХІІ та відновити статті 37, 39 цього Закону, проте на теперішній час відповідних змін не внесено та вказані статті позначені в Законі №796-ХІІ як виключені. Окрім того відповідач зазначив, що відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата з 01 січня 2017 року не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. З огляду на вказане, Головне управління Пенсійного фонду України просило відмовити в задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.
5. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером, проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та до 01 січня 2015 року отримувала щомісячне підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону України №796-XII.
6. З 01 січня 2015 року виплату підвищення до пенсії позивачці як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону №796-XII було припинено у зв'язку із внесенням до нього змін Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), яким зокрема статтю 39 Закону №796-ХІІ було виключено.
7. 17 липня 2018 року рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 вказані зміни до Закону №796-ХІІ було визнано неконституційними, у зв'язку з чим позивачка звернулася до відповідача із заявою, в якій просила його повідомити, чи відновлено виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ.
8. За результатами розгляду заяви, відповідач повідомив позивачку листом від 26 квітня 2021 року, що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру з 17 липня 2018 року по цей час їй не нараховується і не виплачується.
9. Позивачка не погодилась із вказаною відмовою та звернулась до суду.
10. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року залишено без розгляду позовні вимоги в частині позовних вимог, які стосуються виплати щомісячного підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, за період з 07 січня 2020 року по 13 січня 2021 року, у зв'язку з пропуском шестимісячного строку на звернення до суду.
11. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року, позов задоволено повністю.
12. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ є неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року.
13. З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій вказали на те, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивачки на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
14. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
15. На підтвердження своїх доводів у касаційній скарзі відповідач, зокрема, вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 39 Закону № 796-XII, у зв'язку із чим дійшли помилкових висновків про наявність у позивачки як особи, що проживає на території радіоактивного забруднення, права на отримання пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 цього Закону.
16. Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 240/19227/21, витребувано адміністративну справу та запропоновано позивачці надати відзив на касаційну скаргу.
17. 27 грудня 2022 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, де зазначено, що суди попередніх інстанцій прийняли законні та обґрунтовані рішення. Вважає, що зазначені відповідачем підстави є необґрунтованими, зокрема стосовно того, що відсутні ознаки проживання позивачкою на території радіоактивного забруднення, адже місто Коростень відноситься до зони гарантованого добровільного відселення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №106 від 23 липня 1991 року та розпорядженням Кабінету Міністрів України № 17 від 12 січня 1993 року.
18. Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 25 квітня 2023 року. Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року зупинено провадження у справі №240/19227/21 до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №240/14828/22. Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року провадження у справі № 240/19227/21 поновлено.
19. Верховний Суд, ознайомившись з матеріалами справи та оцінивши доводи касаційної скарги, дійшов висновку про необхідність передачі справи №240/19227/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вказана справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з огляду на таке.
20. Виключною правовою проблемою (питанням) у цій справі є наявність підстав для застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування та виплати підвищення до пенсії особі, яка є непрацюючим пенсіонером та проживає на території радіоактивного забруднення.
21. Так, позивач, звертаючись із позовом до суду, обґрунтовував свої вимоги тим, що після прийняттям Конституційним Судом України рішення №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, яким відновлено дію статті 39 Закону №796-XII, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повинно було відновити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
22. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов ОСОБА_1 , виходили з того, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивачки на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ. Таким чином, позивачка має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796.
23. Водночас, відповідач, зокрема, наполягає на тому, що відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата з 01 січня 2017 року не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
24. Суд касаційної інстанції, відповідно до статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 327 КАС України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
25. До повноважень Верховного Суду, визначених КАС України, зокрема, належить вирішення питань про правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, їх тлумачення при вирішенні юридичних спорів в адміністративних справах чи проблем щодо забезпечення захисту прав, свобод або інтересів. Реалізація таких повноважень пов'язана із наявністю правових проблем.
26. Відповідно до частини п'ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і так передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
27. Згідно з частинами першою та четвертою статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
28. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.
29. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду, зокрема, в ухвалі від 26 березня 2019 року у справі №804/15369/13-а, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати декілька з наведених ознак:
- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;
- встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;
- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах;
- існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема:
- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;
- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;
- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому;
- наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.
30. У контексті цього питання варто зауважити про наявність сьогодні у правозастосовчій практиці виключної правової проблеми, суть якої полягає у необхідності вирішення колізії між Законом № 1774-VIII та іншими законами, які регулюють питання соціального захисту різних категорій осіб та використовують для розрахунку величини відповідної соціальної виплати мінімальну заробітну плату та прожитковий мінімум для працездатних осіб.
31. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у зразковій справі № 240/4946/18, вирішуючи спір щодо нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону № 796-XII, дійшла висновку, що за загальним правилом дії норм права в часі, у зв'язку з набранням чинності Законом № 1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат, заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату. Після набрання чинності цим Законом положення статті 37 Закону № 796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
32. До того ж, враховуючи, зокрема і конституційні гарантії, якими наділений суддя відповідно до статті 126 Конституції України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 200/9195/19-а, вирішуючи спір щодо нарахування та виплати судді суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу зазначила, що з прийняттям Закону № 1774-VIII в Україні змінено підхід до застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, але й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовували як розрахункову величину мінімальну заробітну плату..
33. Колегія суддів також зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у цій справі наголосила на відсутності порушень конституційних гарантій позивачки щодо розміру її матеріального забезпечення внаслідок внесених Законом № 1774-VIII змін.
34. Аналогічного висновку за результатами аналізу положень Закону № 1774-VIII в частині визначення розрахункової величини під час здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці дійшла Велика Палата Верховного Суду також у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 0640/3835/18.
35. Так, аналогічно вирішено спори, які стосуються соціального захисту, більше ніж у 40 справах Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду. Зокрема, у постановах від 03 серпня 2023 року у справі № 140/10530/20, від 15 листопада 2023 по справі № 640/21192/18, від 21 грудня 2023 року у справі №520/8060/19 (щодо необхідності обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням із використанням величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного року) та від 22 грудня 2020 року у справі № 320/2819/19, від 23 грудня 2020 року у справі №520/3563/19, від 30 грудня 2020 року у справі № П/811/838/17 (щодо розрахунку суддівської винагороди виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного року).
36. Крім того, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, зокрема, у постанові від 01 червня 2020 року у справі № 389/1782/17 щодо оскарження розміру грошової компенсації за продовольчий пайок, також керувався положеннями Закону № 1774-VIII та наголосив, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності вказаного Закону не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
37. Таким чином, Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у справах № 240/4946/18 та № 200/9195/19-а, де Судом спеціально здійснено аналіз положень Закону № 1774-VIII, наголошено, що вказаний Закон підлягає безумовному застосуванню під час вирішення правовідносин, у яких постає питання обрання прожиткового мінімуму на відповідний рік, як розрахункової величини для обрахунку розмірів тих чи інших виплат, де раніше застосовували як розрахункову величину мінімальну заробітну плату.
38. Колегія суддів також вказує, що положення Закону № 1774-VIII наразі є чинними, не скасовувалися та на предмет відповідності Конституції України не оцінювалися Конституційним Судом України. При цьому, Суд також враховує, що за приписами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
39. Водночас, враховуючи чинність положень Закону № 1774-VІІІ, наявність усталеної позиції Великої Палати Верховного Суду про застосування виключно прожиткового мінімуму, як розрахункової величини для обрахунку розміру соціальних виплат різної природи (посадового окладу, суддівської винагороди тощо), під час вирішення спірних правовідносин у справі № 240/19227/21, що розглядається, судами помилково враховано цього не було, натомість застосовано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 18 березня 2020 року у справі №240/4937/18, про відновлення з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 права позивачки на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
40. Важливо також зазначити, що справа № 240/4937/18, головним чином, стосувалася питання наявності чи відсутності у особи права на отримання підвищення до пенсії та в ній не аналізувалися положення Закону № 1774-VІІІ, і, відповідно, наявність колізії із статтею 39 Закону №796-XII у частині розрахункових величин.
41. Вказане у сукупності свідчить про відсутність єдиного підходу у формуванні судової практики щодо застосування положень Закону № 1774-VІІІ у подібних правовідносинах стосовно використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, як розрахункової величини; а також наявність складної колізії у нормативному регулюванні спірних правовідносин, що у своїй сукупності свідчить про існування на сьогодні виключної правової проблеми у питанні застосування розрахункової величини для визначення розміру підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, починаючи з дати набрання чинності Законом № 1774-VІІІ, яким було запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01 січня календарного року.
42. Колегія суддів вказує, що однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.
43. Вирішення виключної правової проблеми, визначеної у цій справі, дозволить забезпечити дотримання гарантованих статтею 2 КАС України основних засад (принципів) адміністративного судочинства та запровадить єдині підходи до правозастосування. Вказане також дозволить забезпечити дотримання верховенства права, зокрема, таких його складових, як правова визначеність та принцип рівності (заборона в будь якій формі дискримінації).
44. Окрім того, вирішення цієї виключної правової проблеми зачіпає також положення частини третьої статті 95 Конституції України, згідно з яким держава прагне до збалансованості бюджету України.
45. При винесенні цієї ухвали у справі № 240/19227/21 Суд враховує, що лише до компетенції Великої Палати Верховного Суду віднесено питання вирішення виключної правової проблеми, яка сформована відповідним касаційним судом та відповідає двом обов'язковим ознакам: спрямованість на розвиток права в цілому та спрямованість на формування єдиної правозастосовчої практики.
46. Основна мета вирішення виключної правової проблеми полягає у забезпеченості єдності практики як однієї з основних форм реалізації принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судових рішень. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом і судом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб та є також запорукою довіри громадян до судової влади.
47. Вирішуючи виключну правову проблему суд на прикладі конкретної справи роз'яснює зміст (розуміння) певної норми акта законодавства або сукупності відповідних норм, в аспекті їх розуміння та реалізації на практиці в інших справах із вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні певної норми права, але не нав'язуючи при цьому судам нижчої інстанції результату вирішення конкретної судової справи.
48. Значення рішень, які спрямовані на вирішення виключної правової проблеми, полягає у тому, що сформована правова позиція має обов'язкове значення не лише для учасників справи, але й для суддів під час вирішення інших справ аналогічного характеру.
49. Саме у таких рішеннях повною мірою знаходить свій вираз призначення Верховного Суду як "суду права", оскільки відбувається розгляд спори, що має найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це насамперед сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрям, у якому слід здійснювати вибір правової норми).
50. Вказаний підхід був сформульований Верховним Судом в ухвалах від 2 квітня 2019 року у справі №510/1286/16-а та від 16 серпня 2022 року у справі № 640/26846/20.
51. На підставі вищезазначеного, колегія суддів вважає, що в даному випадку, для забезпечення формування єдиної правозастосовчої практики та вирішення правової колізії між Законом № 1774-VIII та іншими законами, які регулюють питання соціального захисту різних категорій осіб та передбачають використання для розрахунку величини відповідних соціальних виплат мінімальну заробітну плату та прожитковий мінімум для працездатних осіб, є підстави для передачі справи № 240/19227/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми.
52. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що Великою Палатою Верховного Суду неодноразово було розв'язані виключні правові проблеми, за схожих якісних та кількісних критеріїв, зокрема у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18 та від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19.
Керуючись статтями 346, 347, 359 КАС України, Суд
Справу № 240/19227/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Я.О. Берназюк
Судді: Н.В. Коваленко
Т.Г. Стрелець