18 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/5240/23 пров. № А/857/18328/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року у справі № 300/5240/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дії та бездіяльності протиправними (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Шумей М.В. в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області 14.09.2023 року в порядку письмового провадження), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ПФУ, відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, та у проведенні перерахунку стажу роботи позивача за час перебування у засланні, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, у відповідності до статті 58 Закону № 1788-ХІІ;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії згідно з пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІ в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, починаючи з 30.06.2023, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу з 30.06.2023 перерахунок стажу роботи згідно статті 58 Закону № 1788-ХІІ, як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 25.05.1950 по 04.04.1956 на підставі Закону України від 17 квітня 1994 року № 962-ХІІ «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років» (далі - Закон № 962-ХІІ).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволення позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 р. № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі - Постанова № 654) установлено, що з 01.09.2008 р. репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54 грн. 40 коп., а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43 грн. 52 коп. Також наголошує про те, що в матеріалах пенсійної справи відсутні документи, які б підтверджували, що позивач була репресована. Тому для зарахування до стажу роботи у потрійному розмірі періоду перебування на спецпоселенні немає підстав.
Позивач подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення.
Справа, в силу вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядається апеляційним судом в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що 30.06.2023 року позивачка звернулася із заявою до ГУ ПФУ про перерахунок стажу роботи за час перебування у засланні, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано.
Листом від 25.07.2023 року відповідач повідомив про розгляд вказаного звернення та відмову у перерахунку пенсії.
ГУ ПФУ зазначило, що громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн.
Проте, оскільки позивачка була примусово переселена (не була притягнута до кримінальної відповідальності, не перебувала під вартою, не відбувала покарання в місцях позбавлення волі та засланні, а також на примусовому лікуванні), відповідно відсутні підстави для зарахування стажу у потрійному розмірі.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом, з метою захисту своїх порушених прав.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі № 962-XII, дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Статтею 1 Закону № 962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Статтями 3, 4 Закону № 962-XII, у редакції до 05.05.2018, постановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями. Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Згідно із частиною першою статті 6 Закону № 962-XII, у вищевказаній редакції, реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Законом України від 13.03.2018 № 2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (далі - Закон № 2325-VIII) внесено ряд суттєвих змін до Закону № 962-XII, а також викладено в новій редакції, зокрема, назву закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-XII.
Зазначені зміни надали значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширили коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, передбачені Законом № 962-XII.
Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вищевказаного Закону слідує, що частина перша статті 6 Закону № 962-ХІІ із змінами, внесеними Законом № 2325-VIII, передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018.
Відповідно до статті 6 Закону № 962-XII реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом № 962-XII, про що зокрема, свідчить видане їй відповідне посвідчення.
Відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Частиною першою 1 статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Пунктом 6 розділу XV Розділу «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV визначено, що до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом № 1788-XII. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Водночас, нормами підпункту 2 пункту 4 Постанови № 654 установлено, що з 1 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Стаття 8 Конституції України гарантує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону № 1788-XII, який має вищу юридичну силу, а не підпункту 2 пункту 4 Постанови № 654 від 16.07.2008, зважаючи на те, що остання звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом у постановах від 09.04.2020 у справі № 446/1525/16-а, від 04.03.2020 у справі № 446/1566/16-а, від 16.01.2020 у справі № 446/1535/16-а, від 24.10.2019 у справі № 446/1526/16-а, від 02.10.2019 у справі № 446/1542/16-а.
Судом встановлено, що позивач є репресованою особою, яку реабілітовано, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог пункту «г» частини першої статті 77 Закону № 1788-XII. Наявність такого права гарантується статтею 46 Конституції України.
Що стосується позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи позивача як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), у відповідності до статті 58 Закону № 1788-XII, та зобов'язати здійснити перерахунок стажу роботи у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 25.05.1950 по 04.04.1956, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону № 962-XII, заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Згідно із частиною першою статті 6 Закону № 962-XII в редакції, що діє з 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Також статтею 58 Закону № 1788-XII в редакції, що діє з 05.05.2018, передбачено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі.
Як зазначалось вище, матеріалами справи підтверджується, що позивач в період з 25.05.1950 по 04.04.1956 перебувала на спецпоселенні в Томській області російської федерації на підставі рішення позасудових органів в адміністративному порядку.
За визначенням статті 1-1 Закону № 962-XII заслання примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
На підставі встановленого, період перебування позивача на спецпоселенні Комі АРСР підлягає зарахуванню до стажу її роботи у потрійному розмірі, а відтак відповідач протиправно відмовив позивачу у проведенні відповідного перерахунку стажу її роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання).
Колегія суддів наголошує, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у проведенні позивачу перерахунку стажу роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій відповідно до статті 58 Закону № 1788-XII та зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок стажу роботи згідно вимог статті 58 Закону № 1788-XII, як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні Комі АРСР на підставі Закону № 962-XII.
З урахуванням встановленого, суд апеляційної інстанції підтримує правильний висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач безпідставно обмежив право позивача у проведенні розрахунку підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, та у праві на проведення перерахунку стажу роботи позивача як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), у відповідності до вимог статті 58 Закону № 1788-XII.
При цьому, доводи апелянта (відповідача) не спростовують рішення суду першої інстанції, з урахуванням вищенаведеного.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.
Згідно частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року у справі № 300/5240/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар