Справа № 320/5063/22 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І.
17 січня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.05.2017 №346-13 та від 19.02.2018 №1655-50.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 10 жовтня 2023 року позов задовольнив.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, належить на праві приватної власності будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
07.12.2021 адвокатом позивача було направлено адвокатський запит до ГУДПС у Київській області щодо заборгованостей зі сплати податків, зборів та обов'язкових платежів, зокрема, щодо сплати податку на нерухоме майно.
15.12.2021 у відповідь на адвокатський запит ГУ ДПС у Київській області повідомило про те, що ОСОБА_1 було сформовано та надіслано ППР по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 637,4 кв. м., що знаходиться у власності позивача з 2008 року, а саме: від 04.05.2017 №346-13 на суму 29391,69 грн. за 2016 рік;від 19.02.2018 №1655-50 на суму 35198,40 за 2017 рік.
02.05.2018 позивач вважаючи, що його житлова власність знаходиться в непридатному для житла стані, звернувся до голови Білоцерківської міської ради з проханням створити комісію та обстежити приміщення на предмет непридатності до проживання.
Управління житлово-комунального господарства Білоцерківської міської ради надаячи відповідь на заяву позивача вказало, що органи місцевого самоврядування обстежують лише державний і громадський житловий фонд, запропонували звернутись до приватної організації, яка має відповідну ліцензію.
24.09.2018 позивач повторно звернувся до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради з проханням провести обстеження на предмет непридатності житлового приміщення для проживання, на що була створена комісія, яка обстежила приміщення і склала акт від 28.09.2018.
25.10.2018 позивач звернувся до Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області з проханням перерахувати податок на нерухоме майно,відмінне від земельної ділянки, проте отримав відповідь від 05.11.2018 року в якій зазначено, що податок буде перерахований після затвердження вказаного акту рішенням виконавчого комітет Білоцерківської міської ради.
21.11.2018 позивач втретє звернувся до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради з проханням затвердити акт і надати рішення.
22.12.2018 виконавчий комітет Білоцерківської міської ради повідомив позивача, що органи місцевого самоврядування обстежують лише державний і громадський житловий фонд, та запропонував звернутись до приватної організації, яка має відповідну ліцензію.
Позивач звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
12.09.2019 Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову, якою зобов'язав виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області на підставі акту огляду житлового будинку від 28.09.2018 прийняти відповідне рішення щодо придатності чи непридатності для проживання житлової нерухомості позивача.
Позивач, не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, звернувся з даним позовом до суду.
З приводу даних спірних правовідносин колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Приписи пп. 266.2.1 п. 266.1 статті 266 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до пп. 266.3.1 п. 266.1 статті 266 Податкового кодексу є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Згідно пп. 266.3.2 п. 266.1 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування (пп. 266.5.1 п. 266.5 статті 266 ПК України).
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно пп. 266.7.2 п. 266.6 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01 січня 2015 року, власники об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно п.п.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України до об'єктів нежитлової нерухомості відносяться будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють зокрема житлову нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнану такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Згідно ст. 4 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) житловий фонд утворюють жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР. Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
Стаття 7 ЖК України передбачає, що квартири і будинки державного та громадського житлового фонду, непридатні для проживання, можуть бути переобладнані для використання в інших цілях або знесені за рішенням виконавчого органу відповідної Ради або місцевої державної адміністрації. Обстежувати стан цих будинків слід періодично у строки, встановлені Кабінетом Міністрів України - не менше одного разу на п'ять років.
Згідно з п.п. 5,10 п. б ч. 1 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів міських рад належать делеговані (державні) повноваження щодо обліку житлового фонду, здійснення контролю за його використанням, а також щодо обліку об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.
Положенням про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженим постановою Ради міністрів Української РСР від 26.04.1984 за № 189 (далі - Положення), яке є чинним на теперішній час, визначено процедуру визнання жилих приміщень непридатними для проживання та їх переведення в нежилі для використання в інших цілях.
Відповідно до пунктів 1, 3, 5, 6, 7 Положення, жилі будинки державного і громадського житлового фонду підлягають плановому суцільному обстеженню з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам. Обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обстеження жилих будинків залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби. В разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання. У такому разі, для обстеження стану жилих будинків виконавчий комітет відповідної місцевої Ради народних депутатів призначає комісію, яка при визнанні жилого будинку (жилого приміщення) непридатним для проживання вносить виконавчому комітету місцевої Ради пропозицію з проектом відповідного рішення.
Пунктом 8 Положення передбачено, що рішення щодо придатності жилого будинку (жилого приміщення) для проживання приймає виконавчий комітет відповідної місцевої Ради народних депутатів.
Виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів або утворювані ними органи управління, а також відповідні підприємства, установи, організації ведуть облік непридатних для проживання жилих будинків (жилих приміщень) та видають довідки (виписки з рішень виконавчого комітету місцевої Ради) про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає санітарним і технічним вимогам (пункт 10 Положення).
Якщо жилий будинок (жиле приміщення) визнано виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів невідповідним санітарним і технічним вимогам та непридатним для проживання, виконком відповідної місцевої Ради вносить до виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів пропозицію про використання цього будинку (приміщення) в інших цілях або про знесення будинку.
Аналіз наведених вище норм законодавства дає підстави для висновку, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є одним із видів податку на майно, особливістю якого, є встановлення його ставок та пільг на місцевостях відповідними повноважними органами місцевого самоврядування.
Колегія суддів звертає увагу на те, що об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням селищної ради
Власник об'єкта житлової нерухомості може підтвердити, що житлова нерухомість непридатна для проживання на підставі рішення органу місцевого самоврядування про використання непридатного для проживання жилого будинку (жилого приміщення) в інших цілях або про знесення цього будинку.
Колегія суддів зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2019 (справа № 320/986/19), яка набрала законної сили 12.09.2019, зобов'язано виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області на підставі акту огляду житлового будинку від 28.09.2018 прийняти відповідне рішення щодо придатності чи непридатності для проживання житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції правильно зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області виконав рішення суду, провів обстеження житлового приміщення та прийняв відповідне рішення щодо придатності чи непридатності для проживання житлової нерухомості, що належить позивачеві, за яким було визначено податкове зобов'язання.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що підстави відмови виконавчого комітету Білоцерківської міської ради щодо прийняти відповідного рішення щодо придатності чи непридатності для проживання житлової нерухомості позивача є протиправними, що і призвело до прийняття протиправних податкових повідомлень-рішень відповідачем, які разом і порушили права позивача, оскільки без даного рішення, щодо непридатності житла для проживання було нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Слід зазначити також, що рішеннями Київського окружного адміністративного суду від 25.03.2020 у справі №320/1086/19 визнано протиправним та скасовано ППР від 26.02.2018 № 24960- 560/31, рішенням від 28.10.2019 у справі № 320/3292/19 визнано протиправним та скасоване ППР №0026330/1-5006-1027 від 31.05.2019, рішенням від 31.10.2022 року визнано протиправним та скасовано ППР від 16.02.2021 № 0028643-2403-1027. Вказані податкові повідомлення-рішення були винесені на підставі тих же обставин, що є предметом розгляду у даній справі.
З огляду на викладене судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову в цій справі.
Доводи апелянта про пропуск позивачем строку на оскарження податкових повідомлень-рішень від 04.05.2017 року та від 19.02.2018 року, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки матеріалами справи підтверджено, що вказані рішення були відправлені на адресу: АДРЕСА_2 , за якою позивач ніколи не проживав та не був зареєстрований.
До того ж згідно до повідомлень про вручення поштової кореспонденції, вказані рішення були повернуті зі спливом строку зберігання.
Фактично позивач був ознайомлений із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями 15.12.2021 року, тобто після отримання відповіді контролюючого органу на адвокатський запит.
З огляду на викладене у сукупності, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Стосовно інших посилань апеляційної скарги, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Апеляційна скарга відповідача не містить обґрунтованих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є. В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких